Фізаліс перуанський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фізаліс перуанський
Фізаліс перуанський
Фізаліс перуанський
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Айстериди
Порядок: Пасльоноцвіті (Solanales)
Родина: Пасльонові (Solanaceae)
Підродина: Solanoideae
Триба: Physaleae
Підтриба: Physalinae
Рід: Фізаліс (Physalis)
Вид: Фізаліс перуанський
Біноміальна назва
Physalis peruviana
L., 1763
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Physalis peruviana
EOL logo.svg EOL: 581074
IPNI: 195473-2
ITIS logo.svg ITIS: 30606
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 126903
The Plant List: kew-2549655

Фізаліс перуанський[1][2], міхунка перуанська[1], міхунка їстівна[1] (Physalis peruviana) — вид високих трав'янистих рослин з роду Фізаліс родини пасльонових. Інші назви «капський агрус», «перуанська вишня», «ягода інків», «велетенська земляна вишня», «помідор еспанський».

Опис[ред. | ред. код]

Плодова чагарникова рослина. Заввишки досягає не більше 1,6 м. Має серцеподібні зубчасті оксамитові листя завдовжки від 6 до 15 см, завширшки від 4 до 10 см. Квітки жовтого кольору, за формою дзвоноподібні, мають 5 темних фіолетово-коричневих плям. Чашечка багрянисто-зелена, пухнаста.

Плід являє собою кулясту ягоду діаметром від 1,25 до 2 см, вагою до 35 г. Шкірочка плоду помаранчево-жовтого кольору, гладенька і глянсова. М'якоть соковита, містить в собі численні жовтуваті насіння невеликого розміру. Зрілі плоди на смак солодкі, мають приємний виноградний присмак. Плоди цієї рослини містяться в лушпинну неїстівну жорстку оболонку, яка утворюється з зрощених чашолистків.

Вирощування[ред. | ред. код]

З давніх давен вирощувався народами чибча, особливо муїсками, а також народами кечуа і аймара. Рослина має тривалий вегетаційний період. В помірному кліматі вирощувати через розсаду (як томати). Розсаду висівають в лютому насінням, зрілість приходить у вересні.

Застосування[ред. | ред. код]

Фізаліс перуанський знайшов широке застосування в народній медицині тих країн, де він природним чином виростає. При цьому використовують як самі ягоди (свіжі та сушені), так і сік з них. З висушених плодів готують настої і відвари, які мають жовчогінну, діуретичну, спазмолітичну, антисептичну та глистогінну дію.

Зрілі плоди вживають у свіжому вигляді. Також використовують для приготування варення, джемів, фруктових салатів, пудингів і коктейлів. Сік із зрілих ягід за смаком дуже схожий на сік цитрусових культур (апельсиновий або грейпфрутовий). Ягоди мають протиастматичну і сечогінну дію.

Показаний при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, органів сечостатевої та дихальної систем. Проведені вченими дослідження показали, що фізаліс перуанський має антиоксидантні та протизапальні властивості. У ньому містяться речовини (пектини), які проявляють протипухлинну активність, знижують вміст цукру і рівень холестерину в крові, виводять токсини, радіонукліди та солі важких металів. Регулярне вживання плодів зміцнює імунітет. У рослині також виявлений мелатонін, який запобігає старінню шкіри і сприяє профілактиці нейродегенеративних захворювань, характерних при старінні.

Незрілі плоди вживати в свіжому вигляді не можна, оскільки вони отруйні (містять фезелін і алкалоїди). Він містить речовини, які можуть викликати алергічні реакції, особливо у маленьких дітей. Фізаліс перуанський протипоказано при підвищеній кислотності шлункового соку, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Батьківщиною рослини є гірські райони Перу, Чилі та Колумбії. Натепер широко культивується в Австралії, Білорусі, Індії, Китаї, Малайзії, в Південній Африці і деяких районах Центральної Африки, а також на Філіппінах, в Австралії й Новій Зеландії. Аматори-садівники вирощують її також в Україні.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • M. Nee u. a. (Hrsg.): Solanaceae IV. Advances in Biology and Utilization. Royal Botanic Gardens, Kew 1999, ISBN 1-900347-90-3, S. 275−283.
  • Galarza, Daniella. This Goose(berry) is Cooked: Let's Talk About the Pichuberry. Los Angeles Magazine. Retrieved 19 April 2014.
  • Erich Oberdorfer: Pflanzensoziologische Exkursionsflora für Deutschland und angrenzende Gebiete. Unter Mitarbeit von Angelika Schwabe, Theo Müller. 8., stark überarbeitete und ergänzte Auflage. Eugen Ulmer, Stuttgart (Hohenheim) 2001. — S. 820.