40-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
627-й гвардійський винищувальний навчальний авіаційний полк
(1969—2009)

627-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
(1949—1969)


40-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
(1943—1949)


131-й винищувальний авіаційний полк
(1940—1943)
На службі 1940—2009
Країна  Радянський Союз
 Росія
Вид Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Тип винищувальна авіація
Гарнізон/Штаб  Угорщина,
Секешфегервар (1945—1948)→
 Радянський Союз,
Сальяни (1948—1969)→
 Радянський Союз,
Армавір (1969—1991)→
 Росія,
Армавір (1991—2009)
Війни/битви Друга світова війна
Нагороди Радянська гвардія Орден Кутузова III ступеня
Почесні найменування Тарнопільський
Розформовано 2009

40-й гвардійський винищувальний авіаційний Тарнопільський ордена Кутузова полк — військова частина, авіаційний полк у складі Військово-повітряних сил СРСР.

Історія створення і бойовий шлях[ред. | ред. код]

131-й винищувальний авіаційний полк[ред. | ред. код]

У квітні 1940 року в Одеському військовому окрузі (м. Запоріжжя) при 7-й далекобомбардувальній авіаційній бригаді, на основі 1-ї ескадрильї 48-го винищувального авіаційного полку і 2-ї ескадрильї 18-го винищувального авіаційного полку на винищувачах І-16 був сформований 131-й винищувальний авіаційний полк.

У червні—липні 1940 року полк, у складі 1-ї авіаційної бригади ВПС 9-ї армії Південного фронту брав участь у бойових діях по радянській окупації Бессарабії.

З початком німецько-радянської війни полк знаходився у безпосередньому підпорядкуванні ВПС Південного фронту. На момент початку бойової роботи полк мав у своєму складі 64 справних літаки І-16 і 5 МіГ-3, неосвоєних особовим складом.

4 липня 1941 року одержана перша відома повітряна перемога льотчиків полку: старший лейтенант Д. І. Сігов у повітряному бою поблизу Тирасполя (Молдова) збив ворожого бомбардувальника Ю-88.

20 серпня 1941 року полк увійшов до складу 64-ї винищувальної авіаційної дивізії ВПС 6-ї резервної армії Південного фронту, проте вже 1 вересня того ж року включений до складу 20-ї змішаної авіаційної дивізії ВПС 9-ї армії Південного фронту. Тоді ж переформований згідно штату 015/134.

31 грудня 1941 року полк передав 8 літаків І-16, що залишилися, до 88-го винищувального авіаційного полку і був виведений у тил Південного фронту на доукомплектування і перенавчання. У м. Аксай Сталінградської області полк був переформований згідно штату 015/174 і розпочав освоєння винищувачів ЛаГГ-3 на базі 6-го окремого навчально-тренувального авіаційного полку Південного фронту.

Закінчивши підготовку, 26 травня 1942 року полк приступив до бойової роботи у складі 217-ї винищувальної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії Південного фронту. 14 серпня того ж року разом з 217-ю вад полк був включений до Північної групи військ Закавказького фронту. Протягом вересня 1942 року полк, переважно, був переозброєний на винищувач Ла-5.

28 січня 1943 року включений до складу військ Північно-Кавказького фронту.

40-й гвардійський винищувальний авіаційний полк[ред. | ред. код]

Наказом НКО СРСР від 8 лютого 1943 року № 64 «за зразкове виконання бойових завдань та виявлені при цьому мужність і героїзм» 131-й винищувальний авіаційний полк був перетворений у 40-й гвардійський винищувальний авіаційний полк.

Після закінчення війни до грудня 1947 року полк дислокувався у м. Секешфегервар (Угорщина), де входив до складу 8-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 2-ї повітряної армії Центральної групи військ.

Протягом грудня 1947 — лютого 1948 років був передислокований на аеродром Сальяни (Азербайджан), де увійшов до складу 7-ї повітряної армії Закавказького округу.

627-й гвардійський винищувальний авіаційний полк[ред. | ред. код]

20 лютого 1949 року, у відповідності з директивою Генерального штабу ЗС СРСР № орг/1/120016 від 10.01.1949 року, полк був переіменовиний у 627-й гвардійський винищувальний авіаційний полк.

У квітні 1950 року полк був переозброєний на винищувачі МіГ-15. У вересні того ж року полк був переданий з ВПС СРСР до військ ППО (Бакинська армія ППО, з червня 1954 року — Бакинський округ ППО).

У 1952 році полк був переозброєний на літаки МіГ-17, а у 1957 році — на надзвукові винищувачі МіГ-19.

627-й гвардійський винищувальний навчальний авіаційний полк[ред. | ред. код]

29 листопада 1969 року полк був переданий зі складу 15-го корпусу ППО Бакинського округу ППО до Армавірського ВВАУЛ ППО, як 627-й гвардійський винищувальний навчальний авіаційний полк.

Восени 2009 року, у рамках реформи Збройних сил Російської федерації, 627-й гвнап був розформований у Краснодарському військовому авіаційному інституті.

Командири полку[ред. | ред. код]

Герої полку[ред. | ред. код]

Прізвище, ім'я, по-батькові Посада, військове звання Дата Указу ПВР СРСР / Указу Президента Росії
Бородачов Віктор Іванович командир ескадрильї, гвардії капітан 01.07.1944
Гончаров Леонід Антонович командир полку, підполковник 06.06.1942 (посмертно)
Гребеньов Аркадій Дмитрович штурман полку, гвардії капітан 26.10.1944
Давидков Віктор Йосипович заступник командира полку, капітан 06.06.1942
Кулешов Володимир Кузьмич штурман полку, гвардії старший лейтенант 04.02.1944
Китаєв Микола Трохимович командир ескадрильї, гвардії старший лейтенант 01.05.1943
Кратінов Семен Устимович командир ескадрильї, гвардії капітан 10.04.1945
Назаренко Дмитро Павлович командир ескадрильї, капітан 13.12.1942
Сігов Дмитро Іванович заступник командира полку, капітан 13.12.1942 (посмертно)
Семенюк Іван Іванович командир ескадрильї, гвардії капітан 01.07.1944
Скрябін Віктор Іванович заступник командира ескадрильї, гвардії старший лейтенант 01.05.1943
Токарєв Мойсей Степанович заступник командира ескадрильї, старший політрук 13.12.1942
Федоров Аркадій Васильович заступник командира ескадрильї, гвардії капітан 13.04.1944
Шварьов Олександр Юхимович колишній штурман полку, генерал-майор авіації запасу 11.10.1995
Яровий Пилип Степанович командир ескадрильї, лейтенант 23.11.1942 (посмертно)

Література[ред. | ред. код]

  • Все истребительные авиаполки Сталина. Первая полная энциклопедия / Владимир Анохин, Михаил Быков. — М.: Яуза-пресс, 2014, стор. 95 — 98.

Посилання[ред. | ред. код]