Шимон Старовольський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шимон Старовольський
Matejko starowolski.gif
Шимон Старовольський (праворуч) зі шведським королем Карлом X Густавом (картина Яна Матейка).
Народився 1588(1588)
с. Староволя
Помер 6 квітня 1656
Краків
Поховання
Громадянство
(підданство)
Велике князівство Литовське
Національність батько — литвин, матір — полька
Діяльність історик, релігійний діяч
Відомий завдяки учитель дітей Костянтина Василя Острозького, засуджував зловживання магнатів та надмірне пригноблення селян
Alma mater Краківський університет
Володіє мовами латина і польська[1]
Заклад Яґеллонський університет
Суспільний стан шляхтич
Посада краківський канонік
Конфесія римо-католик
Рід Старовольські
Батько Василь (Базилій) Адамович Старовольський
Мати Зофія Заранек
Родичі Самуель, Ян, Александер, Геронім (брати)
Герб

варіант гербу Леліва

Шимон Старовольський (пол. Szymon Starowolski; 1588, с. Староволя, нині Пружанського району, Берестейська область, Білорусь — до 6 квітня 1656, Краків) — ксьондз (священик), ерудит, письменник, історик, педагог Речі Посполитої, за становим походженням шляхтич. Одні автори вважають його русином[2], інші — поляком[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1588 року в с. Староволі Берестейського повіту (нині Пружанського району, Берестейська область, Білорусь) у сім'ї боярина без гербу (за іншими даними, дрібного шляхтича[4]) Василя (Базилія) Адамовича Старовольського (пом. 1615) та його дружини Софії (Зофії) Заранек (пом. 1601), представниці шляхетського роду, який осів у Великому князівстві Литовському. Шимон був п'ятим сином у батьків,[5] яким виставив надгробок з епітафією.[6] Усі його старші брати стали військовиками; також мав двох сестер. Шимон сам видавав себе за шляхтича гербу Леліва (хоча Каспер Несецький хибно приписав йому герб Лодзя), що викликало сумніви в його сучасників. Однак Старовольський зумів переконати Шимона Окольського подати відомості про Старовольських у своєму гербівнику 1643 року.[5]

Невідомо, де здобував початкову освіту. пізніше навчався у Краківському університеті.

Щонайпізніше в 1605 році перебував при дворі канцлера Яна Замойського, де, між іншим, познайомився з Шимоном Шимоновичем, а Замостя покинув після смерті коронного канцлера. Правдоподібно, у 1619 чи 1620 році перебував при дворі Яна Кароля Ходкевича; ймовірно, завдяки князям Острозьким став його канцлером та історіографом. Учасник Хотинської війни 1620—1621 років. У працях «Історія Сиґізмунда І» (1616 р.) і «Польща» (1632 р.) відзначав відвагу запорозьких козаків, підкреслював їхні заслуги в боротьбі проти кримських татар і Туреччини.

Якийсь час фінансово йому допомагав великий коронний маршалок Миколай Вольський, після смерті якого прийняв пропозицію стати прецептором («охмістром») Пйотра Потоцького, сина брацлавського воєводи Стефана Потоцького, з яким 1630-го виїхав за кордон.[5] З початком 1632 року разом зі своїм вихованцем — майбутнім снятинським старостою Пйотром Потоцьким перебував у Лейвені,[7] де між іншим познайомився з Рейнгольдом Гайденштайном.[5] Відвідав Бучач, Потік Золотий, Біржай (пол. Birże) на межі 1640—1650 років; записав (завдяки цьому збереглись) тексти надгробних та пам'ятних епітафій у костелах у цих містах.[8] У середині жовтня 1635 разом зі сином коронного гетьмана Станіслава Конецпольського Александером як його прецептор виїхав за кордон (Італія, Франція, Нідерланди) Після повернення додому в другій половині 1638 став асесором при дворі краківського єпископа Якуба Задзика (пол. Jakub Zadzik).

Був ерудитом, написав близько 70 творів обсягом 10000 сторінок, залишив велику бібліотеку.[5]

Помер 4 квітня 1656 року[4] в м. Кракові, яке тоді окупували шведи під час «потопу». Був скромно похований 6 квітня у вавельській катедрі.

У праці «Сотня польських письменників» Ш. Старовольський згадав 22 осіб, довший чи коротший час пов'язаних зі Львовом, а також 13 мешканців Руської землі. Разом це 35 осіб, що становить понад 14 % серед згаданих у Сотні 220 діячів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Семенюк С. Історія Українського народу. — Львів: Апріорі, 2010. — 608 с. — С. . — ISBN 978-966-2154-14-6.
  3. за польськомовними джерелами польський → Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 226. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  4. а б Ісаєвич Я. Д. Старовольський Шимон… — С. 815.
  5. а б в г д Biedrzycka Agn. i Tazbir J. Starowolski (Starovolscius) Szymon (ok. 1588—1656)… — S. .
  6. Starovolscius S. Monumenta Sarmatarum. — Cracoviae : in Officina Viduae et Haeredum Francisci Caesarij, 1655. — S. 310. (лат.)
  7. Nagielski M. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 119. (пол.)
  8. Skrzypecki Т. Н. Potok Złoty… — S. 226—233.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]