Церква святої Ольги (Печерськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церква святої Ольги
Olginskaya cerkov.jpg
церква святої Ольги
50°25′58″ пн. ш. 30°32′24″ сх. д. / 50.43288888891666488° пн. ш. 30.54011111113889143° сх. д. / 50.43288888891666488; 30.54011111113889143Координати: 50°25′58″ пн. ш. 30°32′24″ сх. д. / 50.43288888891666488° пн. ш. 30.54011111113889143° сх. д. / 50.43288888891666488; 30.54011111113889143
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Початок будівництва 1830-ті
Кінець будівництва 21 травня 1834 року
Зруйновано 1935
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль Російсько-візантійський стиль
Адреса знаходилася на Печерській площі, найімовірніше на місці будинку № 12 по вул. Гусовського

Це́рква святої Ольги — православна церква в Києві, збудована у 1837—1839 роках та знищена більшовиками 1935 року[1][2](за іншими джерелами — 1936 року[3]). Знаходилася на Печерській площі, приблизно на місці південного крила сучасного будинку № 12/7 по вулиці Гусовського (ріг вулиці Панаса Мирного)[2].

Історія храму[ред. | ред. код]

Печерська базарна площа сформувалася при переплануванні Печерська у 1830-х роках. До того часу парафіяльною церквою для мешканців даної місцевості була церква святого Володимира, що стояла на вулиці Московській, навпроти Введенського монастиря[4]. При спорудженні Нової Печерської фортеці церква опинилася на території еспланади і була розібрана, її перенесли на Нову Забудову, до річки Либідь, завдяки чому церква стала називатися Володимиро-Либідською[4].

Майже одночасно із утворенням Печерської площі на ній почалося будівництво нової парафіяльної церкви[5]. Військовий губернатор Києва, граф Василь Левашов запропонував звести церкву на пустирі навпроти будинку генерал-майора Скорделі, на північно-західною краю Печерської площі[6]. Закладення майбутньої церкви відбулося 21 травня 1834 року[7][2]. На спорудження храму Духовний будівельний комітет виділив 1425 рублів сріблом, решта коштів була добровільними пожертвами[6] (Л. Похилевич стверджує, що на будівництво церкви виділили 5000 рублів асигнаціями[8]). Освятив новозбудовану церкву митрополит Філарет[8] 8 жовтня 1839 року[6], на честь святої рівноапостольної княгині Ольги[5]. Того ж року при церкві святої Ольги спорудили три дерев'яні крамнички, одну з яких 1886 року перебудували під житловий будиночок для пароха[6][8]. У 1885—1886 роках при церкві за проєктом архітектора В. Ніколаєва спорудили двоярусну дзвіницю[1]. Фінансував будівництво місцевий мешканець, купець 2-ї гільдії Стефан Порохняков, який довгий час обіймав посаду церковного старости[1].

Станом на 1860 рік парафія церкви нараховувала 174 особи[8].

Прибуток церква святої Ольги отримувала від низки власних крамниць, які розташовувалися на Печерській площі[8], а також від сіножатей площею 10 десятин на березі Дніпра[5], в урочищі Козацький острів при слободі Осокорки Остерського повіту[8].

Після встановлення у Києві радянської влади церква продовжувала діяти[2], після 1926 року, коли закрили Києво-Печерську лавру, тамтешні священники проводили богослужіння у церкві святої Ольги[9]. У 1930-х роках храмом деякий час користувалася громада «обновленців»[2].

У 1934 році, коли столицю Радянської України перенесли до Києва, розглядалося декілька варіантів облаштувань головних площ міста і Печерська площа певний час була серед «кандидатів»[9]. Тому того ж, 1934 року церкву святої Ольги закрили для богослужінь і розмістили в ній гуртожиток робітників заводу «Арсенал»[1]. Восени 1935 року церкву та прилеглі будівлі знесли, на цьому місці 1939 року збудували шестиповерховий житловий будинок на замовлення керівництва Комітету внутрішніх справ[1][2]. За твердженням історика Кирила Третяка цеглу від розібраної церкви використали для будівництва школи[3].

На початку 1990-х років храм, присвячений святій Ользі, відродили на Харківському масиві. Перша літургія у новій церкві відбулася 1995 року у пристосованому приміщенні ЖЕКу, а 10 грудня 1998 року освятили новозбудовану церковну будівлю[10]. У 2004—2010 роках біля старої церкви збудували великий собор святої Ольги та окрему дзвіницю.

Опис[ред. | ред. код]

Ольгінська церква була кам'яною, однобанною, квадратною у плані[2][5][3]. Первісний проєкт передбачав споруду у стилі пізнього класицизму, проте у процесі будівництва до проєкту були внесені зміни, внаслідок яких баню церкви звели у приземкуватому російсько-візантійському стилі[2][6][5]. Східний фасад церкви мав три вікна та виходив на Печерську площу, тому його зробили пласким, увінчаним трикутним фронтоном із розписом у тимпані[2]; вікна цього фасаду були прямокутні, прикрашені сандриками у вигляді карнизів[3]. Увінчувала церкву напівсферична приплюснута баня зі світловим ліхтарем і маківкою, на приземкуватому, круглому у плані барабані із закомарами та півциркульними вікнами[3]. На західному, тильному фасаді розміщувалася двоярусна дзвіниця у стилі класицизму, з того ж боку до церкви прилягав невеликий погост[2].

Окрім головного вівтаря церква мала бічний вівтар, освячений на честь святителя Михаїла, першого митрополита Київського[2][5][8].

Настоятелі храму[ред. | ред. код]

  • свящ. Г. Левицький (до 1882 —);
  • прот. А. Лебединцев (до 1894—1901);
  • свящ. С. Петруневич (1902 — після 1915).

Церква в мистецтві[ред. | ред. код]

Церкву святої Ольги зображено на картині Миколи Пимоненка «Вихід із церкви на Страсний вечір»[6]. Втім, на думку деяких мистецтвознавців, зокрема Віктора Вечерського[11], прообразом церкви з картини стала Анастасіївська церква у Глухові, уродженцем якого був Микола Мурашко, вчитель Пимоненка[12].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Геврик Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва: каталог фотовиставки. — Нью-Йорк : Український музей, 1982. — 64 с.
  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Мокроусова О. Г. Старий Печерськ: «Арсенал» і довкілля. — К. : Либідь, 2020. — 88 с. — (Твій Київ) — ISBN 978-966-06-0799-6.
  • Монастыри и храмы Киева: справочник-путеводитель / диакон Александр Кандий. — 3-е, дополненное. — К., 2001.
  • Захарченко М. М. Кіевъ теперь и прежде. — К. : «С. В. Кульженко», 1888. (рос. дореф.)
  • Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)

Посилання[ред. | ред. код]