Золотий Потік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Золотий Потік
Країна Україна Україна
Область/АРК Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада size Бучацький район
Рада Золотопотоцька селищна рада
Код КОАТУУ: 6121255500
Офіційний сайт:
Основні дані
Перша згадка 1388 — Загайполе
1570 — Потік
Магдебурзьке право 1601
Статус із 1984 року
Площа 19,70 км²
Населення 2473 (01.01.2012)[1]
Густота 126 осіб/км²
Поштовий індекс 48451
Телефонний код +380 3544
Географічні координати 48°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д. / 48.90750° пн. ш. 25.33833° сх. д. / 48.90750; 25.33833Координати: 48°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д. / 48.90750° пн. ш. 25.33833° сх. д. / 48.90750; 25.33833
Водойма р. Золота
Відстань
Найближча залізнична станція: Бучач
До станції: 18 км
До райцентру:
 - автошляхами: 18 км
До обл. центру:
 - залізницею: 125 км
 - автошляхами: 90 км
Селищна влада
Адреса 48461, Тернопільська обл., Бучацький р-н, смт. Золотий Потік
Карта
Золотий Потік (Україна)
Золотий Потік
Золотий Потік
Золотий Потік (Тернопільська область)
Золотий Потік
Золотий Потік

Золоти́й Поті́к — селище міського типу (містечко) у Бучацькому районі Тернопільської області. Статус — з 1984 року, розташоване 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області.

Центр селищної ради, якій підпорядковане село Рублин.

До 3олотого Потоку приєднано ху­тори Жванець, Рудка, Селище. Розташований над річкою Золота, непо­далік від впадіння річки Стрипа в Дністер. Населення — 2406 осіб (2003 р.).

Історія[ред.ред. код]

Стефан Потоцький — засновник міста Золотий Потік
Марія Амалія Могилянка — дружина засновника міста Золотий Потік
Potok Zloty 3.jpg
Potok Z. 7.jpg

Відоме з XIV ст. під назвою Загайполе.

Перші письмові згадки про Золотий Потік відомі з Синопсису Анатолія Демаха (видатного випускника Празького університету, родоначальника школи русинського етносимволізму) датуються кінцем XVI ст. Він подав детальний опис обряду вінчання у селі, що дають підставу говорити про існування в тодішньому Золотому Потоці унікальних обрядових традицій.

У першій половині XVI ст. польський король Сиґізмунд І Старий подарував надвірному маршалку королевича Сиґізмунда ІІ Авґуста Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги села Соколів, Загайполе.[2] 1570 року співвласники — сини Якуба Потоцького Миколай, Ян, Анджей[3] — отримали привілей на проведення ярмарків в маєтку Загайполе.[4] 1578 року на мапі існувала місцевість Потік (пол. Potok) поблизу Соколова, для якої сини стражника коронного Миколая Потоцького Ян, Анджей, Якуб Потоцькі отримали привілей на проведення 2-х ярмарків (на день Св. Петра і Павла — 29 червня за тодішньою датою; на день Чесного Хреста — 14 вересня), торги щопонеділка. 1599 року після поділу родинного майна Стефан Потоцький — наймолодший син стражника коронного Миколая Потоцького — став власником новопосталого Потока (також Соколова, Скоморохів, Костільників, Уніжа). 1601 р. королем Сиґізмундом ІІІ Вазою, на прохання власника Стефана Потоцького, поселення Потік отримало права містечка, змінено назву на Потік Золотий (пол. Potok Złoty). 1601 року запроваджено 2 ярмарки: на день Св. Прокопа (4 липня), Св. Марціна (11 листопада).[5]

Із Золотого Потоку походить гілка відомого в Україні і Польщі роду Потоцьких г. Пилява (золота, засновник — Стефан Потоцький)[6]. Золотий Потік був головною садибою цієї гілки Потоцьких до сильної руйнації замку турецько-татарськими військами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шейтана у вересні 1676 року.

8 листопада 1764 року у Львові було оформлено акт дарування «Миколая на Бучачі, Потоці, Городенці, Печеніжині Потоцького воєводича белзького» (відпис знаходиться в архіві домініканів у Кракові). За ним: староста глинянський Іґнацій Потоцький (†1765) і його братанок Вінцентій (†близько 1789) стали власниками (дідичами) міста Потік (тобто Золотий Потік), сіл Зубрець, Порхова, Незвисько, Залішики, Соколів, Русилів, Космирин, Костільники, Губин, Уніж, Сновидів, Возилів, Стінка, Коропець, Пшеничне, Бушин, Подвока, частини села Живачани. Всі спадкоємці мали отримати права на столове срібло та інші цінності, які знаходились в депозиті у монахів-домініканців Кам'янець-Подільського конвенту… до рівного поділу.
Поділ мав контролювати Теодор Потоцький (†1812). Цілий і детальний перелік цінностей (пол. nobilitów) був у палаці М. В. Потоцького в Бучачі, доглядав за ним Каєтан Домбровскі. М. В. Потоцький зобов'язав всіх наступних спадкоємців до виплати щороку 50000 флоринів для утримання костелів Бучача, Потоку, Городенки. Нові власники Потіцького і Бариського ключів мали доглядати, щоб в околишніх лісах не вирубувались ліси для випалювання вапна. Документи були додані до архіву урядових актів у Львові 15 листопада 1764 року, до архіву земських актів у Галичі 21 листопада 1764 року.[7]

За даними «Словника географічного Королівства Польського та ішших країв слов'янських», 1774 року власником маєтку Золотий Потік був Іґнацій Потоцький (інформація помилкова, бо він помер 1765 року, діти Александр(*1756-†1812), Миколай, Маріанна, Беата були малолітніми[8]) опікуном якого був великий коронний конюший Гієронім Вєлопольський гербу Стариконь (†1779). 1775 року старший син глинянського старости Іґнація Потоцького Александр почав переймати права власності над своїми маєтками (його управителями (пол. dzierżawca) були чесник коронний Тадеуш Ґервазій Дідушицький гербу Сас (†1777, на замку резидував його економ Юзеф Завадскі (*1724)), Юзеф Маєвскі (*1726, проживав на замку з сім'єю (дружиною Катажиною, 6-ма дітьми), підписав угоду з вже повнолітнім Александром Потоцьким. В кінці XVIII ст. Александр Потоцький почав ділити та продавати частинами маєток, ліквідуючи Потіцький ключ. Одним з його головних контрагентів був Людвік Скварчиньський (*1771-†1856), який став новим дідичем.[9]

За першим поділом Польщі 1772 року Золотий Потік відійшов до Священної Римської імперії, 1804 р. — Австрійської імперії, з 1867 р. — Австро-Угорщини.

1875 р. маєток у місті купив Влодзімєж Іполіт Ґнєвош, став тут мешкати.[10]

Починаючи з XVII ст. у містечку розвивається обробка дерева — дерев'яна скульптура. В 50-60 роках XIX ст. у містечку виробляли продукцію два напівкустарні підприємства — фабрики дренажних труб та гіпсу. З 1817 року працювала одна двомовна (тобто утраквістична, українська переваги не мала[11]) школа, в якій впродовж багатьох років 1 вчитель навчав 40-50 дітей.

У 1880-х роках до містечка було перенесено повітовий суд з Язловця.[12]

В містечку святкували 70-річчя утворення Матірного товариства «Просвіта» у Львові (наприкінці 1938 або на початку 1939 р.; найбільш величаве у Бучацькім повіті, прибув голова товариства доктор Брик Іван.[13]

Золотопотіцький замок[ред.ред. код]

Замок у Золотому Потоці. Вигляд з півночі

Золотопотіцький замок збудований з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору, на невисокому горбі в долині на лівому березі Золотого потоку — притоки Дністра, Стефаном Потоцьким (*1568—†1631) — воєводою брацлавським на початку XVII ст., приблизно в 15991615 роках. Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат: чотири кутові п'ятигранні башти, надворітна (надбрамна) башта, палац і південно-східна оборонна стіна звернена до річки. З південно-західного боку знаходиться рів з ескарпом і вал. Північна і східна башти двох'ярусні, південна має 2,5 ярусу, їх цокольна частина значно розширена. Північна башта перебудована, зберегла первинне склепінчасте перекриття першого ярусу, у внутрішній кладці стін є кубла від балок дерев'яного настилу. Башти забезпечені прямокутними бійницями з лучковими перемичками. Надворітня башта розташована по центральній осі північно-східного фасаду замку, квадратна в плані, триярусна. Перший її ярус — в'їзд на територію замку — перекритий півциркульним зведенням, другий і третій яруси — житлові приміщення. Лиштва (наличники) вікон другого ярусу прикрашені різьбленням рослинного орнаменту, іконниками, масками в стилі ренесансу.

Палац утворює північно-західну сторону замку прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх — пізнього походження). Внутрішнє планування — коридорна з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. Зовнішня стіна палацу коридорна завтовшки до 1,8 м. Подовжній і торець двірного фасаду були оформлені «ґанками» і відкритою галереєю. Портал первинного входу і лиштва вікон декоровані ренесансним різьбленням.

До кінця XVIII століття замок був житловим. В західній частині замкового подвір‘я розміщувався колодязь, засипаний в XIX ст.

1676 р. — замок спалили турецько-татарські війська під командуванням бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шейтана». Тодішні власники Потоцькі відбудували твердиню.

1840 р. тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац: в новоствореній одноповерховій кам'яниці влаштували глибокі пивниці, класицистичний головний та неоготичні двірний та бічні фасади. Подвір'я засадили липами, встановили кілька скульптур. Дотепер під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Тарасу Шевченку (1965 р.)
  • Хрест-пам'ятник на честь скасування панщини; епітафія «В честь скасування панщини». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота — 2,5 м. Відновлений церковною громадою містечка 1990 року
  • Хрест-пам'ятник Почесному члену Проводу товариства «Просвіта» Степану Танчаковському. Епітафія "Тут спочиває Степан Танчаковський (*1854 — (†1928) Нотар і Почесний член товариства «Просвіта» Камінь. Висота — 1,80 м. Відновлений 1992 року товариством «Просвіта».
  • Пам'ятник борцям за незалежність України «Скорботна мати». Епітафія «Спіть хлопці, соколи, ви впали, за волю України… Вдячні односельчани». Постамент з червоного каменя, скульптура з білого каменю, скульптор Вільгушинський Р. К. Висота 1,8 м. Споруджений 1992 року громадськістю містечка.
  • Пам'ятний хрест полеглим воякам УПА Золотопотіцького району. Епітафія «Коли Ви вмирали, Вам дзвони не грали». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота 4 м. Споруджений громадою містечка у 1992 році.
  • Пам'ятник — скульптура воїна на постаменті на братській могилі радянських воїнів у центрі містечка. Поховано 150 солдат, які загинули при визволенні Золотого Потоку. Біля підніжжя пам'ятника — плита з іменами полеглих. Висота скульптури — 1,2 м[14].
  • полеглим у гітлерівсько-радянській війні воїнам Красной армії (1954 р.)

Пам'ятки природи [ред.ред. код]

  • липова алея в колишньому маєтку дідичів Золотого Потоку Ґнєвошів
  • 200-літній дуб.

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) заніс смт Золотий Потік до Переліку найважливіших історичних сіл України та їхніх пам'яток , але нічого суттєвого пам'ятка від цього не отримує.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють ЗОШ 1-3 ступенів, Будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад, музична школа, кінотеатр, Будинок школяра, краєзнавчий музей, лікарня, поліклі­ніка, фабрика «Берізка», пекарня, ковбасний цех, при­ватні промислові підприємства з виготовлення меблів та виробництва харчових продуктів.

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися в Золотому Потоці[ред.ред. код]

  • капелан УГА о. Фещак Яким (в миру Олекса)[15]
  • літератор Ольга Крисюк (Тимофеєва)[16]
  • композитор Іван Недільський[17]
  • академік Іван Рубленик (батьки проживали в Сновидові)[18]
  • д-р філологічних наук, професор Олександра Сербенська
  • тележурналіст, директор Тернопільської ОДТРК Лариса Михальська[19]
  • спортсмен (біг на 3000 м з перешкодами), чемпіон Всесвітньої універсіади 1987 року (м. Заґреб, тепер Хорватія) Валерій Вандяк[20]
  • польський художник Антоній Сербенський[21]
  • господарник, громадський діяч, кандидат с.-г. н. Іван Вуїв.

Перебували, працювали[ред.ред. код]

  • Якуб Потоцький — засновник містечка
  • Стефан Потоцький — фінансування розбудови містечка, спорудження костелу, кляштору оо. домініканців, отримання теперішньої назви, маґдебурзького права
  • Марія Амалія Могилянка — дружина Стефана Потоцького, меценатка
  • Степан Танчаковський — очільник українського громадського руху Золотопотіччини
  • Микола Василь Потоцький — фінансування побудови церкви, оздоблення костелу
  • Шимон Старовольський — відвідав Потік Золотий на межі 1640–1650 років; записав (завдяки цьому збереглись) тексти надгробних та пам'ятних епітафій в домініканському костелі міста.[22]
  • Мирослав Попович — професор, доктор філософських наук, академік НАН України, директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ — у 19531956 роках працював директором школи
  • Іван Ружицький — краєзнавець, літератор, громадський діяч
  • Олег Наливайко — педагог, краєзнавець, літератор, громадський діяч[23]

Легенди[ред.ред. код]

Про походження назви «Золотий Потік» існує народна легенда. Під час довгої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний момент у підземеллі замку було виявлено джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців з потоку, що протікав за межами твердині.

Дуже давно наше містечко називалося Загайпілля, бо виникло на поляні між лісами. Тут був збудований оборонний замок. Одного літа напали вороги, обложили замок і вичікували. Хотіли вони голодом здобути легко, без жертв замок і добитись золотого викупу. До обложених у замку з кожним днем заглядала все чорніша біда. Та найгірше дошкуляло те, що в бочках були малі запаси води. Виснажені без води оборонці ледве трималися на ногах, але твердо стояли на чатах. Дехто радив шукати воду на подвір'ї замку. Копали в одному місці, другому, третьому, але дарма. Тоді хтось сказав, що водяну жилу може знайти тільки щаслива людина, та, що народилася у ніч на Івана Купала і ще не зазнала жіночих поцілунків. Бо Купало завжди володів водними багатствами, навіть сонце купав у ранній росі або дощових веселках. Довго розпитували, шукали за щасливцем. І знайшли підлітка, що родився на Купала.

Література[ред.ред. код]

  • О.Наливайко, В.Уніят. Золотий Потік // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., c. 658–659
  • І.Ружицький. «Літопис Золотопотіцький».— Тернопіль, 2001
  • М.Алексієвець, М.Бармак, М. Грищук та ін. Тернопілля: сторінки історії. — Тернопіль, 1995
  • Археологія Української РСР: в 3-х т. — К.,1971
  • М.Бармак, О. Бармак . Наш край — Тернопільщина. — Тернопіль, 1998
  • Пам'ятники містобудування і архітектури Української РСР.- К.: «Будівельник», 1983–1986 рр.
  • О.Наливайко. Золотий Потік.— Тернопіль, 1994
  • О.Наливайко. Золотий Потік — ми­нуле і сьогодення.— Тернопіль, 2003
  • T.H.Skrzypecki. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich.— Opole: Solpress, 2010.— 256 s. (пол.) ISBN 978—83—927244—4—5
  • T.Zaucha. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.— Kraków: «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010.— Cz. I, tom 18. 386 s., 509 il. ISBN 978—83—89273—79—6 (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. T.H.Skrzypecki. Potok Złoty… s. 12
  3. Potoccy (01) (пол.)
  4. T.H.Skrzypecki. Potok Złoty… s.14
  5. T.H.Skrzypecki. Potok Złoty… s. 16
  6. T.H.Skrzypecki. Potok Złoty… s. 17
  7. Skrzypecki Т. Н.. Potok Złoty… s. 78-79
  8. Potocki family (пол.), (англ.)
  9. Skrzypecki Т. Н.. Potok Złoty… s. 88-89
  10. Z.Lasocki, S.Kieniewicz. Gniewosz Włodzimierz Hipolit (1838–1909) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1959.— Tom VIIІ/2. — Zeszyt 37. — S. 149
  11. Залеський О. Наше шкільництво від сивої давнини по 1939 рік // [[Бучач і Б[[|]]учаччина]]… с. 826
  12. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина… с. 60
  13. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… с. 264
  14. Б.Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.- Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998, стор. 18
  15. Отець І.Назарко. Лицар в чернечій рясі // Бучач і Бучаччина…  с. 110–116
  16. О.Наливайко. Тимофеєва Ольга Олександрівна // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с. 443
  17. Б.Мельничук, Г.Яворський. Недільський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 620
  18. О.Наливайко. Рубленик Іван Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с. 201
  19. Б.Мельничук Михальська Лариса Романівна // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-318-8. — Т. 4: А-Я (додатковий). — 2010. — 788 c., с. 397
  20. Б.Мельничук. Вандяк Валерій Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 221
  21. В.Стецько. Сербенський Антоній // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с. 248–249
  22. Т. Н.Skrzypecki. Potok Złoty… s. 226–231
  23. В.Уніят. Наливайко Олег Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 598
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.