Трудові ресурси в УРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Трудові́ ресу́рси поряд з наявними природними ресурсами і засобами виробництва, є складовою частиною продуктивних сил суспільства. Чисельність і структура трудових ресурсів безпосередньо пов'язані з чисельністю населення, його зростанням та віковою структурою, а економічна ефективність їх з такими чинниками, як наявне законодавство (Трудове право), підготовка і розподіл кваліфікованих кадрів, продуктивність праці, заробітна плата, географічне розміщення, життєвий рівень населення, міграційні та урбанізаційні процеси тощо…

Згідно з радянським законодавством, до трудових ресурсів належало населення віком від 16 до 60 років для чоловіків і від 16 до 55 років для жінок (за винятком тих, що служили в лавах радянської армії і непрацездатних матерів з 4 й більше дітьми), а також особи за межами працездатного віку, які з тих чи інших причин працювали (в СРСР це на 4/5 особи пенсійного віку та на 1/5 підлітки, що працювали переважно в колгоспах і радгоспах). Кількість працездатного населення (потенціального за віком) в УРСР в млн і у % до всього населення (у дужках у всьому СРСР) для окремих років була така:

Роки млн  %
1939 32,1 57,0 (53,6%)
1959 24,9 59,4 (57,4%)
1970 26,2 55,5 (54,0%)
1975 28,1 57,5 (56,3%)

Частка трудових ресурсів в Україні на 1970 рік становила серед чоловіків 59,5%, серед жінок — 52,5% (відповідні числа для СРСР 1970 — 57,6 і 51,1%). Для порівняння — відсоток трудових ресурсів до всього населення даної країни становив у 1975 для США 44,2 (чоловіків 56,6% і жінок 32,7%), для Західної Німеччини — 45,3 (60,0% і 31,7%), для Франції — 42,2 (55,6% і 29,3%), Англії — 46,2 (60,0% і 33,1%). Невисокий рівень продуктивності праці та життєвого рівня населення УРСР і СРСР, порівняно з країнами Заходу, зумовлював потребу в екстенсивному зростанні зайнятості, більшій участі умовно-непрацездатної частини населення в суспільному труді. В першу чергу це стосується зайнятості жінок — відрив їх від праці вдома, «вийняття» із процесу виховання (соціалізації) дітей. Таким чином, порівняно низька реальна продуктивність праці в СРСР «перекривалась» високими статистичними показниками трудових ресурсів, порівняно із країнами Заходу.

Важливим показником внутрішньої структури розподіл працездатного населення УРСР у виробничій і невиробничій галузях народного господарства (без студентів, у дужках показники для всього СРСР; у %):

  1965  % 1970  % 1976  %
Всього в народному господарстві 100 100 100 100 100 100
У галузях матеріального виробництва 82,9 79,8 79,9 77,1 77,8 75,4
У тому числі робітники і службовці 47,3 55,9 52,7 59,0 56,2 60,8
Колгоспники 33,0 20,9 25,8 16,2 20,1 12,7
Присадибне сільське господарство 2,5 2,9 1,4 1,9 1,5 1,9
У невиробничих галузях 17,1 20,2 20,1 22,9 22,2 24,6

Таким чином, трудові ресурси в Україні порівняно з усім СРСР, значно більше були сконцентровані у сільському виробництві та слабше — у невиробничих галузях.

На території України трудові ресурси не були рівномірно розподілені і раціонально використовувані. У західних областях, у зв'язку з слабо розвиненим промисловим виробництвом трудомістких галузей, були наявні вільні трудові ресурси. У районах концентрації промислового виробництва (Південно-західна Україна і Донецько-Придніпровський економічний район) вони в основному були зосереджені по містах, і відчувалась помітна недостача робочої сили. Попри те, що в 1970-тих роках помітно посилився процес переміщення частини трудових ресурсів із західних до південних областей (Кримської, Миколаївської, Херсонської), одночасно тривав наплив на Україну робітництва з російських промислових районів (що збільшував русифікаційний процес найважливіших промислових осередків України). Окремим явищем була сезонна міграція (організована і неорганізована) насамперед сільського населення західних областей УРСР. Близько 40% сезонних робітників виїжджало на заробітки до Дніпропетровської, Кіровоградської, Полтавської і Харківської області; деякі й до РРФСР. Переважно на сільськогосподарських роботах, в будівництві та в інших низько оплачуваних галузях виробництва.

Певним показником культурно-освітнього рівня трудових ресурсів є співвідношення між числом осіб, зайнятих фізичною і розумовою працею. За переписами населення у 1959 і 1970 роках, число першої категорії становило 17 370 і 17 603 тис. осіб, другої — 3 488 і 5 668 тис. осіб відповідно. В Україні було помітне підвищення освіти працездатного населення, що впливало на покращення продуктивност праці. Зростання кількості фахівців, зайнятих у народному господарстві з вищою і середньою освітою в УРСР подано в таблиці (у тис.):

Роки УРСР УРСР у %
до СРСР
1941 513 21,3
1965 2 333 19,3
1970 3 269 19,4
1975 4 397 19,3

Структура розподілу трудових ресурсів[ред.ред. код]

За сферами діяльності
Розподіл населення, зайнятого в народному господарстві за сферами діяльності (без тих, що навчаються; Україна), %[1]
Сфери діяльності
Роки
1960 1970 1980 1985 1990
Усього зайнято в народному господарстві 100 100 100 100 100
в галузях матеріального виробництва (включаючи вантажний транспорт, зв'язок по обслуговуванню виробництва, торгівлю і особисте підсобне господарство) 85.7 80 76 74.9 73.8
в невиробничих галузях 14.5 20 24 25.1 26.2
Із загальної кількости зайнятого в народному господарстві населення:
в державних і громадських підприємствах і організаціях (включаючи підприємства споживчої коопреації) 72.3 81.2 83.0 81.9
в громадському господарстві колгоспів 23.1 16.5 15.1 12.4
в кооперативах з виробництва товарів і надання послуг (без сумісників) 2.4
у сфері індивідуальної праці та ин. 0.0 0.0 0.1 0.1 0.2
В особистому підсобному господарстві 0 4.6 2.2 1.8 2.1
За галузями
Розподіл населення, зайнятого в народному господарстві за галузями (Україна), %[1]
Галузі
Роки
1960 1970 1980 1990
Усього зайнято в народному господарстві 100 100 100 100
Промисловість та будівництво 28.9 36.2 38.8 40.2
Сільське та лісове господарство (в т.ч. підсобне сільське господарство) 46.7 30.6 22.9 20.1
Транспорт та зв'язок 5.9 7.6 8.2 7
Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут, заготівля 4.9 7 7.7 7.4
Охорона здоров'я, фізкультура та соціальне забезпечення, народна освіта, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування 9.5 13.4 15.7 17.6
Апарат органів державного управління, органи управління кооперативних і громадських організацій, кредитування та державне страхування 1.6 1.9 2.3 2.2
Інші галузі народного господарства (житлово-комунальне господарство, невиробничі види побутового обслуговування населення та ін.) 2.5 3.3 4.6 5.5

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Паламарчук М. М. Географія України: Підр. для серед. шк. — 2-тє вид., перероблене і доповнене. — К.: Освіта, 1992. — 159 с.: іл., карти. [ISBN 5-330-01950-8]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Вопросы труда в СССР. — М. 1958.
  2. (рос.) Экономика Советской Украины 1945 — 1975 гг. — К. 1975.
  3. (рос.) Резервы роста производительности труда в народном хозяйстве Украинской ССР. — К. 1975.
  4. (рос.) Демографическое развитие Украинской ССР. — К. 1977.
  5. (рос.) Заставный Ф. Территориально-производственные комплексы. — К. 1979.
  6. (рос.) Ковалев С. О., Ковальская Н. Я. География населения СССР. — М.: Издательство МГУ, 1990.
  7. (рос.) Копылов В. А. География населения: учебное пособие — М., 2005.
  8. (рос.) Население и трудовые ресурсы: Справочник. — М.: Мысль, 1990.
  9. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998.
  10. Топчієв О. В. Основи суспільної географії — Одеса: Астропринт, 2001.