Ісидор (митрополит Київський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ісидор Київський
Ісидор Київський
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі
1433 — 1458
Церква: Константинопольська православна церква
Попередник: Герасим
Наступник: Григорій II Болгаринович
 
Народження: 1385(1385)
Салоніки
Смерть: 27 квітня 1463(1463-04-27)
Рим

Ісидо́р Київський (1385 — 27 квітня 1463) — Митрополит Київський і всієї Руси (14331458), патріарх Константинопольський на вигнанні (унійний) (14581462).

Життя[ред.ред. код]

Ісидор був греком за походженням і народився у Салоніках.

До 1433 року був ігуменом монастиря на ім'я святого Димитрія в Константинополі, брав участь у посольстві імператора на Базельський собор Католицької Церкви (1434 року), де було ухвалено рішення про скликання спеціального собору для об'єднання Греко-Православної й Католицької Церков.

Після смерті Фотія московський князь послав Іону на висвячення до Констонтинополя. Проте патріарх уже висвятив Ісидора на Київського митрополита. Це породило велику неприязнь Іони та московського духовенства до митрополита.

На Литві в той час управляв православними єпархіями митрополит Гарасим. Висвячення митрополита Ісидора Константинопольським патріархом Іосифом на руську митрополію мало певну мету — схилити українців (русинів) та московитів (росіян) до участі в Соборі по об'єднанню Церков. У Москві Ісидор був прийнятий неохоче, тому що на Московську митрополію вже був обраний інший кандидат, з місцевих, якого відправили у Константинополь для возведення в сан.

Прибувши до Москви, Ісидор відразу заговорив про майбутній Собор в Італії й висловив бажання поїхати на нього як представник Київської митрополії. Великий князь Василь II Темний переконував Ісидора не їхати й навіть забороняв йому своєю владою. Нарешті, побачивши завзятість Ісидора, погодився. Однак уже в Юр'єві (Дерпті) Ісидор категорично відстоював свою позицію.

На засіданнях Собору у Феррарі, а потім у Флоренції він був на боці латинян і підписав соборне визначення Церков. Від папи Ісидор одержав сан кардинала й звання «легата від ребра апостольського» для всіх північно-східних країн. Дорогою додому в [Буда|[Буд]]і, Кракові та Львові він повідомляв про з'єднання Церков і проводив літургії в латинських храмах.

1441 року, коли він повернувся з Італії в Москву, перед ним несли латинський хрест. На першій літургії, яку проводив сам митрополит Ісидор у Успенському соборі Кремля, на єктеніях замість східних патріархів поминали папу Євгенія IV. Після закінчення служби архідиякон став читати з амвона визначення Флорентійського Собору. Прихожани мовчали, частина монахів перейшла у ряд оглашенних, але великий князь виступив із т. зв. «викривальним» словом. Він назвав Ісидора вовком-хижаком, лжепастирем, єретиком, згубником християнських душ і наказав посадити його у в'язницю в Чудівський монастир. Потім скликав Собор ієрархів для розгляду Флорентійських соборних постанов. Вони були визнані супротивними Православному вченню а Ісидор був проклятий як єретик. Було вирішено припинити служіння літругії з греками (яких відтепер і надалі вважали уніатами), закликати Ісидора до каяття й виправлення, але марно: Ісидор твердо стояв на позиціях єдности між церквами. Зрештою, через те, що на боці митрополита стояв і константинопільський патріарх Митрофан, ситуація зайшла в глухий кут. Відтак, щоб якись виплутатися з цього незручного для себе становища, у Москві уможливили Ісидорові втечу і він подався у Твер, а звідти через Литву дістався в Рим, де посів належне йому місце в раді кардиналів. Після втечі Ісидора Собор підлеглих Московському великому князеві ієрархів обрав митрополитом Йону, що стало початком неканонічного існування Московської митрополії, яке завершилося пізніше заснуванням Московської митрополії.

Ісидор був учасником оборони Константинополя 1453 року. Під час перебування у Константинополі короткий час був Патріархом Константинопольським (як Ісидор ІІ). Після падіння Константинополя втік з полону та повернувся до Риму. Тут він дістав на своє утримання титул кардинала-єпископа Сабіни (Diocese of Sabina-Poggio Mirteto).

1458 року Римський Папа Пій II надав йому титул латинського архієпископа Кіпру. Після смерти 1459 р. патріарха константинопільського Григорія ІІІ Мамми (який помер на вигнанні в Римі, оскільки Константинопіль 1453 р. був захоплений турками), на його місце патріархом константинопільським (унійним) був обраний Ісидор, який роком раніше відмовився від свого титулу митрополита Київського та всієї Русі, а на його місце митрополитом був призначений його учень Григорій II Болгаринович.

З жовтня 1461 року — був деканом Священної Колегії кардиналів.

Помер у Римі, за одними джерелами, 27 квітня 1463 року, за іншими — 1472 року. Похований у Ватиканській базиліці.

Це був останній митрополит, обраний і поставлений для всієї Русі в Константинополі. Після цього московська митрополія відділилась від київської, і в Москві почали обирати митрополитів без погодження та благословення в патріарха.

1458 року Константинопольський патріарх реорганізував Київську митрополію та надав українським митрополитам титул Київські, Галицькі та всієї Русі.

Джерела та література[ред.ред. код]

Попередник
Герасим
Template-Metropolitan Archbishop.svg Митрополит Київський
1433-1458
Template-Metropolitan Archbishop.svg Наступник
Іона Одноушев
Попередник
Не було
Template-Cardinal.svg Кардинал
1451-1463
Template-Cardinal.svg Наступник
Михайло Левицький