Пимоненко Микола Корнилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Корнилійович Пимоненко
Mykola Pymonenko-Avtoportret.jpg
Автопортрет
Псевдо Микола Корнилійович Пимоненко
Народився 9 (21) березня 1862(1862-03-21)
Київ, Україна
Помер 26 березня (8 квітня) 1912(1912-04-08) (50 років)
Київ, Україна
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність художник
Alma mater Петербурзька академія мистецтв
Володіє мовами російська
Заклад Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Напрямок Реалізм
Жанр Жанрове малярство
Родичі Корнилій Данилович Пимоненко
У шлюбі з Олександра Володимирівна Орловська
Нагороди
орден Святої Анни 2 ступеня орден Святої Анни 3 ступеня

Мико́ла Корни́лійович Пимоне́нко (9 (21) березня 1862(18620321), Київ, Україна — 26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Україна) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Життєпис[ред. | ред. код]

М. Пимоненко у майстерні. Поруч картина «Гопак»

Народився у Києві 1862 в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників М. Мурашка, Й. Будкевича, Х. Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 навчався в Петербурзькій академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.

Повернувшись до Києва, викладав у Рисувальній школі Миколи Мурашка. Після її закриття в 1901 обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 1890-х брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлікійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.

У 1891 отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904 Рада Імператорської Академії мистецтв «за известность на художественном поприще» присвоїла йому звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича Орловського. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В. Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у березні 1912. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913, експонувалися 184 картини, 419 етюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад 1000 робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток[ред. | ред. код]

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

Вибране[ред. | ред. код]

  • Жниця (1889)
  • Весілля в Київській губернії (1891)
  • Свати (1893)
  • Ворожіння (1893)
  • Молодиця (1890-і)
  • Не жартуй (1895)
  • Київська квіткарка (варіанти 1897 і 1908)
  • На ярмарку (1898)
  • Жертва фанатизму (1899)
  • Сінокіс (1900)
  • Брід (1901)
  • У похід (1902)
  • Українська ніч. Побачення (1905)
  • Перед грозою (1906)
  • Вихід з церкви в Страсний четвер (варіанти 1904 і 1907)
  • Зустріч з земляком (1908)
  • Ідилія (1908)
  • Суперниці. Біля колодязя (1909)
  • Проводи запасних (1910)
  • На містках. Праля (1900-і)

Відомий також як портретист — автопортрет (1886), портрети художника М. Мурашка (1888), І. Мацнєва (1895), Л. Бродського (1897), О. Терещенка (1910), портрети рідних — дружини Олександри (1893), дочки Раїси (кінець 1890-х), дочки Ольги (1902), сина Миколи (1906).

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Великий успіх мала картина художника «Гальорка» (1885). На цьому полотні автор створив переконливі, життєво-правдиві образи представників різних верств міського населення. Усі вони по-різному сприймають безсмертну комедію Гоголя «Одруження», але на обличчях кожного з них непідробні почуття, що так вдало передав автор твору.

У 1885-1887 роках, стверджує Ігор Шаров, у творчості Миколи Пімоненка відчутні наполегливі пошуки своєї теми і засобів її розв'язання. В цей час на академічних виставках з'являються його картини «Після аукціону», «На канікулах» та інші, а вже з кінця 1880-х років провідною темою його творчості є зображення життя українського села. Великий успіх мала його картина «Святочне ворожіння», яка експонувалась на академічній виставці 1888 року. Художня критика високо оцінила це полотно.

Пімоненко — визнаний майстер побутового жанру. Теми і сюжети його творчості невибагливі, життєві, тим, безперечно, глибоко вражаючі і хвилюючі. Увага митця зосереджена на показі праці, побуту, звичаїв, повсякденного життя селянства (весілля, побачення, повернення з роботи, сватання, тощо).

Пимоненко та Лувр[ред. | ред. код]

Могила на Лук'янівському цвинтарі

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. У 1904 один з мюнхенський музеїв придбав картину «Великий четвер». У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-х.

Повторення в сюжетах[ред. | ред. код]

Жертва фанатизму, (1898), полотно, олія — Харківський художній музей

Відомо, що Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.

Так, відомо щонайменше три варіанти картини «Жертва фанатизму» — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 р.) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 р.).

Існує декілька варіантів картини «Різдвяне ворожіння» — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенко.

Картина «Великодня утреня» теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національну музеї «Київська картинна галерея» (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Картина М. К. Пимоненка «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі Передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускається горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити[1].
  • У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[2] — полотно «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місця[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кочевых Олег Улыбка сквозь грусть(рос.) // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март. — № 3 (39).
  2. Бушкевич Дмитрий Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж.(рос.) // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля. — № 82 (3762).
  3. а б {{{Заголовок}}}. — 90000 прим.
  4. Музей Пимоненко(укр.) = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України» / Тригуб В. В.. — 2007.

Джерела та література[ред. | ред. код]