Сікст IV
| Сікст IV (Sixtus PP. IV) | ||
 | ||
| ||
| ||
|---|---|---|
| 9 серпня 1471 — 12 серпня 1484 | ||
| Попередник: | Павло II | |
| Наступник: | Інокентій VIII | |
| Ім'я при народженні: | італ. Francesco della Rovere | |
| Дата народження: | 21 липня 1414[1] або 1414 | |
| Місце народження: | Челле-Ліґуре, Провінція Савона, Лігурія, Італія | |
| Дата смерті: | 12 серпня 1484[1] або 1484 | |
| Місце смерті: | Рим, Папська держава | |
| Поховання: | ||
| Релігія: | католицька церква[2] | |
| Віросповідання: | Павійський університет | |
| Рід: | Делла Ровере | |
| Батько: | Leonardo Beltramo di Savona della Rovered | |
| Мати: | Lucchina Monleoned[3] | |
| Інтронізація: | 25 серпня 1471 | |
| У миру: | Francesco della Rovere | |
 Медіафайли у Вікісховищі
| ||
Сікст IV (лат. Sixtus PP. IV, Франческо делла Ровере, італ. Francesco della Rovere; 21 липня 1414, Челле-Лігуре біля Савона — 12 серпня 1484, Рим) — 212-ий папа римський, понтифікат якого тривав з 9 серпня 1471 по 12 серпня 1484 року.
Життя[ред. | ред. код]
Франческо походить з бідної сім'ї з Лігурії. Прізвище делла Ровере взяв пізніше від однієї сім'ї з Турину, з якою однак не мав родинних зв'язків. Ровере — значить дуб, якого разом з жолудями і зображено на його гербі а також і на гербі його племінника Юлія II. В юному віці відданий під духовну опіку, пізніше вступає до францисканців. Потім вивчає філософію і теологію в Болоньї, К'єрі, Падуї та Савоні.
14 квітня 1444 року отримує титул доктора теології в університеті Падуї. Далі займається викладанням та читає лекції в Болоньї, Флоренції, Падуї, Сієні.
19 травня 1464 року за свої заслуги на ниві викладацької роботи вибраний генеральним міністром ордену францисканців. 18 вересня 1467 року висвячений папою Павлом II кардиналом і покликаний до Риму в Курію. 19 травня 1469 року іде у відставку з усіх постів в ордені аби зосередитися на роботі в Курії. У цей час пише теологічні трактати : De potentia Dei та De sanguine Christi.
Понтифікат[ред. | ред. код]
9 серпня 1471 року несподівано вибраний на триденному конклаві новим папою. Обрав собі ім'я, яке відноситься до мученика Сікста II, в день якого почався конклав. Під час його понтифікату швидко виявилося що цей папа був непотистом. За свій 13-річний понтифікат висвятив 34 кардинали, 6 з них були членами його родини. Інших кардиналів призначав винятково керуючись господарською та політичною необхідністю. Так були висвячені кардиналами як представники дворів Франції, Кастилії, Португалії, Неаполя, Мілана так і аристократичних родин Ґенуї та Венеції. Наслідком такої політики стали локальні військові конфлікти папської сім'ї, що простягнулися аж до Луї XI.
У 1475 році почав підготовку до реформи календаря, запросивши відомого астронома та математика Йогана Мюлера (1436—1476). У 1476 Сікст IV увів свято непорочного зачаття.
Культурні і теологічні діяння[ред. | ред. код]
У 1475-1483 роках за ініціативою Сікста IV у Ватикані побудована і 15 серпня 1483 року освячена капела, яка носить його ім'я — Сикстинська капела. За його ініціативою в Римі відкрився перший у світі публічний музей — капітолійський.
У 1478 році Сікст IV визначив недійсним декрет Констанцького собору, який визначав перевагу рішень соборів перед папськими декретами. У 1478 році опублікував у своїй буллі норми, які визначали межі діяльності інквізиції, підпорядковуючи її управлінню великого інквізитора — першим з яких був домініканець Томас Торквемада. Там же підтвердив легальність Іспанської інквізиції, заснованої іспанською королівською парою Фердинандом Арагонським та Ізабелою Кастильською.
1482 року канонізував середньовічного теолога Бонавентуру.
Зв'язки з Україною[ред. | ред. код]
Українське духовенство в той час підтримувало добрі стосунки з папою Сікстом IV. До нашого часу дійшов лист із 1476 року «Посольство до папи Римського Сікста IV від духовенства, і від князів, і від панів руських» це послання, складене Якубом, писарем Великого князівства Литовського, та підскарбієм найвищим земським Іоаном. Його також підписали вибраний на київського митрополита Мисаїл, архімандрит Києво-Печерської лаври Іоанн та ряд інших духовних та світських діячів України, Литви та Білорусі. У листі озвучена ідея рівності церков та їх возз'єднання[4].
Середньовічний український освітянин Юрій Дрогобич присвятив папі Сіксту IV свою працю: «Прогностична оцінка поточного 1483 року» (Iudicium prenosticon Anni MCCCCLXXX III currentis)[5].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сікст IV |
- «Pope Sixtus IV» in the 1913 Catholic Encyclopedia
- Clark, J. W., On the Vatican Library of Sixtus IV
- Short Biography
| Попередник Павло II |
|
Папа Римський 1471-1484 |
|
Наступник Інокентій VIII |
| ||||||||
