Філіп Малявін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Філіп Малявін
Малявин Филипп Андреевич
Filipp Andrejewitsch Maljawin von Leon Bakst.jpg
Худ. Леон Бакст, літографія. Портрет Філіпа Малявіна, ДРМ, Петербург.
При народженні Малявин Филипп Андреевич
Народження 22 жовтня 1869(1869-10-22)
село Казанка
Смерть 23 грудня 1940(1940-12-23) (71 рік)
  Ніцца
Поховання
Національність росіянин
Громадянство Франція
Жанр портрет,жанрові картини
Навчання Пптербурзька Академія мистецтв
Діяльність художник
Напрямок російський імпресіонізм
Роки творчості 1900 - 1939
Покровитель Беклемішев Володимир Олександрович
Твори Q17494927? і Q17495477?

Філіп Малявін у Вікісховищі?

Філіп Андрійович Малявін (рос. Филипп Андреевич Малявин, 22 жовтня 1869 — 23 грудня 1940) — художник, представник російської гілки імпрессіонізму, росіянин за походженням. Емігрував у Францію, помер в місті Ніцца.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в великій селянській родині в селі Казанка (нині Оренбурзька область Російської Федерації.) Релігійна за переконаннями людина, Філіп дістався у 1885 р. монастиря Св. Пантелеймона на горі Афон в Греції і шість років перебував там. Займався в іконописній майстерні монастиря. Там його знайшов професор Петербурзької Академії мистецтв В. А. Беклемішев, що перебував з візитом в російському монастирі на Афоні.

Здібний іконописець подавав надії і професор забрав Малявіна в Петербург. З 1892 року він навчався на художньому відділенні, а після заснування майстерні (навчального класу) Іллі Рєпіна, був зарахований до неї. Серед учнів майстерні — Анна Остроумова, Сомов Костянтин Андрійович, Грабар Ігор Емануїлович.

В 1900 році Малявін відбув у Париж, де в російському павільйоні була виставлена його картина «Ре́гіт (Сміх)». Картина мала успіх і була придбана урядом Італії для експонування в Венеціанській Академії мистецтв.

Після повернення в Росію, художник оселився в невеликій садибі Аксіньїно біля міста Рязань. Був учасником Пересувних виставок, «Світу мистецтва (Мир искусства)» в Петербурзі та інших. Після більшовицького перевороту у 1917 р. перебрався в Москву. По завершенню громадянської війни і голоду виїхав у 1922 р. за кордон у Францію і став емігрантом. Мав успіх, виставки в різних містах Європи. Оселився в місті Ніцца. Як особа, трохи затримана в минулому часі, малював на російські теми часів царату, але в стилістиці імпресіонізму та експресіонізму.

Був заарештований у Бельгії під час початку 2-ї світової війни. Позбавлений грошей і підтримки, після звільнення йшов пішки через усю Францію до Ніцци, де помер у віці 71 рік, похований на цвинтарі Кокад.

Загальна характеристика творів[ред. | ред. код]

Малявін мав неабиякий колористичний хист, що відрізняло його твори серед усіх російських майстрів і дорівнювало у обдарованістю з Врубелем. Могутня і стихійна сила його живопису була підтримана і манерою малювати широкими і великими пензлями на зразок Андерса Цорна, Костянтина Коровіна, українського художника Мурашка Олександра. Колористичний хист майстра був помічений італійцями, що вбачали в ньому послідовника майстрів Венеціанської школи живопису. Тому його картина з Всесвітньої виставки була придбана до художніх збірок Венеції.

У 1987 р. на аукціоні Сотбі картина Малявіна «Російська дівчина в червоному» була продана за 1700 фунтів стерлінгів.

Малюнки Малявіна[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Худ. Ф Малявін. «У санях взимку», 1933 рік
  • Портрет К. Сомова (1895)
  • Портрет І. Грабаря (1895)
  • Портрет І. Репіна
  • Портрет М. Нєстєрова
  • Автопортрет
  • «Смех» (1898)
  • «Селянська дівчина» (1899)
  • «Баба» (1904)
  • «Дві баби» (1905)
  • «Вихор танцю» (1906)
  • Павло Харитоненко з сином, (1911)
  • Портрет Нікі
  • Родинний портрет
  • Портрет В. І. Леніна, 1920,
  • Портрет балерини А. М. Балашової (1924)
  • Портрет співачки романсів Плевицької Надії Василівни (1929)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Александрова Н., Ф. А. Малявин, М., 1966 (рос)
  • Живова О. А., Ф. А. Малявин, М., 1967 (рос)

Посилання[ред. | ред. код]


Див. також[ред. | ред. код]