Перейти до вмісту

Януш Радзивілл (каштелян)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Януш Радзивілл
Народився2 липня 1579 або 21 липня 1579[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Вільнюс, Річ Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер3 грудня 1620(1620-12-03)[2][3] (41 рік) або 6 грудня 1620(1620-12-06)[1] (41 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Шарлін, Ґміна Тчев, Тчевський повіт, Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвійськовослужбовець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСтрасбурзький університет[d] і Базельський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ТитулКнязь Священної Римської імперії Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадавеликий литовський підчаший[4], Віленський каштелян[1], борисовський старостаd, посол Сейму Речі Посполитої[d][5], посол Сейму Речі Посполитої[d][5], посол Сейму Речі Посполитої[d][5], посол Сейму Речі Посполитої[d][6], посол Сейму Речі Посполитої[d][5], посол Сейму Речі Посполитої[d][5], посол Сейму Речі Посполитої[d][5] і посол Сейму Речі Посполитої[d][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякальвінізм[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідРадзивілли Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоКшиштоф Радзивілл[7][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиКатерина Острозька[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриРадзивілл Кшиштоф і Галшка Радзивіллd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зСофія Слуцька[7][9] і Єлизавета Софія Бранденбурзька[7][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиРадзивілл Богуслав[7], Q121887770?[7], Q121887775?[7] і Q121887776?[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Герб
Герб

Я́нуш Радзиві́лл (лит. Jonušas Radvila, біл. Януш Радзівіл, пол. Janusz Radziwiłł; 2 липня 1579, Вільнюс — 3 грудня 1620, Чарлін (зараз Поморське воєводство Польщі)) — державний діяч Великого Князівства Литовського. Литовський підчаший (1599–1619), єдиний литовський магнат у лавах повстанців-рокошан проти Сиґізмунда ІІІ Вази у 1606 р.

Біографія

[ред. | ред. код]
Герб Труби

Походив з литовського шляхетського роду (гербу Труби). Представник лютеранської лінії князів Радзивіллів — біржайської гілки магнатської родини Великого князівства Литовського. Внук великого гетьмана литовського Миколи Радзивілла «Рудого», син великого гетьмана литовського, віленського воєводи Христофора Радзивілла «Перуна» та його другої дружини — доньки князя Костянтина Василя Острозького Катерини (пом. 1579).

Навчався в кальвіністських школах. Продовжив навчання в Страсбурзькому, Базельському університетах, багато подорожував по Німеччині, Чехії, Австрії, Угорщини, Франції.

У 1600—1602 під час війни Речі Посполитої зі Швецією брав участь у військових діях проти шведських військ в Лівонії, командуючи кінними хоругвами. В 1601 році брав участь у битві під Кокенгаузеном, де командував центром.

Обирався послом сейму в 1603, 1605 і 1606 роках.

7 січня 1606 за 75000 злотих польських продав трьом братам Максимовичам-Ломським маєток Копись. 1611 року мав процес в суді через цей конфлікт. 11 лютого 1612 «наїхав» на нього, забрав собі. 3 березня 1614 знов продав трьом братам Максимовичам-Ломським маєток Копись за 80000 зл. п. за винятком кальвінського збору з селом Волосовичі, передання йому правової опіки над Кописем та селом Кругла коло міста.[10]. У 1612 р. почав володіти маєтком Метявичі.

Виступав проти політики короля Сигізмунда III Вази, який прагнув обмеження прав некатолицьких частини населення Речі Посполитої. В 1606–1607 був одним з очільників рокошу Миколая Зебжидовського (ревний католик) — повстання частини шляхти, магнатів Речі Посполитої проти королівської зовнішньої і внутрішньої політики. Януш Радзивілл — ревний кальвініст — становив певну противагу впливу католика М. Зебжидовського на рокошан. Своїми антиклерикальними виступами здобував все більшу підтримку шляхти.

10 серпня 1606 був обраний маршалком з'їзду шляхти-рокошан в Сандомирі, незважаючи на відсутність. Потім посли Якуб Сененський та Прокоп Пенкославський прибули до нього — він прийняв цю посаду. 14 серпня його «клієнти» на чолі з Чермінським не допустили обрання маршалком рокошу аріянина Я. Сененського — подільського воєводича. Під час цього з'їзду був посередником між рокошанами та краківським каштеляном Янушем Острозьким.[11]

6 серпня 1607 р. командував лівим крилом армії рокошан в битві під Гузовим (недалеко від м. Радом) з королівськими військами. Спочатку його крило вклинилось в крило противника, яким командував Ян Кароль Ходкевич через втечу 4-х коругв. Потім були чутки, що втратив під час неї дорогі речі, таємні документи. За спогадами Яна Пенкальського, під час битви, коли стала зрозумілою поразка рокошан, пересів з коня на кличку «Відвага» на іншого, з'явились чутки про його смерть. Він же добрався до Любліна, потім — Старого Села на Підляшші, де збирав вояків. За свідченнями Я. Радзивілла, Ст. Жолкевський вислав по його «голову» деякого «Добка» з Волині, якого перехопили Лісовський та Руцький, привели до нього, коли перебував в Койданові, потім вбили, незважаючи на його заборону. Після укладення перемир'я 27 липня 1609 з Старого Села виїхав з дружиною Софією, яку залишив у Базелі під опікою охмістра Давида Зальда.

Незважаючи на поразку, повстанці змусили короля Сигізмунда III відмовитися від курсу на зміцнення самодержавної влади та централізованої політики, а рокошани відмовилися від спроби зняти короля з престолу. Згодом помирився з королем; активної участи в державних справах більше не брав.

11 червня 1620 підписав заповіт у Гданську, єдиним опікуном дітей призначив брата Криштофа. Ходили чутки про його намір з військом напасти на сейм, що мав розпочатись 3 листопада. Помер у домі слуги Чарлінського. 16 лютого 1621 року відбулась поховальна церемонія у Вільнюсі, був похований після неї у збудованому ним кальвінському зборі в Дубинках.

Родина

[ред. | ред. код]

Був рідним братом громадського та державного діяча Речі Посполитої Христофора Радзивілла (молодшого).

1600 р. одружився з православною княжною Софією з роду Олельковичів-Слуцьких — спадкоємиці Слуцька, Копила(я), які після її смерти 9 березня 1612 (за даними ПСБ, була похована в замковій церкві Слуцька[10]; за даними А. Калнофойського, в Києво-Печерській лаврі існував її надгробок, виготовлений на замовлення чоловіка[12]) перейшли у володіння роду Радзивіллів. У шлюбі з першою дружиною мав одну дитину (або кілька дітей), яка (які) померла(и) невдовзі після народження.[13] Одна з доньок — Катерина — померла через 16 годин після матері.[12]

7 липня 1613 року в Берліні відбувся його урочистий шлюб та весілля з Єлизаветою Софією Бранденбурзькою — дочкою курфюрста Бранденбурга Йоганна Георга. На весіллі був одягнутий по-польськи в оточенні 18 «слуг», серед яких — 2 воєводичі, 2 земські судді. Діти:

  • Елізабет Елеонора (5 травня 1615, Гданськ — 5 серпня 1633, Дрезден)
  • Іван Юрій (28 листопада 1616, Торгау на Ельбі/[14] —1618) — народився в листопаді 1616, помер через кілька днів
  • Софія Агнеса (18 травня 1618, Смользин коло Гданська — 1637, Дрезден)
  • Богуслав (3 травня 1620—1669[13][15]) — хорунжий, конюший великий литовський.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. I, Województwo wileńskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2004. — С. 110. — 764 с. — ISBN 83-7181-305-8
  2. ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  3. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 80.
  4. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 291.
  5. 1 2 3 4 5 6 7 Seredyka J. Udział Radziwiłłów w sejmach panowania Zygmunta III Wazy // Miscellanea Historico-Archivistica — Archiwum Główne Akt Dawnych, 1989. — Т. III. — С. 24. — ISSN 0860-1054
  6. ↑ Byliński J. Sejm z 1611 roku. W nowym opracowaniu — 2016. — С. 225. — ISBN 978-83-65431-24-0, 978-83-65431-25-7
  7. 1 2 3 4 5 6 7 Radziwiłłowie herbu Trąby — Warszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
  8. 1 2 Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 357.
  9. ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 335.
  10. 1 2 Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620)… — S. 206.
  11. ↑ Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620)… — S. 204—205.
  12. 1 2 Калнофойскій Аθанасій. Эпитафіи фундаторам лавры // Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей / Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 30.
  13. 1 2 Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620)… — S. 207.
  14. ↑ помилка в ПСБ: 1618
  15. ↑ Radziwillowie (03) [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Radziwiłł B. Autobiografia. — Warszawa, 1979. — ISBN 83-06-00033-1. (пол.)
  • Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 202—208. (пол.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Януш_Радзивілл_(каштелян)&oldid=44648165