Кінбурн

Російські полонені в зруйнованій Кінбурнській фортеці після оволодіння нею англо-французькими військами

Кінбурн (тур. Kılburun — в перекладі «тонка волосина») — турецька фортеця, заснована в 15 ст. на Кінбурнській косі в гирлі Дніпра.

Фортеця розташовувалася в західній частині Кінбурнської коси (нині біля с. Покровське Очаківського району Миколаївської області).

Разом з іншою фортецею — Очаків, що розташовувалася напроти, контролювала судноплавство між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Чорним морем. Мала кілька бастіонів з далекобійною артилерією, довжина її кам'яних стін становила близько 100 м. В її межах розміщувалися 80 будинків і мечеть. Населення складали військовослужбовці залоги та члени їхніх родин — всього 500–700 осіб. Тут знаходився один з центрів работоргівлі.

1669, 1688 і 1692 на фортецю нападали запорозькі козаки.

1736 року фортеця була захоплена й зруйнована російським військом. Турки відновили фортецю, але з 1774 вона перейшла до Російської імперії.

1 (12) жовтня 1787 року російські війська на чолі з генерал-аншефом О. В. Суворовим біля фортеці розбили турецький десант. У цьому бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії.

Протягом 1789 бої біля Кінбурна продовжувалися, у них брали участь чорноморські та бузькі козаки. 1790 Кінбурнську сторону з фортецею приєднали до території Чорноморського козацького війська і створили тут центр військової паланки. За умовами Ясського мирного договору 1791 Туреччина визнала перехід Кінбурну до Російської імперії. На середину 19 століття фортеця являла собою квадратний форт з кутовими бастіонами, круговою батареєю та земляним укріпленням з боку коси.

У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артілерійським вогнем англо-французького флоту. За умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували.

У 2-й половині 19 століття на території фортеці існувало поселення, тут була побудована церква, відкрилося віділення одного з приватних банків, місцеві жителі займалися рибальством.

У 20 столітті територія поселення увійшла до складу Чорноморського біосферного заповідника.

На сьогодні тут збереглися лише залишки земляних валів.

Література

• С. Р. Гриневецкий, И. С. Зонн, С. С. Жильцов. Черноморская энциклопедия. М:. Международные отношения, 2006 ISBN 5-7133-1273-9
• Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.) — СПб., 1890–1907.
• Петров А. Вторая турецкая война в царствование имп. Екатерины II, т. 1. СПб., 1880;
• Алексеев В. А. Сражение при Кинбурне. 1 октября 1787 г. «Военно-исторический сборник», 1913, № 1;
• Строков А. А. История военного искусства, т. 1. М., 1955;
• Бескровный Л. Г. Русская армия и флот в XVIII в. М., 1958.

Джерела

• О. А. Бачинська. Кінбурн / Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл.

Див. також

• Кінбурнська баталія (1787)
• Кінбурнська баталія (1855)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кінбурн