Юрчинська Олена Остапівна
| Олена Юрчинська | |
|---|---|
| Народилася |
1921 Чортків |
| Померла |
9 грудня 1993 Львів, Україна |
| Країна |
 ЗУНР.svg){kind=small} Польська Республіка |
| Партія | Організація українських націоналістів (революційна) |
| Батько | Остап Юрчинський |
Олена Юрчинська (Марія Іванівна Луцак; 1921 — 9 грудня 1995) — член ОУН, дочка адвоката Остапа Юрчинського, учасниця Норильського повстання.
Життєпис[ред. | ред. код]
Олена Юрчинська народилася 1921 року в сім'ї Остапа Юрчинського, адвоката з Чорткова в родинному будинку, що знаходився на вулиці Шкільній (зараз це вулиця Юрчинських) [1]. Змушена була приховувати своє справжнє ім'я та прізвище, тому 48 років жила під іменем "Марія Луцик". Часто виконувала доручення свого брата Юрка — повітового провідника ОУН.[1]
Дитячі та юнацькі роки[ред. | ред. код]
В дитячі роки відвідувала в Чорткові заняття «Рідної школи»[1]. Маючи перед очима приклад старших дітей в родині, брата Юрка та сестри Надійки, котрі були «цілковито зайняті суспільною роботою» та доступ до інформації, («в сальоні під фортепіяном зберігалась підпільна література»), юна Оленка вже починаючи з 14-літнього віку стала цікавитись політичними питаннями, зокрема виступами адвокатів підсудних та самих звинувачених польською владою у приналежності до ОУН на Варшавському процесі, серед яких також була рідня — сестра тітки, 21-річна студентка Львівської Політехнікм Катерина Зарицька[1]. Як пізніше згадувала Олена Юрчинська в своїх мемуарах,
|
За короткий час я знала, прізвища усіх підсудних, захоплювалася їхніми виступами та виступами адвокатів-оборонців. Ніяка пропаганда, ніяка література не могла дати того, що дав один Варшавський процес[1]. | 
|
Перші совіти[ред. | ред. код]
Вересень 1939 року знаменував початок Другої світової війни, прихід Червоної армії та радянську окупацію та анексію західноукраїнських земель. Олена Юрчинська стала помічницею старшого брата Юрія, повітового провідника ОУН, його зв'язковою з навколишніми селами[1]. Влітку 1940 року сталася біда — органи НКВС заарештували старшу сестру Надійку[1]. Небезпідставно побоюючись репресій щодо інших членів родини, Юрій, Олена та їхня молодша сестра Мирослава покинули рідний дім та стали переховуватись по селах. Завдяки турботам брата Юрка в другій половині січня 1941 року Оленка за допомогою досвідченого провідника здійснила перехід на Буковину, спочатку до Чернівців, а потім до околиць Виншиці, де приступила до підпільної діяльності[1]:
«… підшукували нових людей, творили нові звена. Проводила ідеологічні вишколи. Основним у моїх зустрічах було коротке висвітлення історії України, 24 правила українського націоналіста. Декалог українського націоналіста»
Представниця влади[ред. | ред. код]
Олена Юрчинська застала втечу більшовиків у містечку Станівці — ближче до Чернівців, і там практично представляла українську владу протягом двох тижнів після відступу Червоної армії, аж до окупації Буковини Румунією.
Вона заявила румунським військовим, що влади не передасть і така безрозсудна упевненість врятувала їй життя. Перебуваючи серед румунських окупантів, її ніхто не скривдив, коли в той час у Вижниці та в місцевостях Буковини румуни жорстоко розправлялися з українцями — мордували, топили в річках[1]. За ці години добре вивчила ситуацію і, переодягнувшись в селянку, перебралася в Коломию. Там допомогла організувати роботу по переходу буковинців у Галичину.
Повернувшись в рідний Чортків, зустріла своїх молодших сестер Славу та Романію, що також вийшли із підпілля.
В 1942 році провід направив Олену на Волинь, де вона проводила серед молоді агітаційно-просвітницьку роботу. Також працювала в Бердичеві та на Житомирщині. Пізніше, разом із землячкою Любою Возняк, переїхали до Харкова. Перебуваючи в Харкові, Олена захворіла жовтухою, тож змушена була повернутися до Львова, щоб поправити здоров'я.
В 1944 році підпільна операція Олени Юрчинської зазнала невдачі. Під час допиту підпільниця назвала себе ім'ям Марія Луцак. А в дійсності справжня Марія Луцак, її приятелька, з якою вона навчалася до війни у Львові у сестер Василіянок, виїхала на той час до США, родичів не мала — була сиротою, тому й полонянка вибрала її прізвище, щоб ні на кого з близьких не накликати біди. Після численних допитів і катувань разом з іншими засудженими опинилася на Таймирі. З будівництва аеропорту в Дудінці розпочалося її ув'язнення. Вирізнялася слабкою статурою, але прислуговувати командирам тюрми відмовилася. Як збудували летовище у Дудінці, їх перевели до Норильська, у Норильлаг. Там працювалося ще тяжче в пісковому і глиняному кар'єрах. Зривали мерзлий ґрунт і підвозили на тачках до вагонеток і вантажівок.
Норильська каторга закінчилась організованим бунтом. Олена Юрчинська була учасницею норильського повстання влітку 1954 року. Після розправи їхню зону розформували: частину в'язнів залишили на місці, а решту перевели в закриті зони. Марія Луцак потрапила в Таймирський ізольований табір, що був напівтюрмою. В 1955 році Марію Луцак звільнили, через те що «проходила» по «німецькій» справі.
Після ув'язнення Марія Іванівна Луцак (Олена Остапівна Юрчинська) віднайшла свою молодшу сестру Славцю. У Львові обидві сестри влаштувалися на роботу. Олена заробляла на шматок хліба тим, що труїла мух на сміттєзвалищах. Згодом вдалося вступити у музичну школу, а пізніше закінчила Дрогобицьке музичне училище і працювала до пенсії на викладацькій роботі[2]. На восьмому десятку літ, Олена Юрчинська саможертовно опікувалася паралізованою 94-річною п. Стефою Тихович.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дем'янова І., Савка Б. Юрчинська Олена Євстахіївна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 740. — ISBN 978-966-528-318-8.