Пимоненко Микола Корнилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Корнилович Пимоненко
Mykola Pymonenko-Avtoportret.jpg
Автопортрет
Інші імена Микола Корнилійович Пимоненко
Народився 9 (21) березня 1862(1862-03-21)
Київ, Російська імперія
Помер 26 березня (8 квітня) 1912(1912-04-08) (50 років)
Київ, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Проживання Київ
Діяльність художник
Alma mater Петербурзька академія мистецтв
Родичі Корнилій Данилович Пимоненко
Дружина Олександра Володимирівна Орловська
Нагороди
Орден Святої Анни 2 ступеня
Order of Saint Anna, 3rd class

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мико́ла Корни́лійович Пимоне́нко (*9 (21) березня 1862(18620321), Київ, Російська імперія — †26 березня (8 квітня) 1912, Київ, Російська імперія) — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Біографія[ред.ред. код]

«Бесіда», (раніше 1912), полотно, масло — Костромський державний історико-архітектурний та художній заповідник.
«Київська квіткарка», (1908), полотно, масло — Національний художній музей України.
М. Пимоненко у майстерні. Поруч картина «Гопак»

Народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників М. Мурашка, Й. Будкевича, Х. Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.

З 1882 року навчався в Петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.

Повернувшись до Києва, викладав у Рисувальній школі Володимира Кунітрона. Після її закриття в 1901 році обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 90-х роках XIX століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлкійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.

У 1891-му році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904-му році Рада Імператорської Академії мистецтв «за известность на художественном поприще» присвоїла Миколі Пимоненку звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича Кунітрона. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В.Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у березні 1912-го року. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913-го року, експонувалися 184 картини, 419 этюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад тисячу робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток[ред.ред. код]

«Вихід з церкви у Великий четвер»

Видатний український художник-жанрист. Зробив значний внесок у створення національної школи реалістичного мистецтва.

Вибране[ред.ред. код]

  • «Весілля в Київській губернії» (1891 р.),
  • «Свати» (1893 р.),
  • «Ворожіння» (1893 р.),
  • «Київська квіткарка» (варіанти 1897 і 1908 рр.),
  • «На ярмарку» (1898 р.),
  • «Жертва фанатизму» (1899 р.),
  • «Сінокіс» (1900 р.),
  • «Брід» (1901 р.),
  • «У похід» (1902 р.)
  • «Українська нічь. Побачення» (1905 р.)
  • «Вихід з церкви в Страсний четвер» (1907 р.),
  • «Зустріч з земляком» (1908 р.),
  • «Суперниці. Біля колодязя» (1909 р.),
  • «Гопак» (1909 р.)

Відомий також як портретист — портрети художника М.Мурашка (1888 р.), І.Мацієва (1895 р.), дружини Олександри та дітей.

У селі Малютянка, де була дача живописця, діє Музей Миколи Пимоненка. Ряд творів художника зберігається у Національному художньому музеї України.

Пимоненко та Лувр[ред.ред. код]

Поховання на Лук'янівському цвинтарі

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер'єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Окрім Лувру, творчістю Пимоненко зацікавилися і в Німеччині. 1904 року один з мюнхенський музеїв придбав картину "Великий четвер". У Національному художньому музеї зберігається авторська копія картини менших розмірів кінця 1900-тих років.

Повторення в сюжетах[ред.ред. код]

Відомо, что Пимоненко інколи повторювався у власних сюжетах, звертаючись до однієї і тієї ж теми декілька разів.

«Жертва фанатизма», (1898), полотно, маслоХарківський художній музей

Так, відомо щонайменше три варіанти картини "Жертва фанатизму" — у Національному художньому музеї України (полотно, олія 89,5×120,5 см), Дніпровському державному художньому музеї (полотно, олія 113×145 см, 1898 р.) та Харківському художньому музеї (полотно, олія 180×244 см, 1898 р.).

Існує декілька варіантів картини "Різдвяне ворожіння" — у Державному Російському музеї (полотно, олія, 110×76 см, 1888 р.), у Національному художньому музеї України (полотно, олія 57×35 см) та Полтавському художньому музеї ім. Миколи Ярошенко.

Картина "Великодня утреня" теж існує в декількох варіантах — у Рибінському державному історико-архітектурному та художньому заповіднику (полотно, олія 133×193 см, 1891 р.), Херсонському художньому музеї ім. Олексія Шовкуненка (полотно, олія, початок ХХ ст.), Національному музеї російського мистецтва в м. Києві (незавершений варіант, полотно, олія 51×69 см).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Картина М. К. Пимоненка «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі Передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускається горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити[1].
  • У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка»[2] — полотно «Продавщиця полотна», (1901), було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Музеї та пам'ятні місця[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

[1] [2] }} [3] [4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Кочевых Олег Улыбка сквозь грусть(рос.) // «Отрок.ua» : Православный журнал. — Киев : Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2009. — Вып. март. — № 3 (39).
  2. а б Бушкевич Дмитрий Киев становится одним из лидеров антикварного рынка. В столице соседнего государства ставят рекорды продаж.(рос.) // «Независимая Газета». — М : Издательство «Независимая Газета», 2006. — Вып. от 21 апреля. — № 82 (3762).
  3. а б в {{{Заголовок}}}. — 90000 прим.
  4. а б Музей Пимоненко(укр.) = Музей Пимоненка // Журнал «Музеї України» / Тригуб В. В.. — 2007.