Дараган Юрій Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Юрій Дараган)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Дараган
Daragan.jpg
Народився 16 березня 1894(1894-03-16)
м. Єлисаветград, Херсонська губернія
Помер 17 березня 1926(1926-03-17) (32 роки)
м. Плешове, Чехословаччина
·туберкульоз
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919–1929).svg Україна
Діяльність поет
Мова творів українська, російська
Жанр вірш, поема

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Дараган Юрій Юрійович (* 16 березня 1894, Єлисаветград, Херсонська губернія — †17 березня 1926, м. Плешов, Чехословаччина) — український поет, представник «празької школи». Перший поет, в якого виразно окреслився комплекс ідей і почувань, характерний для «пражан».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився Юрій Дараган 16 березня 1894 року у Єлисаветграді на Херсонщині в родині інженера. Мати — грузинка. Батько — українець, помер за три місяці до народження сина, тому невдовзі після народження Юрія осиротіла сім'я переїздить у Грузію, до Тифліса, де малюка й хрестили.

Навчався у Тираспільській реальній школі, але закінчити її не довелося — хлопця забрали на першу світову війну. Там він — підпоручник російської армії. Був поранений.

Після Лютневої революції 1917 року Дараган — в лавах військ УНР. Спочатку — як командир кулеметної сотні в Житомирській військовій школі, а потім — старшина Кам'янецької школи.

Після поразки у визвольних змаганнях разом з іншими вояками у 1920 році інтернований в таборах Польщі (Ланцут, Вадовиці, Каліш, Щипьорно) для військовополонених. Тут і прийшла до нього непереборна жадоба творчості. Але голодне та холодне життя в таборах також спричинило важку хворобу.

Після переїзду до Чехословаччини, в Прагу, у 1923 році вступає до Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Але йому не судилося його закінчити.

Через сухоти легень і горла (іншими словами — туберкульоз) Юрій Дараган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному санаторії «На Плеше», у м.Плешове поблизу Праги. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Творчість[ред. | ред. код]

Писав Дараган переважно українською. Перший російський вірш надрукував у 14 років у часописі «Закавказье». Через два роки дав цикл віршів у альманах «Поросль», а через три — друкувався в альманасі «Іммортелі» і журналі «Хмель».

Разом зі своїм земляком Євгеном Маланюком у 19221923 роках Юрій Дараган видавав часопис «Веселка», де друкував свої твори.

Він одним із перших українських поетів в еміграції звернув увагу на призабуті старокиївські сторінки. Вірші «Похід», «Київ», «Милуніа», «Свати», які спочатку поет надрукував у «Веселці», не тільки мали художню цінність, але й стали певним зачином розробки цієї теми іншими авторами.

У 1925 році, ще за життя Дарагана, виходить єдина його збірка «Сагайдак», яка, за словами критиків, тематично та ідейно постала передвісницею художньої платформи майбутньої празької школи української поезії. Вихід збірки критика привітала, а у 1965 році книжку перевидали.

То я та вітер…

То я та вітер в дикім полі,                     
Отруйні стріли, сагайдак, -             
Таким міцним солодким болем             
Наповнить їх смертельний знак...        
Кому однаково цілунки,                
Удари, рани і вино...                    
В одно – густі червоні трунки,          
Та кінь на руки, на стегно!              
Так пишно вмерти, ясно жити!
Ось білий Либідь – все вперед...
І раптом стрілами промитий             
Паде в зелений очерет.                   

Прага, 2. ІІІ. 1924. (Вірш зі збірки «Сагайдак»)

Про те, чому син грузинки обрав українську — мовою своїх творів, Юрій Дараган писав у листі до Микити Шаповала (орієнтовно 1925 рік), де поет стисло й емоційно викладає свою автобіографію:

« Народився я 16 березня 1894 р. (а не 1893) у Єлисаветі на Херсонщині, але хутко був вивезений (...)до столиці Картвелії Тифлісу, де мене і хрестили. Батько мій був українець і крупний залізничний урядовець, але за три місяці до мого народження вмер. Мати була грузинка, чи то пак картвелка, але з закінченою гімназійною освітою (у тих краях це про багато казало). Батьків своїх прираховую до заможної інтелігенції, мали у Тифлісі власний 4-х поверховий будинок. Мати виховувала мене яко росіянина... (...) З 1915 р. старшиною на фронті, був ранений, революція захопила мене після раненія у Петербурзі. Вихований не чорносотенцями, а в дусі здорового російського патріотизму, але знаючи твердо, що я "малорос" і нащадок запорожського сотника, у травні 1917 р. я вже був членом Петербурзької Української військової ради і розумом твердо рішив, що я мушу бути завжди у гурті тієї російської модифікації (як я тоді рахував малоросів), до якої я належу по крові, у кінці 17 року я вже був у Київі і думкою ні разу не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово. Найбільш помагали наші пісні і наша історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом. Тепер я не в стані говорити про українство спокійно – реву при сторонніх людях, тепер бути не українцем я у жодний спосіб не зможу і що б зі мною не виробляли, я завжди зостанусь чи ув'язненим, чи розстріляним, чи помилованим, але завжди українцем[1]. »

Поезія Юрія Дарагана невелика за обсягом. Також його цікавила українська історія у найрізноманітніших її сюжетах. За кілька років до смерті поет часто навідувався з Праги до Подєбрадів, де студіювали його недавні бойові побратими. Власне, лише три — чотири останні роки життя Юрія Дарагана були найактивнішою порою творчості, коли писалися вірші збірки «Сагайдак», які скрасили празьку школу української поезії.

Юрій Дараган дуже любив пейзаж, умів сприймати його своїм особливим зором. Навіть у передсмертному вірші «Прозорість» бачимо зв'язок яскравої поетичної палітри. Пейзаж його надихає, додає сил, чарує красою:

Знову під мереживо розквітлого ясмину,
Крізь ажуровість запашних кущів
Веселий молодик серпом блищить,
Веселий молодик зійшов на зміну.
Ясмину мрії линуть до небес,
Тона води, зелені та блакитні,
Ви пам’таєте колись у квітні?
Ви пам’ятаєте конвалії та без?
Зарожевійте транки, оживіть – 
Інакше більшість п’яного ясмину,
Що заховавсь без тями у шипшину,
Холодним сипом облетить.

Окрему сторінку творчості Юрія Дарагана явила собою поема «Мазепа» (1924), у якій він спробував відтворити величину і трагічну сторінку часів Полтавської битви 1709 року.

Крім того, Юрій Дараган крізь усе своє життя поряд з українським проніс грузинське слово. Тема Кавказу у поетовім доробку дуже вагома. Якими дорогами не водило б його емігрантське життя, Кавказ весь час являвся йому на очі:

Де зазирають в прірву скелі,
Де, як поема, барвний світ,
Над сном маленької оселі – 
Мов стрічка, синій оксамит. 
І тільки гук прудкої річки
Та дикий спів із верховини -
То з мінарету тужно кличе
Старий і сивий муедзин.
Незнало десь згорає сонце,
Прозорий день вже спопелів...
Зникають, ніби в ополонці,
Намиста молдовських снів.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. "Я завжди зостанусь...українцем": Листи Юрія Драгана до Микити Шаповала // Жива вода. - 1996. - №4/56/.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Шахова К. О. Дараган Юрій // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С.16
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Клочек Г. Тонкий свист летючої стріли… //Вежа. — 1996. — № 3. — с.43-58. Клочек Г. Тонкий свист летючої стріли (Юрій Дараган і його поетична збірка «Сагайдак» // XX століття: від модерності до традицій: зб. наук. праць. — Вип. 1. Естетика і поетика творчості Леоніда Мосендза / Ред.. колегія: І. Руснак та ін. — Вінниця: ТОВ фірма «Планер», 2010. — С. 174—190.
  • Юрій Дараган і Карел Гінек Маха: духовне вигнанство в контексті одного забутого перекладу // Слов'янські літератури. ХІІІ міжнародний конгрес славістів (Любляна, 15—21 серпня 2003 року). Збірник наукових праць. — К.: 2003.
  • Юрій Дараган і Карел Гінек Маха: еміграційний аспект і переклад поеми «Май» // Ukrajinistika — minulost, pritomnost, budoucnost. Sbornik prispevku z mezinarodni konference, konane v Brne ve dnech 22—23.10.2003. — Brno, vyd. Nakladatelstvi Tatana Korityakova, 2004.— 380 s. — S. 315—323.
  • Юрій Дараган і Карел Гінек Маха: фізичне і духовне вигнанство в контексті одного забутого перекладу // Літературна компаративістика.- Вип. І.— К.: ПЦ «Фоліант», 2005.— С. 318—327.
  • «Я завжди зостанусь… українцем»: Листи Юрія Драгана до Микити Шаповала // Жива вода. — 1996. — № 4/56/.
  • Дараган Ю. Сагайдак. — Прага: Український громадський видавничий фонд, 1925. — 64 с.
  • Дараган Ю. Срібні сурми. Поезії. — Кіровоград: Спадщина, 2003. — 96 с.
  • Слабошпицький М. «…Дай мені стати великим поетом». Юрій Дараган // 25 поетів української діаспори. — К.: Ярославів Вал, 2006. — С. 49-71.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси: Брама-Україна. — 2005. — 384с.
  • Дараган Юрій // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. — Львів, 1993. — Т. 2. — С. 489.
  • Гузар З. Збірка Юрія Дарагана «Сагайдак» як пролог до вісниківського неоромантизму // Вісниківство: літературна традиція та ідеї. — Дрогобич: Коло, 2009. — С. 113—121.
  • Ільницький М. Гридень Дажбога, джура Мазепти (Юрій Дараган) // Ільницький М. На перехрестях віку: У 3 кн. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — Кн. 1. — С. 366—371.
  • Качуровський І. Юрій Дараган і поезія празької школи // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — С. 339—342.
  • Куценко Л. В. «Боже, зроби зі мною, що хочеш…» // Дараган Ю. Ю. Срібні сурми. Поезії. — К.: Веселка, 2004. — 127 с.
  • Лисенко І. М., Світайло Л. Р. Дараган Юрій // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2. — С. 16.
  • Мельниченко В. І. Юрій Дараган і Карел Гінек Маха: вигнанство фізичне й духовне в контексті одного забутого перекладу // Літературна компаративістика. Вип. 1. — К.: Фоліант, 2005. — С. 318—326.
  • Слабошпицький М. «…Дай мені стати великим поетом». Юрій Дараган // 25 поетів української діаспори. — К.: Ярославів Вал, 2006. — С. 49-71.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921).Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.