Хюе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хюе
в'єт. Thành Phố Huế

Прізвисько City of Romantic
Хюе
Carte Vietnam avec Hue.png
Основні дані
16°28′ пн. ш. 107°35′ сх. д. / 16.467° пн. ш. 107.583° сх. д. / 16.467; 107.583Координати: 16°28′ пн. ш. 107°35′ сх. д. / 16.467° пн. ш. 107.583° сх. д. / 16.467; 107.583
Країна В'єтнам
Регіон Тхиатхьєн-Хюе
Столиця для Тхиатхьєн-Хюе
Поділ
  • 27 районів
  • Площа 83,3 км²
    Населення 333 004 (2005)
    Висота НРМ 15 м і 8 м
    Клімат тропічний мусонний (Am)
    Міста-побратими Блуа, Джок'якарта, Гонолулу, Кьонджу і Шідзуока
    Телефонний код (+84) 234
    Часовий пояс UTC+7 (В'єтнам)
    GeoNames 1580240
    OSM пошук у Nominatim
    Поштові індекси 530000–539999
    Міська влада
    Веб-сторінка thuathienhue.gov.vn
    Хюе. Карта розташування: В'єтнам
    Хюе
    Хюе
    Хюе (В'єтнам)


    CMNS: Хюе на Вікісховищі

    Хюе (в'єт. Huế) — місто у центральній частині В'єтнаму, адміністративний центр провінції Тхиатхьєн-Хюе (в'єт. Thừa Thiên-Huế). Важливий культурний, політичний, економічний, освітній і туристичний центр центральної частини В'єтнаму. У 1802–1945 роках Хюе був столицею в'єтнамської феодальної династії Нгуєн. Площа 83,3 км², населення у 2003-му році становило 350 400 осіб, що становить 1,5 % від загальної площі і населення В'єтнаму. Густота населення близько 4200 осіб/км²[1].

    У місті є два об'єкти Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

    Географія[ред. | ред. код]

    Місто Хюе розташоване між 16-16,80 північної широти і 107,8-108,20 східної довготи, на двох берегах річки Хіонг, майже за 100 км на північ від перевалу Хайван і за 12 км від берега Тихого океану. Хюе знаходиться за 15 км від міжнародного аеропорту Фубай і за 50 км від глибоководного порту Чанмаі.

    Місцевість Хюе, розташована на рівнині між річками Хіонг і Бо, має середню висоту близько 3-4 м над рівнем моря. Ландшафт відносно рівний, місцями високі пагорби (Нгибінь, Вонгкань). Досить часті дощі на горі Чионгшон, де витікають річки Хіонг і Бо, призводять до повеней в околиці Хюе.

    Етимологія Хюе[ред. | ред. код]

    Ворота Нгомон

    Достовірної інформації про дату появи слова «Хюе». На думку багатьох істориків, король Ле Тхань Тонг вперше згадував «Хюе» у своїй «Національної Поезії»[1]. У роботах тодішніх істориків старов'єтнамською мовою Ньо фіксовані тільки назви Фусуан або Столиця Кинь, а слова Хюе не було[2].

    Вперше назва «Хюе» з'явилося у збірці «Книга історії В'єтнаму», яка була написаному сучасною в'єтнамською мовою Чан Чонг Кімом.

    Серед іноземних документів, у мемуарах французького торговця П'єра Пуавра (Pierre Poivre), який прибув у Фусуан у 1749 році назва «Хюе» багаторазово повторювалась у вигляді Hué [10]. І пізніше, в «Латинсько-Аннамському словнику», том 2, видання 1838 р. в Індії, назву Хюе було нанесено на карту В'єтнаму.

    На думку деяких істориків, назва «Хюе» швидше за все походить від слова «Хоа» у словосполученні Тхуан Хоа. У той час було покарання за прилюдне озвучування будь-якого слова, що схоже за вимовою на ім'я короля або його близьке оточення, а Нгуен Нап Хоа — прямий правнук засновника династії Нгуен [14].

    Історія та назва[ред. | ред. код]

    Тхуанхоа (в'єт. Thuận Hóa)[ред. | ред. код]

    У 1306 році як шлюбний подарунок принцесі Хуен Чан два округи О і Рі, що належали чамському королю, перейшли у володіння феодальної династії Чан. Через рік король Чан Ань Тонг встановив владу в новій землі і перейменував їх у Тхуан і Хоа. При династії Пізнього Ле вони об'єдналися в одну провінцію і отримали назву Тхуанхоа (кит. 顺 化). У 1604 році Нгуен Хоанг відділив район Дієн Бан від провінціяї Тхуанхоа і приєднав до провінції Куангнам. Таким чином за князів Нгуєн (XVII–XVIII ст.) провінція Тхуанхоа була розташована з південного боку перевалу Нганга до самого перевалу Хайван.

    Фусуан (в'єт. Phú Xuân)[ред. | ред. код]

    Мавзолей Чан Нян Тонг

    У 1626 році, з метою опору проти династії Чинь, король Нгуен Фук Нгуен перевів свою резиденцію в село Фиокіен району Куангдіен провінції Тхиат'єн і поставив місто в королівське підпорядкування. У 1636 році король Нгуен Фук Лан вибрав село Кімлонг району Хионгча своєю резиденцією. Пізніше, у 1687 році, король Нгуен Фук Чан перевів резиденцію в село Фусуан (старов'єтн. 富春) району Хіонгча, а в 1712 році король Нгуен Фук Тьу перевів її в село Баквонг району Куангдіен. Тільки з 1738 року, при королі Во Вионг Нгуен Фук Хоат (1739–1765), резиденцією в'єтнамських королів остаточно ставав Фусуан. У цей час соціально-економічна міць значно збільшилася завдяки впровадженню безлічі нововведень, і сам король навіть розробив модель національного одягу «Аозай» для простого населення.

    У 1802 році, після возз'єднання всього В'єтнаму, імператор Зя Лонг (1802–1820) назвав Фусуан столицею в'єтнамського феодального королівства.[3]

    Хюе[ред. | ред. код]

    Наприкінці XIX століття, за економічними показниками, центральна частина В'єтнаму залишилася досить далеко позаду від північної і південної областей країни. Необхідність укрупнення населених пунктів була очевидна. 20 жовтня 1898 Імператорська канцелярія поклопоталася перед імператором Тхань Тхаєм про пошук підходящих місць і створення населених пунктів міського типу [19]. 12 липня 1899 імператор Тхань Тхай видав Указ про формування містечка Хюе разом зі створенням 5 містечок: Тханьхоа, Вінь, Хойан, Куіньон і Фантхіек по всій території центрального В'єтнаму [21].

    Після проголошення незалежності в 2 вересня 1945 р., Тимчасовий уряд Демократичної Республіки В'єтнам почало удосконалення адміністративного ладу. 21 грудня 1945 було видано Указ № 77 про визнання восьми населених пунктів містами — Ханой, Хайфонг, Намдінь, Вінь, Хюе, Дананг, Далат і Сайгон. Крім столиці — Ханой, всі міста були в підпорядкуванні адміністрацій своїх провінцій.

    Після розділу В'єтнаму на північну і південну частину, в період 1954–1975 років, місто опиняється на території Південного В'єтнаму. Після створення Республіки В'єтнам на південній половині В'єтнаму, президент Нго Дінь З'єм почав проводити адміністративну реконструкцію по всій країні. В Указі № 57А від 24 жовтня 1956 р місто Хюе було за адміністративним статусом нарівні з провінцією Тхиатх'єн (ця модель залишалась до 1975 року).

    Під час Війни возз'єднання В'єтнаму Хюе зіграв важливу роль у політичних і військових подіях. У лютому 1968 року під час Тетського наступу місто стало місцем жорстоких бойових дій. У 1975 році Хюе зіграв ключову роль у результаті війни.

    Через 6 років після возз'єднання південної та північної частин В'єтнаму в 1981 році, до міста Хюе приєдналися майже всі навколишні його населені пункти. 24 серпня 2005 урядом СРВ було видало Указ № 209/2005/QĐ-TTG про адміністративне підвищення і присвоєння Хюе статусу міста 1-ої категорії.

    Архітектура[ред. | ред. код]

    Хюе вночі

    Архітектура Хюе багата і в ній поєднуються різні течії, королівське з практичним, релігійне з народним, традиційне із сучасним і західним. Наймасштабнішим і складним об'єктом архітектури є Комплекс реліквій Хюе, який було побудовано протягом понад півтора століття при династії Нгуен. Комплекс пам'яток, що знаходиться у Хуе, у 1983 році було визнано ЮНЕСКО всесвітньою культурною спадщиною[4].

    Культура Хюе[ред. | ред. код]

    Тхуанхоа — Фусуан — Хюе має свою історію близько 7 століть, починаючи з 1306 року. Поєднання етнічної культури Шахуінь місцевої народності т'ями і загальної культури Донгшон північної частини В'єтнаму сформували унікальну культурну спадщину. Крім того, через особливості місцевості, на Хюе вплинули і інші культури Південно-Східної Азії, Китаю, Індії.

    Тому культура Хюе дуже багата і різноманітна, і ці характерні риси проявляються в багатьох областях діяльності, як в літературі, музиці, театрі, мистецтві, звичаях і повсякденних народних ритуалах.

    Придворна музика[ред. | ред. код]

    Вона походить з восьми різних видів придворної музики при династії Ле, які під час правління династії Нгуен перетворили на 2 основних види: Велику Музику і Просту (малу) Музику. Придворна музика «Н'я Н'як» у 2003 році була внесена в Репрезентативний Список нематеріальної культурної спадщини людства при ЮНЕСКО[5].

    Придворні танці[ред. | ред. код]

    Вони складаються з 15 основних танців для ритуальних заходів, поздоровленнь, привітаннь, банкету і різних художніх репертуарів. Різнобарвні оснащення, незвичайні костюми, гнучкі рухи з тонким співом показують високий розвиток традиційних народних танців.

    Народні наспіви[ред. | ред. код]

    Вони охоплюють більш ніж 60 творів на мелодії північних і південних народностей В'єтнаму. За довгий час існування хюеський спів має багато елементів академічного вокалу і професійного співу. Супроводжує спів музичний оркестр з 5 струнних інструментів, різних дудок, барабанів та інших музичних наборів.

    Театр «Туонг»[ред. | ред. код]

    Цей вид вистави бурхливо розвивався при династії Нгуен, яка вважала його національним. В хюеській Цитаделі працювали кілька театрів «Туонг» та навчальний заклад Тхань Бінь, де навчалися майбутні актори. Був цілий склад артистів, які писали, обробляли і редагували вистави «Туонг».

    Мистецтво та народні художні промисли[ред. | ред. код]

    Продовжуючи традицію стандартних китайських моделей, в'єтнамські ремісники створили унікальний вид декоративного мистецтва, який характерний лише для Хюе. Він успадковує найкращі оригінальні риси мистецтва т'ями і багато досягнень західного декоративного стилю.

    При династії Нгуен багато видів традиційних ремесел Хюе, такі як різьба по дереву, прикраси з перламутру, позолочене покриття, різьба по кості, шиття золотом, сріблом і перлами, ручне ткацтво, вишивка, в'язання еволюціонували до рівня вишуканості і розкоші. Багато видів народного живопису стали популярними і набули особливого стилю.

    Скульптура[ред. | ред. код]

    У стародавній столиці Хюе скульптура отримала новий період розвитку з відомими творами з каменю, міді і дерева. У дерев'яній скульптурі, різьблені частини прикрашені рельєфними зображеннями, що надає вишуканості і естетичності. У прикладному мистецтві, крім традиційних ремесел В'єтнаму, у Хюе також виробляли різні високоякісні товари лакового мистецтва.

    Свята[ред. | ред. код]

    Фестиваль Хюе — 2008 р.

    У Хюе існують два види святкування: королівське і народне. Королівське захід носить більше ритуальні, офіційні риси, ніж традиційні, а народне святкування дуже багато своїми краєвидами та масштабом. Типові свята: парад і церемонія вітання Богині Тхіен-і А-на за віруванням Чампа, різні фестивалі в пам'ять про родоначальників традиційних народних ремесел, сіл, громад. В урочистих та святкових заходах зазвичай організовують різноманітним цікаві культурно-спортивні змагання, як веслування, перетягування каната, боротьба, народне бойове мистецтво …

    Фестиваль Хюе[ред. | ред. код]

    Як культурний захід державного масштабу, Фестиваль Хюе почали провести з 2000 року, один раз на 2 роки. Це не тільки важлива подія у культурному житті міста, а й необхідні кроки і підготовка до створення фестивального міста В'єтнаму.

    Кухня Хюе[ред. | ред. код]

    Збережено понад 1000 рецептів страв хюеського походження, у тому числі кілька десятків особливих страв для королів династії Нгуєн. Народні кухні дуже популярні серед населення всієї країни і багаті меню з декількох сотень страв. Секрет їхнього успіху в ретельному приготуванні, гарному смаку та кольорі, різноманітному оформленні, акценті на «якість важливіша за кількість» і тонких способах прийому їжі.

    Бойове мистецтво — Фестиваль Хюе

    Бойове мистецтво[ред. | ред. код]

    У районі Хюе працює багато відомих шкіл бойового мистецтва, що характернодля древньої столиці В'єтнаму. Види бойових мистецтв походять з Індії, Китаю, Таїланду, Лаосу, Бірми, Корея, Японії. Поряд з ними у Хюе існують деякі свої історичні школи з народними назвами: Ткана сорочка, Білий тигр, Шаолінь.

    Освіта[ред. | ред. код]

    Національна Школа «Куок Хок»

    У місті Хюе знаходиться Центр вищих навчальних закладів, який складається з 7 інститутів:

    • Інститут мистецтв Хюе
    • Хюеський педагогічний інститут
    • Хюеський університет
    • Хюеський медичний інститут
    • Хюеський інститут сільського та лісового господарства
    • Хюеський інститут іноземних мов
    • Хюеський економічний інститут

    Визначні місця[ред. | ред. код]

    Річка Хіонг, пагорб Вонгкань

    Природні[ред. | ред. код]

    • Гора Нгибінь
    • Холм Вонгкань
    • Гора Батьма
    • Река Хіонг
    • Пляжі Тхуанан і Лангко
    • Лагуна Тамзанг

    Старовинна архітектура[ред. | ред. код]

    Церква ЧНІ Хюе
    • Манеж тигрів (боротьба тигра зі слонами)
    • Храм Літератури «Ванміеу» (Văn Miếu)
    • Палац «Хонті»
    • Міст плиток «Тхан'єоан»
    • Старовинна школа «Куокхок»
    • Монастир «Тхієна» (Thiên An)

    Пагоди[ред. | ред. код]

    • Пагода Т'єнму (Thiên Mụ)
    • Пагода Зіеуде (Diệu Ðế)
    • Пагода Тидам (Từ Ðàm)
    • Пагода Тихіеу (Từ Hiếu)

    Церкви[ред. | ред. код]

    • Церква ЧНІ (Chúa Cứu Thế)
    • Католицький собор Фукам (Phủ Cam)

    Галерея[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Поезія короля Ле Тхань Тонг. Інститут соціальних наук Хань-Ном. Ханой, 1981, стор 134 (в'єтн.)
    2. Історія в'єтнамських королівств http://www.khoahoc.net/baivo/vohuongan/080606-huecotukhimo.htm Шаблон:Ref- vi
    3. Vi:Đại Nam Nhất Thống Chí (в'єтн.)
    4. UNESCO — Об'єкти спадщини: Комплекс пам'яток Хюе
    5. UNESCO — Об'єкти спадщини: Придворна музика «Н'я Н'як»

    Посилання[ред. | ред. код]