Сінані Борис Наумович
Сінані Борис Наумович | |
---|---|
Ім'я при народженні | рос. Бераха Бабакаевич Синани |
Народився | 1851 Армянськ, Перекопський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія |
Помер | жовтень 1920 Сімферополь, Російська СФРР ·gastric ulcerd |
Країна | Російська імперія Російська СФРР |
Діяльність | психіатр |
Галузь | психіатрія |
Alma mater | Імператорська медико-хірургічна академіяd (1877) |
Вчителі | Балинський Іван Михайлович |
Знання мов | російська |
Учасник | Російсько-турецька війна 1877–78 |
Нагороди | |
Борис Сінані (1851, Вірменський Базар, Таврійська губернія — жовтень 1920, Сімферополь) — лікар-психіатр, учасник російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Вперше у світовій практиці використовував метод лікування навіюванням без застосування гіпнотичного сну.
Народився в місті Вірменський Базар Таврійської губернії в патріархальній караїмській сім'ї. Навчався в Одеській гімназії, але через брак коштів не закінчив. Батько Сінані хотів, щоб його син став продавцем в родинній лавці, але спраглий до знань Борис не підкорився волі батька і поїхав до Санкт-Петербурга.[1] Там він вступив до Імператорської військово-медичної академії, яку закінчив в 1877 році[2]. Навчався у В. Бехтєрєва[3]. У роки навчання підлягав обшукам і арешту за зберігання заборонених книг та причетність до справи про пропаганду серед робітників і солдатів Московського полку. Під час російсько-турецької війни пішов на фронт у чині полкового лікаря. Свою участь у війні пояснював так:
Я, як і багато народовольців, хотів звільнити російський народ, але в той час у нас нічого не вийшло. Ось і поїхали ми звільняти болгар від турецького ярма[4]. |
Вийшовши у відставку в 1880 році, вступив на службу земським лікарем в Корочанського повіту Курської губернії, звідки був звільнений через «політичну неблагонадійність». Потім займав посаду лікаря с. Ям-Тьосово Новгородського повіту Новгородської губернії. У 1890-х роках призначений головним лікарем Колмовської земської психіатричної лікарні в Новгородській губернії, а потім і директором Новгородської психіатричної лікарні[5].
Після смерті дружини, Варвари Луківна Попадічевої, разом з сім'єю переїхав до Санкт-Петербург, де зайнявся приватною практикою. У Санкт-Петербурзі спілкувався, зокрема, з Миколою Михайловським, Семеном Анським і Глібом Успенським. Після того, як Г. Успенський захворів душевною хворобою, став його особистим лікарем і духівником[6]. Був знайомий з членами ЦК есерівської партії і сам дотримувався есерівських поглядів[7][8].
Осип Мандельштам, який товаришував з сином Бориса Наумовича і особисто знав його самого, дає йому таку характеристику[9]:
На вигляд він був кремезний караїм, зберігаючи навіть караїмську шапочку, з жорстким і надзвичайно важким обличчям. Не всякий міг витримати його звірський, розумний погляд крізь окуляри, зате, коли він посміхався в кучеряву, рідку борідку, посмішка його була зовсім дитяча і чарівна. Кабінет Бориса Наумовича був під суворою забороною. Там, між іншим, висіла його емблема і емблема всього будинку, портрет Щедріна, що дивиться з-під лоба, насупивши густі губернаторські брови і погрожуючи дітям страшної лопатою кудлатою бороди. Цей Щедрін дивився Вієм і губернатором та був страшний, особливо в темряві. Борис Наумович був вдівець, впертим вовчим вдівством. Жив він з сином і двома доньками, старшою, косоокою, як японка, Женею, дуже мініатюрною і витонченою, і маленькою горбатої Оленою. Пацієнтів у нього було небагато, але він тримав їх у рабському страху, особливо пацієнток. Незважаючи на грубість його поводження, вони дарували йому вишиті човники і туфлі. Він жив, як лісник в сторожці, в шкіряному кабінеті під щедринською бородою, і з усіх боків його оточували вороги: містика, дурість, істерія і хамство; з вовками жити по вовчому вити[10]. |
Розробив систему мотивованих навіювань, тісно зв'язаних з довір'ям й позитивним емоційним ставленням хворого до лікаря. У 1889 році провів перші в Російській імперії досліди лікування алкоголізму навіюванням. Новизна методів вивела Сінані передові позиції в психіатрії. Свою теорію він описав в книгу «Про лікування навіюванням», опублікованій в Новгороді в 1899 році: Доктор Г. Дембо в своїй книзі «Алкоголізм і боротьба з ним» так описав метод Сінані:
Особливість методу д-ра Сінані полягає в тому, що він виробляє навіювання і в протомному стані, зовсім не прагнучи привести хворого попередньо в стан повного гіпнотичного сну. Розрізняючи навіювання від власне гіпнотичного сну, д-р Сінані вважає, що успіх лікування можливий тільки тоді, коли у хворого є повне бажання відмовитися від спиртних напоїв і віра в свого лікаря[11]. |
Батько — торговець залізним товаром, перекопський 2-ї гільдії купець Бабакан (Наум) Сінані, прозваний за свою сувору вдачу «Зерзеле» (з карї. землетрясение[12]. Мати — Есфір. Крім Бориса в сім'ї було ще семеро дітей.
Рідний брат, Ісаак Сінані, голосний Перекопської міської думи, член опікунської ради Вірмено-Базарської жіночої прогімназії[13].
Дружина — Варвара Попадічева (? — бл. 1900/1901), росіянка, вчилася в Бернському університеті[10]. Народила трьох дочок і одного сина (незаконнонароджених, оскільки Борис Наумович не став приймати православ'я для офіційного вступу до шлюбу)[14]:
- Борис Сінані (1889—1911), найближчий гімназійний довариш О. Мандельштама. Навчався в Тенішевському училище, потім на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. Анархіст-комуніст, писав вірші. Був одружений на Олександрі Монвіж-Монтвід, від якої в 1910 році народився син Ігор. Помер від швидкоплинних сухот[15].
- Олена Сінані, померла на початку 1890-х років.
- Євгенія Сінані (1886 — ?), партійна есерівська пропагандистка, вчилася на Вищих жіночих (Бестужевських) курсах, була фактичною дружиною політемігранта Олексія Кудрявцева, з яким познайомилася в Парижі. Мали дітей Галину і Вадима. Чоловік — економіст, статистик Віктор Монвіж-Монтвід (1887 — бл. 1946)[16].
- Олена Сінані (1893—1964), названа так на честь померлої доньки. Закінчила гімназію Стоюніна. Разом з батьком приблизно в 1917 році переїхала до Сімферополя[10], після його смерті повернулася до Петрограда, а потім поїхала до Новосибірська[6]. Померла в Оренбурзі. Була одружена з Борисом Лебедєвим. Їхній син Андрій Лебедєв (1927—2004).
- вул. Пушкінська, 17 напроти готелю «Пале-Рояль»[6].
- Дневник доктора Б. Н. Синани. [Публ. и предисл. В. Д. Бонч-Бруевича. Вступит, статья П. М. Зиновьева. Коммент. В. А. Громбаха]. — В кн.: Глеб Успенский. М., 1939, с. 479—607.
- О лечении внушением: (Извлеч. из сообщ. в О-ве новгород. врачей) / Б. Б.[!Н.] Синани. — [Санкт-Петербург]: тип. Я. Трей, ценз. 1898. — 10 с.
- О лечении внушением. — Новгород: Губ. тип., 1899. — 50 с.
- О роли внушения в борьбе с пьянством: Докл. в Мед. подкомис. для принятия мер в борьбе с алкоголизмом 13 апр. 1899 г. Б. Н. Синани. — [Санкт-Петербург]: тип. М. Акинфиева и И. Леонтьева, ценз. 1899. — 30 с.
- ↑ Казас, Айваз, 2006, с. 179.
- ↑ Российский медицинский список, изданный Медицинским Департаментом МВД на 1899 г. — СПб.: Типография МВД, 1899. — С. 277.
- ↑ Рожнов В. Е. Психотерапия / В. Е. Рожнов // Большая медицинская энциклопедия: в 30 т. / гл. ред. Б. В. Петровский. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1983. — Т. 21. — С. 357. — 560 с. — Стб. 1052.
- ↑ Некрасова В. Б. О семье Синани // «Сохрани мою речь...» / сост. П. Нерлер, А. Никитаев. — М. : Издательское предприятие «Обновление», 1991. — С. 60—65. — 96 с. — ISBN 5-85828-003-X.
- ↑ Деятели революционного движения в России : Био-библиографический словарь : От предшественников декабристов до падения царизма / Под ред. Вл. Виленского-Сибирякова, Феликса Кона, А. А. Шилова (и др.); Всесоюзное общество политических каторжан и ссыльно-поселенцев. - М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927-1934. Т. 2: Семидесятые годы : Вып. 4 : С - Я / Составлен А. А. Шиловым, М. Г. Карнауховой. - 1932. — C. 1497-8. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ а б в Комментарии к «Шуму времени» Мандельштама. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ Российские социалисты и анархисты после Октября 1917 года. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ Осип Мандельштам: поэт и век-волкодав. Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ Шум времени » Семья Синани. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ а б в Мец А. Г. Три заметки к биографии Осипа Мандельштама // Литературный факт. — 2019. — № 2 (12) (1 липня). — С. 318—320. — ISSN 2541-8297.
- ↑ Дембо Г. И. Алкоголизм и борьба с ним: (По трудам Комис. при О-ве охранения нар. здравия). — К., 1900. — С. 76.
- ↑ Журналы Перекопского очередного уездного земского собрания, созыва 1877 года. — Симферополь: Типография Спиро, 1878. — С. 87-88.
- ↑ Журналы и поставновления Перекопского XLI Очеред. Уездного Земского Собрания созыва 1906 год и чрезвычайных собраний 3-го февраля и 2-го апреля 1907 г. (с приложениями). — Перекоп: Типо-литография М. И. Абкина, 1907. — СС. 83, 261.
- ↑ Мец, 2011, с. 34.
- ↑ Мец, 2011, с. 33.
- ↑ Мец, 2011, с. 104.
- Мец А. Г. [1] — 2-е изд., исправ. и доп. — СПб. : Интернет-издание, 2011. — 273 с. Архівовано з джерела 21 січня 2022
- Медицина // Караимская народная энциклопедия. — СПб. : ООО Издательский дом „Galina scripsit“, 2006. — Т. сост. М. М. Казас, Р. А. Айваз. — 447 с. — (Караимская народная энциклопедия). — ISBN 5-901495-14-7.
- Народились 1851
- Уродженці Армянська
- Померли 1920
- Померли в Сімферополі
- Кавалери ордена Святого Станіслава 3 ступеня з мечами
- Караїми Криму
- Учасники російсько-турецької війни 1877—1878
- Медики XX століття
- Медики XIX століття
- Члени Партії соціалістів-революціонерів
- Випускники Імператорської медико-хірургічної академії