Славонська Військова границя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Славонська Військова границя
Slawonische Militärgrenze
Szlavón határőrvidék
Slavonska vojna granica
Slavonska vojna krajina
Славонска војна крајина
Адміністративна одиниця Австро-Угорщини
1745 – 1881
Славонська Військова границя: історичні кордони на карті
Славонська Військова границя: історичні кордони на карті
Славонська Військова границя (1751)
Столиця Вінковці, Нова Градишка, Петроварадин
Форма правління Військова адміністрація
Історія
 - Засновано 1745
 - Ліквідовано 1881
Населення
 - 1870 246 901 осіб
Славонська Військова границя (1849)
Будівля Генерального штабу Славонії в Осієку

Славонська Військова границя (хорв. Slavonska vojna granica, нім. Slawonische Militärgrenze, угор. Szlavón határőrvidék), або Славонська Країна (хорв. Slavonska vojna krajina, серб. Славонска војна крајина) — частина Військової границі Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії. Була сформована з територій, відвойованих у Османської імперії, — з південних частин Славонії та Срему. Нині вони розташовані здебільшого у східній частині Хорватії; найбільш східні ділянки припадають на північ Сербії (Воєводина).

Поділ[ред. | ред. код]

Славонська Військова границя була поділена між трьома полками: Полком №7 (розташованим у Вінковцях), Полком №8 (розташованим у місті Нова Градишка) та Полком №9 (базувався у Петроварадині). Іншими важливими містами границі були Сремські Карловці, Стара Пазова, Земун та Сремська Митровиця.

Історія[ред. | ред. код]

Протягом різних періодів історії назва Славонська Військова границя застосовувалася до різних територій. Початково вона розташовувалася в центральній частині нинішньої Хорватії та була відома як Вараждинський генералітет. Була сформована з територій, що раніше входили до складу середньовічної Славонської бановини. У XVI столітті границя межувала з Османською імперією на сході, Хорватським королівством на заході, Хорватською Військовою границею на південному заході та Угорським королівством на півночі.

Після завершення у 1699 Карловицького конгресу імперія Габсбургів розширила свої володіння у східному напрямку, внаслідок чого Військова границя простягнулася вздовж Сави, Дунаю, Тиси та Муреша. Нові ділянки границі були поділені на два генералітети: перший включав у себе території від Градишки до ріки Тиса, а другий — території уздовж річок Тиса та Муреш. До середини XVIII століття Славонія повністю знаходилася під управлінням військової адміністрації. У 1745 північні райони Славонії перейшли під управління цивільної адміністрації та були організовані у Королівство Славонія. Південні райони Славонії, що залишилися під управлінням військових, були організовані у Славонську Військову границю, тоді як колишні землі границі було приєднано до Хорватської Військової границі.

У другій половині XVIII століття Славонська Військова границя межувала з Королівством Хорватія та Хорватською Військовою границею на заході, Королівством Славонія та Королівством Угорщина на півночі, Банатською Військовою границею на сході та Боснійським еялетом і Белградським пашаликом на півдні. У 1783 границю було віддано під контроль Хорватського генерального штабу (нім. Kroatisches General-Commando) з центром у Загребі.[1] До моменту інтеграції до складу Королівства Хорватії і Славонії у 1881 кордони Славонської Військової границі змінювалися двічі: у 184849, коли східні райони границі увійшли до складу Сербської Воєводини[en], та протягом 1849—60 під час існування на північному сході від неї Воєводства Сербія й Темешварського банату[en]. На південному сході границя межувала зі створеним у 1815 Князівством Сербія.

Населення[ред. | ред. код]

1776[ред. | ред. код]

Станом на 1776 загальна чисельність населення Славонської Військової границі становила 188 565 чоловік; серед них чисельність сільського населення дорівнювала 177 212 чоловік, міського — 11 353. Серед загальної кількості населення 43 635 належали до римо-католицької конфесії, трохи менше — 33 970 — сповідували православ'я.

1820[ред. | ред. код]

У 1820 загальна чисельність римо-католиків та православних християн на території Славонської Військової границі була майже однаковою — 117 933 та 117 274 відповідно.[2]

1870[ред. | ред. код]

У 1870 населення границі становило 246 901 чоловік. Серед них католики становили 143 873, православні (що мешкали здебільшого у східній частині Срему) — 92 991 чоловік.[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Gunther Erich Rothenberg: The Military Border in Croatia, 1740–1881: a study of an imperial institution, University of Chicago Press, 1966, с. 63
  2. Dr Tomislav Bogavac, Nestajanje Srba, Niš, 1994, стор. 196.
  3. Mladen Lorković, Narod i zemlja Hrvata, 1939., стор. 94

Джерела[ред. | ред. код]

  • Mladen Lorković, Narod i zemlja Hrvata, reprint, Split, 2005
  • Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 1. Leipzig. 
  • Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 2. Leipzig. 
  • Taube, Friedrich Wilhelm von (1778). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 3. Leipzig.