Кінбурнська баталія (1787)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінбурнська баталія (1787)
Російсько-турецька війна (1787—1792)
Kinburn battle 1787.jpeg
Дата: 1 (12) жовтня 1787
Місце: Чорне море, Кінбурнська коса
Результат: Перемога російської армії
Сторони
Flag of Russia.svg Російська імперія Османська імперія Османська імперія
Військові сили
4000 (338 гармат) 5000 (до 400 гармат)


Кі́нбурнська бата́лія — битва російсько-турецької війни 1787—1792 років, коли російські війська розбили 1 (12) жовтня 1787 року турецький десант на Кінбурнській косі. У бою активну участь брали й українські козаки Чорноморської флотилії.

Передісторія[ред.ред. код]

У вересні 1787 року турецьке командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій знаходився корпус генерал-аншефа О. В. Суворова. Кінбурнська фортеця стала першим об'єктом нападу турецьких військ у війні. Це було обумовлено її важливим стратегічним положенням — вона могла стати для росіян базою для підготовки захоплення сусіднього турецького Очакова а також виконувала функцію захисту Херсону — головної бази російського флоту. Оволодіння Кінбурном запирало російський флот в Херсоні і відкривало шлях до відновлення турецького контролю над Кримом.

Хід битви[ред.ред. код]

Турецька ескадра у складі трьох лінійних кораблів, чотирьох фрегатів, чотирьох бомбардирських кораблів (плавучих батарей) і 14 канонерських човнів заблокувала Дніпро-Бузький лиман та протягом вересня обстрілювала Кінбурн.

Висадка на берег турецького десанту почалася 1 (12) жовтня о 9 годині ранку. Відразу після висадки Гасан-паша наказав відвести кораблі, аби його війська не сподівалися на евакуацію, турецький флот став підтримувати нападників вогнем. Під час висадки турків Суворов перебував у церкві з нагоди свята Покрови. Офіцерам, що звернулися до нього з повідомленням про початок висадки турків і будівництва ними укріплень, він наказав не відкривати вогонь у відповідь і чекати поки висадяться усі турецькі війська.

Гренадер Новіков рятує Суворова

До першої години дня, викопавши 15 траншей, турецькі війська наблизилися до фортеці. У цей час в Кінбурні було 1500 чоловік піхоти, а ще 2500 піхоти та легкої кінноти стояло як резерв у 30 верстах позаду від фортеці. Коли турки підійшли до фортеці на відстань 200 кроків, залпом з усіх гармат розпочалася контратака: загін полковника Іловайського наносив удар зліва, обійшовши фортецю вздовж берега Чорного моря, Орловський піхотний полк під командуванням генерал-майора Река наносив удар на правому фланзі, з деяким запізненням наніс удар у фронт батальйон Козловського полку, очолюваний Суворовим. Однак значні сили турків і великі втрати серед Орловського полку змусили росіян відійти, при цьому сам Суворов був поранений картеччю в бік і був би вбитий яничарами, якби його не врятував гренадер Іван Новіков.

Лише висадка козацького десанту Лиманської флотилії та відмова задунайських козаків, що йшли на допомогу туркам, воювати проти «братів-запорожців» дозволили Суворову переломити ситуацію. У результаті другої атаки, в якій брали участь свіжі резерви, турецькі війська вдалося витіснити з коси і вони, несучи значні втрати, стали евакуюватися на кораблі. Суворов у цій атаці був поранений в руку. На 10 годину вечора бій закінчився повною перемогою російських військ.

Результати бою[ред.ред. код]

Перемога при Кінбурні стала першою великою перемогою російських військ у російсько-турецькій війні 1787—1792 років. Після невдалого штурму Кінбурна обидві сторони взяли перерву в активних бойових діях. Росія — для того, аби добудувати Чорноморський флот та встигнути набрати достатньо війська, Туреччина — для перевезення нових військ для захисту Очакова та нападу на Херсон. Зі Стамбулу в Очаків була направлена друга турецька ескадра із 50 кораблів на чолі з капудан-пашею Ескі-Гасаном.

За перемогу при Кінбурні Катерина II нагородила Суворова орденом Андрія Первозванного, а для тих, хто відзначився в битві була випущена спеціальна медаль.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]