Флорентійська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Папа Євгеній IV: булла унії між латинською і грецькою церквами, видана на соборі у Флоренції 1439, двомовна, з підписом Візантійського імператора

Флорентійська унія, укладена на соборі в Флоренції 1439 між східною та західною (Римською) церквами. Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог був зацікавлений в унії з політичних причин (загроза турків), хоч були між грецькими ієрархами такі, що хотіли унії з релігійних мотивів (патріарх Йосиф II, архіепископ Віссаріон й інші). Сподівана військова допомога Заходу проти турків не була дана, і тому Флорентійська унія у Візантії не мала успіхів.

Визначним діячем Флорентійської унії був київський митрополит Ісидор, який на Ферраро-Флорентійському соборі представляв Церкву Руси. Повернувшися до Москви (тодішній осідок київської митрополії), Ісидор наразився на опір московського Великого князя і духовенства; його заходи не дістали підтримки також серед польської ієрархії. Проте київський князь Олександер Олелько Володимирович ставився прихильно до Флорентійської унії. Ісидор, не маючи ширшої підтримки, залишив Русь і жив у Римі. Важливим наслідком Флорентійської унії був поділ Київської митрополії на московську і українсько-білоруську. В останній впливи Флорентійської унії частково тривали до 1501. Умови Флорентійської унії стали підставою для Берестейської унії 1596.

Під приводом відмови від унії у Московії відбулося творення окремої, автокефальної Церкви, яка не мала зовнішнього підпорядкування ані Римові, ані Константинополю. Під тиском великого князя московського Василія II Васильовича, начебто прихильного спочатку до проведення соборів у Феррарі й Флоренції, у Москві 1448 відбулося обрання московським митрополитом рязанського єпископа Йони. Територія Київської митрополії обмежилася єпархіями, що перебували у складі Великого князівства Литовського і Королівства Польського. У наступні десятиліття після укладення унії мали місце спроби переговорів про відновлення унії, принаймні на локальному рівні, вже після падіння Константинополя. Таким є лист єпископа Мисаїла та знаті ВКЛ до Папи Римського Сикста IV (1476). Новгородська архієпархія, а також єпархії, які перебували на теренах Московії, відмовилися від унії, що підкріплювалося низкою антиунійних творів. Звернення до дискусій, ухвал і подій, пов'язаних з Флорентійську церковну унію, справило неабиякий вплив на міжконфесійну полеміку кінця XVI—XVII ст[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія історії України

Література[ред.ред. код]