Перейти до вмісту

Сігішоара

Координати: 46°13′1″ пн. ш. 24°47′28″ сх. д. / 46.21694° пн. ш. 24.79111° сх. д. / 46.21694; 24.79111
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сігішоара
рум. Sighişoara
Герб
герб
Сігішоара
Сігішоара
Розташування міста Сігішоара
Основні дані
46°13′1″ пн. ш. 24°47′28″ сх. д. / 46.21694° пн. ш. 24.79111° сх. д. / 46.21694; 24.79111
Країна Румунія Румунія
Регіон Муреш
Адмінцентр Sighișoarad
Столиця для Sighișoara Seatd (seat)
Засновано 1280
Площа 113,47 км²
Населення 28 102 (2011)
· густота 248 осіб/км²
Висота НРМ 380  м
Міста-побратими Блуа, Баден, Читта-ді-Кастелло, Дінкельсбюль, Кішкунфеледьгаза, Замостя (8 вересня 2007)[1]
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
Номери автомобілів MS
GeoNames 8334977
OSM 2248573 ·R (Муреш)
Поштові індекси 545400[2]
Міська влада
mayor of Sighișoarad Ioan Dorin Dăneşan
Вебсайт sighisoara.org.ro
Мапа
Мапа
Сігішоара. Карта розташування: Румунія
Сігішоара
Сігішоара
Сігішоара (Румунія)


CMNS: Сігішоара у Вікісховищі
ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об'єкт №902 (англ.)

Сігішоара (рум. Sighişoara) — місто у Центральній Румунії на р. Тирнава-Маре у повіті Муреш. Населення 28,1 тис. мешканців (2011).

Історія

[ред. | ред. код]
Вид на Сігішоару

Сігішоара відома в історії також під німецькою назвою Шесбурґ (нім. Schäßburg) та угорською — Шегешвар (Segesvár). Назву Сігішоара місто отримало 1435 р.[3] Місто заснували німецькі колоністи із Саксонії. Перша документальна згадка про місто датується 1280 р.[4] Вони побудували на пагорбі середньовічну фортецю, кілька храмів та всесвітньовідому Годинникову вежу.

У XIV ст. Шесбурґ став вільним містом, а у XVI ст. — одним із найрозвиненіших торгівльно-ремісничих міст Східної Європи, маючи 15 ремісничих цехів. У XV ст. у місті випускав свою монету вигнаний з Волощини господар Влад III Дракула, який до речі, тут і народився та провів юнацькі роки. У 1631 р. тут було обрано на угорський престол трансильванський князь Юрій Ракоці. Нижню частину міста було знищено землетрусом 1668 року та пожежею 1676 р., але впродовж наступного століття відбудовано наново.

У 1849 р. угорські повстанці зазнали нищівної поразки від російської армії під Сігішоарою. Серед загиблих у бою були генерал-майор Скарятин та видатний поет Шандор Петефі. У XIX ст. пам'ять про них увічнено встановленими пам'ятниками.

Господарство

[ред. | ред. код]

Текстильна та швейна (близько 50 % промислової продукції міста), скло-порцелянова (20 %), харчова (17 %), машинобудівна (11 %) промисловість. Підприємства з виробництва будматеріалів, деревообробки та поліграфічні.

Пам'ятки архітектури

[ред. | ред. код]
  • кам'яні укріплення (13-14 ст.) із воротами та вежами, також Вежа із годинником висотою 64 м;
  • готичні «монастирська» (13 ст.) та «нагорна» (14—15 ст.) церкви;
  • міська забудова 17-18 ст.

Світова спадщина ЮНЕСКО

[ред. | ред. код]

Історичний центр міста Сігішоари було визнано 1999 року об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО за двома критеріями:

  • ІІІ — центр міста є видатною пам'яткою культури так званих трансильванських саксонців, культури, що зникла за 850 років та продовжує існувати крізь свої архітектурні пам'ятки, що і донині збереглись;
  • V — давнє місто-фортеця Сігішоари є видатним прикладом міста, започаткованого на межі латинської культури Центральної Європи та православно-візантійської культури південно-східної Європи.[5]

Відомі мешканці міста

[ред. | ред. код]
  • Герман Оберт (Hermann Oberth) — один із «батьків» ракетної техніки та космонавтики, поруч із Ціолковським та Робертом Годдардом.
  • Фрідріх Грюнангер — австрійський архітектор.
  • Раду Война — румунський гандболіст, призер олімпійських ігор 1972, 1976 та 1980 рр.
  • Йоган-Міхаель Акнер — археолог, досліджував історію Трансильванії.

Міста-побратими

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://www.zamosc.pl/page/4/miasta-partnerskie.html
  2. https://coduripostaleok.ro/cod-postal-545400
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 квітня 2009. Процитовано 19 листопада 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Велика радянська енциклопедія
  5. http://whc.unesco.org/en/list/902/