Золотий Потік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Золотий Потік
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада Золотопотіцька селищна рада
Код КОАТУУ: 6121255500
Основні дані
Перша згадка 1388 — Загайполе
1570 — Потік
Магдебурзьке право 1601
Статус від 1984 року
Площа 19,70 км²
Населення 2473 (01.01.2012)[1]
Густота 126 осіб/км²
Поштовий індекс 48451
Телефонний код +380 3544
Географічні координати 48°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д. / 48.90750° пн. ш. 25.33833° сх. д. / 48.90750; 25.33833Координати: 48°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д. / 48.90750° пн. ш. 25.33833° сх. д. / 48.90750; 25.33833
Водойма р. Золота
Відстань
Найближча залізнична станція: Бучач
До станції: 18 км
До райцентру:
 - автошляхами: 18 км
До обл. центру:
 - залізницею: 125 км
 - автошляхами: 90 км
Селищна влада
Адреса 48461, Тернопільська обл., Бучацький р-н, смт. Золотий Потік
Карта
Золотий Потік (Україна)
Золотий Потік
Золотий Потік
Золотий Потік (Тернопільська область)
Золотий Потік
Золотий Потік

Commons-logo.svg Золотий Потік у Вікісховищі

Золоти́й Поті́к — селище міського типу (містечко) у Бучацькому районі Тернопільської області. Статус — з 1984 року, розташоване 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області.

До 2015 — центр селищної ради, якій підпорядковувалося село Рублин. Від вересня 2015 року — центр Золотопотіцької селищної громади, утвореної 29 липня 2015 року.

До 3олотого Потоку приєднано хутори Жванець, Рудка, Селище. Розташований над річкою Золота, неподалік від впадіння річки Стрипа в Дністер. Населення — 2406 осіб (2003).

Історія[ред.ред. код]

Початки, заснування міста[ред.ред. код]

Стефан Потоцький — засновник міста Золотий Потік
Марія Амалія Могилянка — дружина засновника міста Золотий Потік
Potok Zloty 3.jpg
Золотий Потік на фрагменті спеціальної мапи України Боплана, 1650

Відоме з XIV ст. під назвою Загайполе.

Перші письмові згадки про Золотий Потік відомі з «Синопсису» Анатолія Демаха (видатного випускника Празького університету, родоначальника школи русинського етносимволізму) датуються кінцем XVI ст. Він подав детальний опис обряду вінчання у селі, що дають підставу говорити про існування в тодішньому Золотому Потоці унікальних обрядових традицій.

У першій половині XVI ст. польський король Сиґізмунд І Старий подарував надвірному маршалку королевича Сиґізмунда ІІ Авґуста Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги села Соколів, Загайполе.[2] 1570 року співвласники — сини Якуба Потоцького Миколай, Ян, Анджей[3] — отримали привілей на проведення ярмарків в маєтку Загайполе.[4] 1578 року на мапі існувала місцевість Потік (пол. Potok) поблизу Соколова, для якої сини стражника коронного Миколая Потоцького Ян, Анджей, Якуб Потоцькі отримали привілей на проведення 2-х ярмарків (на день Св. Петра і Павла — 29 червня за тодішньою датою; на день Чесного Хреста — 14 вересня), торги щопонеділка. Чоловський-Сас Александер у співавторстві з Богданом Янушем в праці «Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego» вказали на отримання поселенням магдебурзького права 1578 року.[5]

1599 року після поділу родинного майна Стефан Потоцький — наймолодший син стражника коронного Миколая Потоцького — став власником новопосталого Потока (також Соколова, Скоморохів, Костільників, Уніжа). 1601 р. королем Сиґізмундом ІІІ Вазою, на прохання власника Стефана Потоцького, поселення Потік отримало права містечка, змінено назву на Потік Золотий (пол. Potok Złoty). 1601 року запроваджено 2 ярмарки: на день Св. Прокопа (4 липня), Св. Марціна (11 листопада).[6]

Із Золотого Потоку походить гілка відомого в Україні і Польщі роду Потоцьких г. Пилява (золота, засновник — Стефан Потоцький)[7]. Золотий Потік був головною садибою цієї гілки Потоцьких до сильної руйнації замку турецько-татарськими військами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шейтана у вересні 1676 року.

Під час Хмельниччини місто було зруйноване, було вбито 3 монахи-домініканці.[8]

В щоденнику Ульріха фон Вердума (1672 р.) Потік описано як мале місто, в якому є римський костел, збудований із каменю. Замок, збудований на південному краї, є також оточений кам*яним муром і укріплений чотирма вежами. Українці в передмісті мають церкву, а жиди — божницю, яка вже в місті.

8 листопада 1764 року у Львові було оформлено акт дарування «Миколая на Бучачі, Потоці, Городенці, Печеніжині Потоцького воєводича белзького» (відпис знаходиться в архіві домініканів у Кракові). За ним: староста глинянський Іґнацій Потоцький (пом. 1765) і його братанок Вінцентій (пом. близько 1789) стали власниками (дідичами) міста Потік (тобто Золотий Потік), сіл Зубрець, Порхова, Незвисько, Залішики, Соколів, Русилів, Космирин, Костільники, Губин, Уніж, Сновидів, Возилів, Стінка, Коропець, Пшеничне, Бушин, Подвока, частини села Живачани. Всі спадкоємці мали отримати права на столове срібло та інші цінності, які знаходились в депозиті у монахів-домініканців Кам'янець-Подільського конвенту… до рівного поділу.
Поділ мав контролювати Теодор Потоцький (пом. 1812). Цілий і детальний перелік цінностей (пол. nobilitów) був у палаці М. В. Потоцького в Бучачі, доглядав за ним Каєтан Домбровскі. М. В. Потоцький зобов'язав всіх наступних спадкоємців до виплати щороку 50000 флоринів для утримання костелів Бучача, Потоку, Городенки. Нові власники Потіцького і Бариського ключів мали доглядати, щоб в околишніх лісах не вирубувались ліси для випалювання вапна. Документи були додані до архіву урядових актів у Львові 15 листопада 1764 року, до архіву земських актів у Галичі 21 листопада 1764 року.[9]

За даними «Словника географічного Королівства Польського та ішших країв слов'янських», 1774 року власником маєтку Золотий Потік був Іґнацій Потоцький (інформація помилкова, бо він помер 1765 року, діти Александер (1756—1812), Миколай, Маріанна, Беата були малолітніми[10]) опікуном якого був великий коронний конюший Геронім Вєлопольський гербу Стариконь (пом. 1779). 1775 року старший син глинянського старости Іґнація Потоцького Александер почав переймати права власності над своїми маєтками (його управителями (пол. dzierżawca) були чесник коронний Тадеуш Ґервазій Дідушицький гербу Сас (пом. 1777, на замку резидував його економ Юзеф Завадскі (нар. 1724)), Юзеф Маєвскі (нар. 1726, проживав на замку з сім'єю (дружиною Катажиною, 6-ма дітьми), підписав угоду з вже повнолітнім Александером Потоцьким. В кінці XVIII ст. Александр Потоцький почав ділити та продавати частинами маєток, ліквідуючи Потіцький ключ. Одним з його головних контрагентів був Людвік Скварчиньський (1771—1856), який став новим дідичем.[11]

Австрійська окупація[ред.ред. код]

Золотий Потік (Поток) на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках
Potok Z. 7.jpg

За першим поділом Польщі 1772 року Золотий Потік відійшов до Священної Римської імперії, 1804 р. — Австрійської імперії, з 1867 р. — Австро-Угорщини.

1838 року Ольшевський (ім'я нев.) — правдоподібно, став дідичем Золотого Потоку, який купив у Альфреда Потоцького. У 1840-х маєток купив Ян Стойовський, який продав його Ізраелю Фрідману. 1855 року маєток належав його спадкоємцям, 1868 року Антонію Мисловському.[12]

1875 р. маєток у місті купив Влодзімєж Іполіт Ґнєвош, став тут мешкати.[13]

Починаючи з XVII ст. у містечку розвивається обробка дерева — дерев'яна скульптура. В 50-60 роках XIX ст. у містечку виробляли продукцію два напівкустарні підприємства — фабрики дренажних труб та гіпсу. З 1817 року працювала одна двомовна (тобто утраквістична, українська переваги не мала[14]) школа, в якій впродовж багатьох років 1 вчитель навчав 40-50 дітей.

У 1880-х роках до містечка було перенесено повітовий суд з Язловця.[15]

У складі ЗУНР[ред.ред. код]

Після Листопадового чину у Львові було утворено ЗУНР — державу українців Австро-Угорщини. Місто увійшло до її складу, адміністративно належало до Бучацького повіту.

Польська окупація[ред.ред. код]

З липня 1919 року Галичина була окупована польськими військами.

В містечку святкували 70-річчя утворення Матірного товариства «Просвіта» у Львові (наприкінці 1938 або на початку 1939 р.; найбільш величаве у Бучацькім повіті, прибув голова товариства доктор Брик Іван.[16]

17 липня 1934 року горів костел св. Щепана, у 1935 році — палац Ольшевських-Ґнєвошів, 14-15 серпня 1939 року — центр міста.[17]

Радянська окупація[ред.ред. код]

З 1939 по 1962 рік селище було центром Золотопотіцького району.

Відновлення Української незалежності[ред.ред. код]

Костел передали вірним РКЦ, в ньому знов після часткового відновлення проводяться богослужіння.

3 березня 2016 року спільними зусиллями поліцейських та представників органів місцевого самоврядування розпочала роботу поліцейська станція — перша в області та всій Україні.[18]

Золотопотіцький замок[ред.ред. код]

Замок у Золотому Потоці. Вигляд з півночі

Золотопотіцький замок збудований з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору, на невисокому горбі в долині на лівому березі річки Золотої — притоки Дністра, Стефаном Потоцьким (15681631) — воєводою брацлавським на початку XVII ст., приблизно в 15991615 роках. Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат: чотири кутові п'ятигранні башти, надворітна (надбрамна) башта, палац і південно-східна оборонна стіна звернена до річки. З південно-західного боку знаходиться рів з ескарпом і вал. Північна і східна башти двох'ярусні, південна має 2,5 ярусу, їх цокольна частина значно розширена. Північна башта перебудована, зберегла первинне склепінчасте перекриття першого ярусу, у внутрішній кладці стін є кубла від балок дерев'яного настилу. Башти забезпечені прямокутними бійницями з лучковими перемичками. Надворітня башта розташована по центральній осі північно-східного фасаду замку, квадратна в плані, триярусна. Перший її ярус — в'їзд на територію замку — перекритий півциркульним зведенням, другий і третій яруси — житлові приміщення. Лиштва (наличники) вікон другого ярусу прикрашені різьбленням рослинного орнаменту, іконниками, масками в стилі ренесансу.

Палац утворює північно-західну сторону замку прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх — пізнього походження). Внутрішнє планування — коридорна з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. Зовнішня стіна палацу коридорна завтовшки до 1,8 м. Подовжній і торець двірного фасаду були оформлені «ґанками» і відкритою галереєю. Портал первинного входу і лиштва вікон декоровані ренесансним різьбленням.

До кінця XVIII століття замок був житловим. В західній частині замкового подвір‘я розміщувався колодязь, засипаний в XIX ст.

1676 р. — замок спалили турецько-татарські війська під командуванням бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шейтана». Тодішні власники Потоцькі відбудували твердиню.

1840 р. тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац: в новоствореній одноповерховій кам'яниці влаштували глибокі пивниці, класицистичний головний та неоготичні двірний та бічні фасади. Подвір'я засадили липами, встановили кілька скульптур. Дотепер під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) заніс смт Золотий Потік до Переліку найважливіших історичних сіл України та їхніх пам'яток, але нічого суттєвого селище від цього не отримує.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Тарасові Шевченку (1965)
  • Хрест-пам'ятник на честь скасування панщини; епітафія «В честь скасування панщини». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота — 2,5 м. Відновлений церковною громадою містечка 1990 року
  • Хрест-пам'ятник Почесному члену Проводу товариства «Просвіта» Степану Танчаковському. Епітафія "Тут спочиває Степан Танчаковський (1854—1928) Нотар і Почесний член товариства «Просвіта» Камінь. Висота — 1,80 м. Відновлений 1992 року товариством «Просвіта».
  • Пам'ятник борцям за незалежність України «Скорботна мати». Епітафія «Спіть хлопці, соколи, ви впали, за волю України… Вдячні односельчани». Постамент з червоного каменя, скульптура з білого каменю, скульптор Вільгушинський Р. К. Висота 1,8 м. Споруджений 1992 року громадськістю містечка.
  • Пам'ятний хрест полеглим воякам УПА Золотопотіцького району. Епітафія «Коли Ви вмирали, Вам дзвони не грали». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота 4 м. Споруджений громадою містечка у 1992 році.
  • Пам'ятник — скульптура воїна на постаменті на братській могилі радянських воїнів у центрі містечка. Поховано 150 солдат, які загинули при визволенні Золотого Потоку. Біля підніжжя пам'ятника — плита з іменами полеглих. Висота скульптури — 1,2 м[19].
  • полеглим у гітлерівсько-радянській війні воїнам Червоної армії (1954 р.)

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

У Золотому Потоці та околицях селища є чотири ботанічні пам'ятки природи місцевого значення

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють ЗОШ 1-3 ступенів, Будинок культури, бібліотека, дошкільний заклад, музична школа, кінотеатр, Будинок школяра, краєзнавчий музей, лікарня, поліклініка, фабрика «Берізка», пекарня, ковбасний цех, приватні промислові підприємства з виготовлення меблів та виробництва харчових продуктів.

На початку березня 2016 року в Золотому Потоці відкрили першу в Україні поліцейську станцію, на якій працюватиме шість поліцейських. Поліцейська станція обладнана оргтехнікою, зв'язком і транспортом[20][21].

Народні ремесла[ред.ред. код]

На західному Поділлі працював геніальний руський різьбяр (львівська газета «Діло» 1882 р.) майстер ручних хрестів, прізвище його невідоме, (походив із Золотого Потоку). Його твори, майже ювелірної тонкості різьблення, зберігаються у музеях Львова та Івано-Франківська.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Валерій Вандяк — спортсмен (біг на 3000 м з перешкодами), чемпіон Всесвітньої універсіади 1987 року (м. Заґреб, тепер Хорватія);[22]
  • Іван Вуїв — господарник, громадський діяч, кандидат сільськогосподарських наук;
  • Лариса Михальська —тележурналістка, директор Тернопільської ОДТРК;[23]
  • Іван Недільський — композитор[24]
  • Іван Рубленик (батьки проживали в Сновидові) — академік;[25]
  • Антоній Сербенський — польський художник;[26]
  • Олександра Сербенська — докторр філологічних наук, професор;
  • Ольга Тимофеєва (з дому Крисюк) — поетеса і дитяча письменниця;[27]
  • о. Яким Фещак (у миру Олекса) — капелан УГА.[28]

Перебували, працювали[ред.ред. код]

  • Марія Амалія Могилянка — дружина Стефана Потоцького, меценатка;
  • Олег Наливайко — педагог, краєзнавець, літератор, громадський діяч;[29]
  • Мирослав Попович — професор, доктор філософських наук, академік НАН України, директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ — у 1953—1956 роках працював директором школи;
  • Микола Василь Потоцький — фінансування побудови церкви, оздоблення костелу;
  • Стефан Потоцький — фінансування розбудови містечка, спорудження костелу, кляштору оо. домініканців, отримання теперішньої назви, маґдебурзького права;
  • Якуб Потоцький — засновник містечка
  • Іван Ружицький — краєзнавець, літератор, громадський діяч;
  • Шимон Старовольський — відвідав Потік Золотий на межі 1640—1650 років; записав (завдяки цьому збереглись) тексти надгробних та пам'ятних епітафій в домініканському костелі міста;[30]
  • Степан Танчаковський — очільник українського громадського руху Золотопотіччини.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 12.
  3. Potoccy (01) (пол.)
  4. Skrzypecki t. H. Potok Złoty… — S. 14.
  5. Bohdan Janusz, Aleksander Czołowski. Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 25. (пол.)
  6. Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 16.
  7. Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 17.
  8. [1] — С. 188. (пол.)
  9. Skrzypecki Т. Н.. Potok Złoty… — S. 78-79.
  10. Potocki family (пол.), (англ.)
  11. Skrzypecki T. H. Potok Złoty… — S. 88-89.
  12. Tomasz Zaucha. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii… — S. 186.
  13. Z. Lasocki, S. Kieniewicz. Gniewosz Włodzimierz Hipolit (1838—1909) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1959. — Tom VIIІ/2. — Zeszyt 37. — S. 149. (пол.)
  14. Залеський О. Наше шкільництво від сивої давнини по 1939 рік // Бучач і Бучаччина… — С. 826.
  15. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 60.
  16. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… — С. 264.
  17. Т. Н. Skrzypecki. Potok Złoty… — S. 153—156.
  18. Перша поліцейська станція в Золотому потоці
  19. Б. Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили // Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998. — С. 18.
  20. На Бучаччині відкрили першу в Україні поліцейську станцію // YouTube // Телеканал ІНТБ, 9 березня 2016.
  21. На Тернопільщині відкрили першу поліцейську станцію // YouTube // ТТБ, 10 березня 2016.
  22. Б. Мельничук. Вандяк Валерій Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 221. — ISBN 966-528-197-6.
  23. Б. Мельничук Михальська Лариса Романівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 397. — ISBN 978-966-528-318-8.
  24. Б. Мельничук, Г. Яворський. Недільський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 620. — ISBN 966-528-199-2.
  25. О. Наливайко. Рубленик Іван Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 201. — ISBN 978-966-528-279-2.
  26. В. Стецько. Сербенський Антоній // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 248-249. — ISBN 978-966-528-279-2.
  27. О. Наливайко. Тимофеєва Ольга Олександрівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 443. — ISBN 978-966-528-279-2.
  28. Отець І. Назарко. Лицар в чернечій рясі // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 110—116.
  29. В. Уніят. Наливайко Олег Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 598. — ISBN 966-528-199-2.
  30. Т. Н.Skrzypecki. Potok Złoty… — S. 226—231.

Література[ред.ред. код]

  • М. Алексієвець, М. Бармак, М. Грищук та ін. Тернопілля: сторінки історії. — Тернопіль, 1995.
  • Археологія Української РСР: в 3-х т. — К., 1971.
  • М. Бармак, О. Бармак . Наш край — Тернопільщина. — Тернопіль, 1998.
  • В. В. Головко. Золотий Потік // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 378. — ISBN 966-00-0610-1.
  • Олег Наливайко, Віктор Уніят. Золотий Потік // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 658-659. — ISBN 966-528-197-6.
  • Олег Наливайко. Золотий Потік. — Тернопіль, 1994.
  • Олег Наливайко. Золотий Потік — минуле і сьогодення. — Тернопіль: Терно-граф, 2003. — 140 с. — ISBN 966-567-051-4.
  • Пам'ятники містобудування і архітектури Української РСР. — К. : Будівельник, 1983—1986.
  • Іван Ружицький. «Літопис Золотопотіцький». — Тернопіль, 2001.
  • Potok Złoty (16) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. — S. 871. (пол.)
  • Tomasz Henryk Skrzypecki. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — 256 s. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  • Tomasz Zaucha. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I. — Tom 18.— 386 s., 509 il. — S. 185—224. — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.