Славонська Військова границя
| Славонська Військова границя Slawonische Militärgrenze Szlavón határőrvidék Slavonska vojna granica Slavonska vojna krajina Славонска војна крајина | ||||
| Адміністративна одиниця Австро-Угорщини | ||||
| ||||
 | ||||
| Столиця | Вінковці, Нова Градишка, Петроварадин | |||
| Форма правління | Військова адміністрація | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | 1745 | |||
| - Ліквідовано | 1881 | |||
| Населення | ||||
| - 1870 | 246 901 осіб | |||
Славонська Військова границя (хорв. Slavonska vojna granica, нім. Slawonische Militärgrenze, угор. Szlavón határőrvidék), або Славонська Країна (хорв. Slavonska vojna krajina, серб. Славонска војна крајина) — частина Військової границі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії. Була сформована з територій, відвойованих у Османської імперії, — з південних частин Славонії та Срему. Нині вони розташовані здебільшого у східній частині Хорватії; найбільш східні ділянки припадають на північ Сербії (Воєводина).
Поділ[ред. | ред. код]
Славонська Військова границя була поділена між трьома полками: Полком №7 (розташованим у Вінковцях), Полком №8 (розташованим у місті Нова Градишка) та Полком №9 (базувався у Петроварадині). Іншими важливими містами границі були Сремські Карловці, Стара Пазова, Земун та Сремська Митровиця.
Історія[ред. | ред. код]
Протягом різних періодів історії назва Славонська Військова границя застосовувалася до різних територій. Початково вона розташовувалася в центральній частині нинішньої Хорватії та була відома як Вараждинський генералітет. Була сформована з територій, що раніше входили до складу середньовічної Славонської бановини. У XVI столітті границя межувала з Османською імперією на сході, Хорватським королівством на заході, Хорватською Військовою границею на південному заході та Угорським королівством на півночі.
Після завершення у 1699 Карловицького конгресу імперія Габсбургів розширила свої володіння у східному напрямку, внаслідок чого Військова границя простягнулася вздовж Сави, Дунаю, Тиси та Муреша. Нові ділянки границі були поділені на два генералітети: перший включав у себе території від Градишки до ріки Тиса, а другий — території уздовж річок Тиса та Муреш. До середини XVIII століття Славонія повністю знаходилася під управлінням військової адміністрації. У 1745 північні райони Славонії перейшли під управління цивільної адміністрації та були організовані у Королівство Славонія. Південні райони Славонії, що залишилися під управлінням військових, були організовані у Славонську Військову границю, тоді як колишні землі границі було приєднано до Хорватської Військової границі.
У другій половині XVIII століття Славонська Військова границя межувала з Королівством Хорватія та Хорватською Військовою границею на заході, Королівством Славонія та Королівством Угорщина на півночі, Банатською Військовою границею на сході та Боснійським еялетом і Белградським пашаликом на півдні. У 1783 границю було віддано під контроль Хорватського генерального штабу (нім. Kroatisches General-Commando) з центром у Загребі.[1] До моменту інтеграції до складу Королівства Хорватії і Славонії у 1881 кордони Славонської Військової границі змінювалися двічі: у 1848—49, коли східні райони границі увійшли до складу Сербської Воєводини[en], та протягом 1849—60 під час існування на північному сході від неї Воєводства Сербія й Темешварського банату[en]. На південному сході границя межувала зі створеним у 1815 Князівством Сербія.
Населення[ред. | ред. код]
1776[ред. | ред. код]
Станом на 1776 загальна чисельність населення Славонської Військової границі становила 188 565 чоловік; серед них чисельність сільського населення дорівнювала 177 212 чоловік, міського — 11 353. Серед загальної кількості населення 43 635 належали до римо-католицької конфесії, трохи менше — 33 970 — сповідували православ'я.
1820[ред. | ред. код]
У 1820 загальна чисельність римо-католиків та православних християн на території Славонської Військової границі була майже однаковою — 117 933 та 117 274 відповідно.[2]
1870[ред. | ред. код]
У 1870 населення границі становило 246 901 чоловік. Серед них католики становили 143 873, православні (що мешкали здебільшого у східній частині Срему) — 92 991 чоловік.[3]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Mladen Lorković, Narod i zemlja Hrvata, reprint, Split, 2005
- Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 1. Leipzig.
- Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 2. Leipzig.
- Taube, Friedrich Wilhelm von (1778). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 3. Leipzig.