Новак Анатолій Юлійович

Анатолій Юлійович Новак
рос. Анатолий Юльевич Новак
Народження	9 грудня 1909(1909-12-09) Чита, Забайкальська область, Російська імперія
Смерть	25 липня 1969(1969-07-25) (59 років) Київ, УРСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Національність	росіянин
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1931—1965
Партія	КПРС
Звання	Генерал-майор
Командування	116-та танкова бригада Київське танко-технічне училище
Війни / битви	Громадянська війна в Іспанії Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За визволення Варшави» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Орден «Хрест Грюнвальда» 3 ступеня Медаль «За Варшаву 1939-1945» Медаль «За Одру, Нису і Балтику»

Анатолій Юлійович Новак (1909—1969) — радянський воєначальник, генерал-майор танкових військ (1944).

Життєпис

Народився в місті Чита, нині — адміністративний центр Забайкальського краю Росії. Росіянин. У 1926 році закінчив семирічку та у 1927 році — 1 курс Новосибірського сільськогосподарського технікуму. Працював помічником слюсаря на електростанції. Член ВКП(б) з 1930 року.

До лав РСЧА вступив добровільно 1931 року. У 1932 році закінчив Саратовське бронетанкове училище.

З 4 травня 1932 року — командир взводу, а з 15 серпня того ж року — т.в.о. командира танкової роти моторизованого навчального батальйону 24-ї стрілецької дивізії; з 10 грудня 1932 року — командир броневзводу 4-го навчального танкового полку; з 12 жовтня 1933 року — т.в.о. командира окремої роти регулювання; з 2 лютого 1935 року — помічник командира окремої розвідувальної роти з технічної частини 4-ї механізованої бригади.

З жовтня 1936 по травень 1937 року перебував у службовому відрядженні в Іспанії. Учасник громадянської війни в Іспанії: ад'ютант командира танкової бригади, заступник командира групи, помічник начальника штабу танкової бригади, командир роти броньовиків.

З грудня 1937 року — викладач, з липня 1938 року — викладач водіння танків, з грудня 1939 року — старший викладач Саратовського бронетанкового училища. З лютого 1940 року — викладач техніки Харківського танкового училища.

У липні 1940 року призначений командиром батальйону 18-го танкового полку 9-ї танкової дивізії, з 28 листопада того ж року — помічник командира 18-го танкового полку з технічної частини. З 23 червня 1941 року — слухач Військової академії імені М. В. Фрунзе.

З 13 грудня 1941 року — в.о. начальника 1-го (оперативного) відділення автобронетанкового відділу (АБТВ) 57-ї армії Південного фронту, у квітні 1942 року затверджений на посаді. З квітня 1942 року — заступник командира 116-ї танкової бригади, з серпня того ж року — в.о. командира цієї бригади, у лютому 1943 року затверджений на посаді. З 25 жовтня 1943 року — в.о. командувача бронетанковими і механізованими військами (БТіМВ) 65-ї армії, у листопаді того ж року затверджений на посаді.

Після закінчення війни продовжив військову службу. З липня 1946 по листопад 1947 року навчався у Військовій академії імені М. В. Фрунзе, яку завершив з відзнакою. До березня 1948 року перебував у розпорядженні ГУК БТіМВ Радянської армії. З 14 березня 1948 року — командувач БТіМВ 39-ї армії Далекосхідного військового округу.

З грудня 1949 по грудень 1951 року — слухач Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. З грудня 1951 року — командувач БТіМВ 25-ї армії Далекосхідного ВО. З квітня 1953 року — начальник штабу БТіМВ Далекосхідного ВО. З грудня 1953 року — командир 35-ї гвардійської механізованої дивізії в Одеському військовому окрузі. З 14 червня 1956 року — начальник Київського танко-технічного училища. З 17 травня 1960 року — помічник командувача військами з танкового озброєння, він же начальник Управління танкового озброєння Київського військового округу. З 6 лютого 1961 року — помічник командувача військами Київського ВО з танкових і автомобільних військ. З 27 січня 1962 року — помічник командувача з танкового озброєння, він же начальник відділу танкового озброєння Північної групи військ (Польща). З 27 липня 1963 року — помічник командувача з бронетанкової і автотракторної техніки Північної групи військ.

10 березня 1965 року генерал-майор танкових військ А. Ю. Новак вийшов у відставку. Мешкав у Києві, де й помер. Похований на Байковому кладовищі.

Нагороди

• орден Леніна (30.12.1956);
• три ордени Червоного Прапора (01.02.1937, 04.02.1943, 19.11.1951);
• орден Кутузова 2-го ступеня (23.07.1944);
• два ордени Богдана Хмельницького 2-го ступеня (10.04.1945, 31.05.1945);
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (03.06.1944);
• орден Червоної Зірки (05.11.1946);
• медаль «За бойові заслуги» (03.11.1944);
• хрест Грюнвальда III класу (ПНР, 1945);
• медаль «За Варшаву 1939-1945» (ПНР, 1945);
• медаль «За Одру, Нису і Балтику» (ПНР, 1945);
• інші медалі.

Військові звання

• лейтенант (1932);
• капітан (Наказ НКО № 071 від 11.05.1938);
• майор (Наказ НКО № 0726 від 28.11.1939);
• підполковник (Наказ НКО № 02268 від 29.03.1942);
• полковник (Наказ НКО № 0775 від 16.02.1943);
• генерал-майор танкових військ (Постанова РНК № 1540 від 02.11.1944).

Посилання

• Танковый фронт: Новак Анатолий Юльевич. (рос.)