Флорентійська унія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Папа Євгеній IV: булла унії між латинською і грецькою церквами, видана на соборі у Флоренції 1439, двомовна, з підписом Візантійського імператора

Флорентійська унія, укладена на соборі в Флоренції 1439 між східною та західною (Римською) церквами. Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог був зацікавлений в унії з політичних причин (загроза османів), хоч були між грецькими ієрархами такі, що хотіли унії з релігійних мотивів (патріарх Йосиф II, архіепископ Віссаріон й інші). Сподівана військова допомога Заходу проти османів не була дана, і тому Флорентійська унія у Візантії не мала успіхів.

Визначним діячем Флорентійської унії був київський митрополит Ісидор, який на Ферраро-Флорентійському соборі представляв Церкву Руси. Повернувшися до Москви (тодішній осідок київської митрополії), Ісидор наразився на опір московського Великого князя і духовенства; його заходи не дістали підтримки також серед польської ієрархії. Проте київський князь Олександер Олелько Володимирович ставився прихильно до Флорентійської унії. Ісидор, не маючи ширшої підтримки, залишив Русь і жив у Римі. Важливим наслідком Флорентійської унії був поділ Київської митрополії на московську і українсько-білоруську. В останній впливи Флорентійської унії частково тривали до 1501. Умови Флорентійської унії стали підставою для Берестейської унії 1596.

Під приводом відмови від унії у Великому князівстві Московському відбулося творення окремої, автокефальної Церкви, яка не мала зовнішнього підпорядкування ані Римові, ані Константинополю. Під тиском великого князя московського Василія II Васильовича, начебто прихильного спочатку до проведення соборів у Феррарі й Флоренції, у Москві 1448 відбулося обрання московським митрополитом рязанського єпископа Йони. Територія Київської митрополії обмежилася єпархіями, що перебували у складі Великого князівства Литовського і Королівства Польського. У наступні десятиліття після укладення унії мали місце спроби переговорів про відновлення унії, принаймні на локальному рівні, вже після падіння Константинополя. Таким є лист єпископа Мисаїла та знаті ВКЛ до Папи Римського Сикста IV (1476). Новгородська архієпархія, а також єпархії, які перебували на теренах Московії, відмовилися від унії, що підкріплювалося низкою антиунійних творів. Звернення до дискусій, ухвал і подій, пов'язаних з Флорентійською церковною унією, справило неабиякий вплив на міжконфесійну полеміку кінця XVI—XVII ст[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія історії України

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Унія Флорентійська // Політологічна енциклопедія : навч. посібник : у 9 т. / А. О. Карасевич, Л. С. Шачковська. — Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. — Т. 8 : У, Ф. — С. 240-242. — 495 с.