Столярський Петро Соломонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Столярський
Пейхас Столярський
фотографія
Основна інформація
Повне ім'я Петро Соломонович Столярський
Дата народження 18 (30) листопада 1871(1871-11-30)
Місце народження Липовець, Київська губернія, Російська імперія
Дата смерті 29 квітня 1944(1944-04-29) (72 роки)
Місце смерті Свердловськ, Російська РФСР, СРСР
Роки активності 18931944
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Національність Єврей
Професія Скрипаль, музичний педагог
Освіта Одеське музичне училище Імператорської російської музичної спілки
Праця в операх Одеського оперного театру
Інструменти Скрипка
Жанр Академічна музика
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора

Пе́йсах Шле́ймович Столя́рський[1] (також відомий, як Петро́ Со́ломонович Столя́рський від рос. Пётр Соломонович Столярский; * 18 (30) листопада 1871, Липовець, Київська губернія, Російська імперія — 29 квітня 1944, Свердловськ, Російська РФСР, СРСР) — російський та радянський скрипаль і музичний педагог єврейського походження. Професор, кавалер ордену Трудового Червоного Прапора, Народний артист УРСР (1939), засновник першої в СРСР спеціалізованої музичної школи для обдарованих дітей в Одесі.

Життєпис[ред.ред. код]

Будинок, де 1937 року по 1941 рік жив Петро Соломонович. Вулиця Пушкінська, 8

Пейсах Соломонович Столярський народився 18 (30) листопада 1871 року у місті Липовець однойменного повіту, Київської губернії в єврейській сім'ї. Перші уроки музики отримав у власного батька, що був клезмером[2]. Пейсах разом із багатьма своїми братами та сестрами брав участь у виступах батьківсьокого оркестру, працюючи на святах у місцевому Липовці.[3] 1885 року Пейсах переїхав до Варшави вчитися у відомого чеського скрипаля Отакара Шевчика, а потім у Станіслава Барцевича[en]. Потім переїхав в Одесу до Еміля Млинарського[en]. У 1900 році закінчив Одеське музичне училище Імператорської російської музичної спілки по класу Йосипа Карбульки.

З 1893 року Столярський став скрипалем оркестру Одеського оперного театру, займаючись при цьому педагогічною діяльністю. Так у 1898 році почав викладати, а 1911 року (за іншими даними 1912), з допомогою Леопольда Ауера[4], музикант заснував приватні музикальні курси. 1919 року Пейсах став викладачем Музично-драматичного інституту, покинувши роботу у театрі. У 1923 році він отримав звання професора. Згодом, 1933 року, Столярський перетворив свої курси у власну державну середню-спеціальну музичну школу-інтернат, що стала першою освітньою установою такого типу в СРСР. Столярський часто запрошував до своєї школи відомих музикантів, щоб ті подивилися на юних талантів, що їх зібрав Петро Соломонович у своїй школі. Так одного разу до них завітав відомий французький скрипаль Жак Тібо[5]. 1939 року Пейсах Соломонович вступив до КПРС[6] і йому було надано звання народного артиста Української РСР, а через два року він покинув роботу в інституті, що до того часу вже став консерваторією.

Під час Німецько-радянської війни Столярського було евакуйовано до Свердловська (нині Єкатеринбург). Там же скрипаль і помер від хвороби[4] 29 квітня 1944. Похований на Широкореченському цвинтарі[ru][7].

Сім'я[ред.ред. код]

Петро Соломонович був одружений на Фріді Марківній[4] та мав дочку Неллі.

Відомі учні[ред.ред. код]

Учнями Столярського в різні часи були: Єлизавета Гілельс[en], Борис Ґольдштейн[en], Михайло Ґольдштейн, Давид Ойстрах, Натан Мільштейн, Михайло Фіхтенгольц[en], Самуїл Фурер[ru], Альберт Марков, Едуард Грач, Валерій Клімов[en] тощо.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Одесі проводиться щорічний фестиваль пам'яті Пейсаха Соломоновича.[8] 18 листопада 2011 року до 140-річчя з дня народження музики пройшла церемонія покладання квітів біля будинку, де жив Петро Столярський. На урочистій церемонії були присутні вихованці школи Петра Соломонович, представники обласної влади та родичі. До тієї ж річниці прах Столярського планувалося перевезти з Єкатеринбурга до Одеси і перепоховати на Другому Християнському цвинтарі, однак поки що перепоховання так і не відбулося.[9] 20 листопада також пройшли три спільні концерти учнів школи та Національного одеського філармонічного оркестру, а також була відкрита виставка «Столярський і Одеса».[10]

Образ Столярського в літературі[ред.ред. код]

Усі люди нашого кола - маклери, крамарі, службовці у банках і пароплавних конторах - вчили дітей музиці. Коли хлопчикові виповнювалося чотири або п'ять років - мати вела крихітну, кволу цю істоту до пана Загурського. Загурський мав фабрику вундеркіндів, фабрику єврейських карликів в мереживних комірцях і лакових туфельках. Він вишукував їх у молдаванських трущобах, в смердючих дворах Старого базару. Навантажений футляром та нотами, я три рази на тиждень тягнувся на вулицю Вітте, колишню Дворянську, до Загурського. Там, уздовж стін, чекаючи черги, сиділи єврейки, істерично запалені. Вони притискали до слабких своїх колін скрипки, які переважали розмірами тих, кому належало грати в Букінгемскому палаці.

Оригінальний текст (рос.)

Все люди нашего круга - маклеры, лавочники, служащие в банках и пароходных конторах - учили детей музыке. Когда мальчику исполнялось четыре или пять лет - мать вела крохотное, хилое это существо к господину Загурскому. Загурский содержал фабрику вундеркиндов, фабрику еврейских карликов в кружевных воротничках и лаковых туфельках. Он выискивал их в молдаванских трущобах, в зловонных дворах Старого базара. Нагруженный футляром и нотами, я три раза в неделю тащился на улицу Витте, бывшую Дворянскую, к Загурскому. Там, вдоль стен, дожидаясь очереди, сидели еврейки, истерически воспламененные. Они прижимали к слабым своим коленям скрипки, превосходившие размерами тех, кому предстояло играть в Букингэмском дворце.

Ісак Бабель — «Пробудження» («Одесские рассказы»[en])[4]

  • Відомий радянський співак Леонід Утьосов у своїх мемуарах, «Спасибо, сердце!» також згадував столярського.[11]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • За свідченнями сучасниками Столярський погано вмів писати та розмовляти російською мовою, а усі паперові справи вела його донька Неллі та секретар, А. Бичач.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лихт В. "Школа имени мене" // Вести, (29-11-2011). (рос.)
  2. а б в Стаття «Петро Столярський» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
  3. Ериш Х.-Г. (2006). Два феномена Столярского (ru). 
  4. а б в г Москаленко А. "Покажи мне красивую музыку!". odessa360.net (ru). 
  5. а б Максименко В. С. Как учил Столярский, или «Школа имени мене» // Мигдаль Times, (№36-37). (рос.)
  6. Столярський Петро Соломонович // Большая советская энциклопедия / Главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  7. Столярский Пётр (Пейсах) Соломонович (1871-1944). bozaboza.narod.ru (ru). 
  8. проф. Сокол О. В., доцент Сергієва О. В., ред. Дузь Л. В. Історія ОНМА. Офіційний сайт ОНМА ім. А. Нежданової. 
  9. Одесситы отметили 140-летие Столярского. timer.od.ua. 21-11-2011. 
  10. В Одесі проходять урочистості, присвячені 140-річчю від дня народження Петра Столярського. День. 20-11-2011. 
  11. Утесов Л. О. Спасибо, сердце!. — Москва: Всероссийское театральное общество, 1976. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]


Валторна Це незавершена стаття про діяча музики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.