Тиса
Ти́са — (угор. Tisza; нім. Theiß; словац. Tisa) — річка, найбільша ліва притока Дунаю (басейн Чорного моря).
Тече в межах України (Закарпатська область), Угорщини і Сербії, частково по кордону між Україною та Румунією і Угорщиною, a також по кордону між Словаччиною та Угорщиною.
Зміст
Характеристика[ред. | ред. код]
Довжина — 966 км (у межах України — 201 км).
Площа басейну — 157 тис. км² (у межах України — 11,3 тис. км²).
Утворюється злиттям Чорної Тиси і Білої Тиси за 4 км вище міста Рахова.
На території України міститься верхня, переважно правобережна частина басейну Тиси, що лежить на південно-західних схилах Українських Карпат і на Закарпатській низовині.
Долина до села Великого Бичкова V-подібна (ширина 100–200 м), на окремих ділянках ущелиноподібна (ширина 30–50 м). Далі тече вздовж гір Верхньотисинською улоговиною у широкій (від 3–5 до 8–9 км) долині, перетинає Вулканічний хребет (Хустські ворота, ширина долини тут зменшується до 1,3–1,5 км) і виходить на Закарпатську низовину.
Заплава у верхів'ї відсутня або представлена вузькою (30–60 м) смугою, нижче — часто одностороння (завширшки від кількох десятків метрів до 1,5–2 км); є обваловані ділянки, річище у верхів'ї звивисте, порожисте, нижче — дуже розгалужене, з численними островами.
При виході на низовину набуває рис рівнинної річки, ширина її досягає 150–170 м (подекуди 260 м).
Похил річки — 1,2 м/км.
Живлення переважно снігове і дощове; бувають високі паводки. 40% річного стоку припадає на весняний період.
Льодоутворення — з першої половини грудня (забереги, сало, шуга), льодостав нестійкий; весняний льодохід у березні, бувають затори.
Гідрологічні пости: біля Рахова (з 1949), Ділового (з 1913), Великого Бичкова (з 1945), Тячева (з 1942), Хуста (з 1946), Вилка (з 1886), Чопа (з 1950).
У межах України Тису використовують для водопостачання, рибництва, рекреації.
Основні притоки[ред. | ред. код]
Праві[ред. | ред. код]
Апшинець, Косівська, Шопурка, Тересва, Дербачка, Теребля, Ріка, Боржава (в межах України); Лаборець (разом з Ужем), Бодрог (разом з Латорицею), Слана, Горнад, Егер, Загіва.
Ліві[ред. | ред. код]
Москва, Білий, Батар, а також потоки Квасний і Радомир[1] (в межах України); Вішеул, Іза, Самош, Кереш, Муреш, Бегей.
Назва[ред. | ред. код]
Назву пов'язують з деревом тис, яке в давнину рясніло тут. Також український дослідник Валентин Стецюк виводить назву з булгарського слова «таса» — «чиста»[2]. В давньоримських джерелах Тиса відома під назвами Tissus, Tisia, Pathissus.
ГЕС[ред. | ред. код]
На річці розташовано ГЕС Kisköre.
Галерея[ред. | ред. код]
Тиса в Рахові 
Тиса біля смт Солотвино 
Тиса біля смт Буштино 
Тиса у Виноградівському районі
.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
- 13121 Тиса — астероїд, названий на честь річки[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путиводитель, — Ужгород: Карпати, 1978. — 96с., ил., 16 л. ил.
- ↑ Стецюк В. М. (2017-04-14). Давньобулгарська топонімія в Україні (повний список). Персональний сайт Валентина Стецюка (Львів). Процитовано 2017-04-29.
- ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Тиса (англ.).
Література[ред. | ред. код]
- Каталог річок України. / Швець Г. І. — К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1957. — 192 с.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- Географічна енциклопедія України : В 3-х т / Редколегія: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989—1993. — 33 000 прим. — ISBN 5-88500-015-8.
- (рос.) Ресурси поверхневих вод СРСР: Гидрологическая изученность. Том 6. Украина и Молдавия. Выпуск 1. Западная Украина и Молдавия / Под ред. Б. М. Штейнгольца. — Л.: Гидрометеоиздат, 1964. — 245 с.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тиса |
| |||||||||||||||||||
| |||||||||||
