Мельницька земля
Мельницька земля (інколи Мельницький повіт[1]) — адміністративна одиниця на Підляшші з осідком у місті Мельник[2][3][4]. Виокремлена з Дорогичинської землі[2].
Історія
Зимою 1513—1514 року виділена Сигізмундом Старим з Троцького воєводства Великого князівства Литовського та включена до новоствореного Підляського воєводства ВКЛ[5]. У складі Підляського воєводства після Люблінської унії 1569 року увійшла до складу Корони Королівства Польського Речі Посполитої[6]. У 1616 році від Берестейського повіту Великого князівства Литовського до Мельницького повіту Королівства Польського передані володіння Бокавичі, Вітулин, Городище, Константинів, Межиріччя, Полюбичі, Росаш, Яблонь та інші[7].
У XV — на початку XVI століть відбулася хвиля заселення південної частини Мельницької землі українськими (руськими) селянами та частково боярами й, здебільшого у великі поселення, незначною мірою польськими переселенцями[8]. Нові села у Мельницькому повіті заселяли українці з давніших надбузьких сіл[9]. За правління польського короля Казимира в Мельницькій землі впроваджене польське право[10]. Земля належала до власного Мельницького судового повіту з наявністю власних судів і урядовців[11]. Повітом керували намісники, яких називали старостами[12], у місцевих урядах працювали хоружі, войські, гаєвники, а також створені на польських лад виборні уряди підкоморіїв, земських суддів, підсудків, писарів та гродських суддів[13]. У Мельницькому повіті, як і на всьому Побужжі, у XVI столітті значно було розвинене дрібне шляхетське володіння — у землі налічувалося понад 100 коней від 36 родин, не рахуючи кількох, що не мали підданих[14].
Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року Південне Підляшшя увійшло до складу Австрійської імперії й на приєднаних землях у 1795—1796 роках частини Мельницької землі увійшли до новостворених Сідлецького[pl] та Більського[pl] циркулів Нової Галичини[15]. У 1810 році за новим адміністративним устроєм терени колишньої Мельницької землі включені до повітів Сідлецького департаменту Варшавського князівства[15].
Уряди
Повітові маршалки
Відомі повітові маршалки Мельницької землі:
- пан Косинський (водночас був повітовим маршалком Дорогичинської землі)[16]
Примітки
- ↑ Однороженко, 2011, с. 384.
- ↑ а б Юрій Гаврилюк. Наші міста й села Словник (ч. 6) // Над Бугом і Нарвою : часопис. — 1996. — № 4-5 (26-27) (літо). — С. 32. — ISSN 1230-2759. Архівовано з джерела 4 листопада 2018.
- ↑ Підляшшя // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2 : З – Р. — С. 1058. — 694 с.
- ↑ Однороженко, 2011, с. 142.
- ↑ Лаппо, 1901, с. 579.
- ↑ Верига В., Кубійович В. Підляшшя // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1970. — Кн. 2, [т. 6] : Перемищль — Пряшівщина (початок). — С. 2088. — ISBN 5-7707-4049-3.
- ↑ Спірыдонаў М. Агляд працы: Michaluk, Dorota. Ziemia mielnicka wojwództwa podlaskiego w XVI—XVII w: Osadnictwo, własność ziemska i podziały kościelne. Torn, 2002. 220, 11 map. [Архівовано 18 лютий 2007 у Wayback Machine.] // «Беларускі гістарычны агляд». Том 9. Сшытак 1—2 (16—17), снежань 2002
- ↑ Гаврилюк, 1997, с. 45.
- ↑ Гаврилюк, 1997, с. 41.
- ↑ Грушевський, 1995, с. 248.
- ↑ Грушевський, 1994, с. 340.
- ↑ Однороженко, 2011, с. 137.
- ↑ Однороженко, 2011, с. 147.
- ↑ Грушевський, 1994, с. 33.
- ↑ а б Юрій Гаврилюк. Підляшшя Північне і Південне: штрихи до “портрету” українства. Союз українців Підляшшя. Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ Лаппо, 1901, с. 317.
Джерела
- Гаврилюк Ю. І. Села і міста Підляшшя XV-XVII ст. // Холмщина і Підляшшя : історико-етнографічне дослідження / ред. В. Борисенко ; НАН України, Ін-т нац. відносин і політології, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. — Київ : Родовід, 1997. — С. 39-58. — ISBN 9669511402.
- Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К. : Наукова думка, 1994. — Т. V: Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV—XVII віків. — 704 с. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-12-003310-5.
- Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. — К. : Наукова думка, 1995. — Т. VІ: Житє економічне, культурне, національне XIV—XVII віків. — 680 с. — (Пам'ятки історичної думки України) — ISBN 5-12-004322-4.
- Лаппо И. И. Великое княжество Литовское за время отъ заключенiя Люблинской унiи до смерти Стефана Баторiя (1569-1586). — СПб. : Тип. И. Н. Скороходова, 1901. — Т. 1. — 800 с. (рос. дореф.)
- Однороженко О. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього модерну: структура та влада. — К. : Темпора, 2011. — 422 с.
Література
- Dorota Michaluk (2002). Ziemia mielnicka województwa podlaskiego w XVI-XVII wieku. Toruń: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikołaja Kopernika. ISBN 83-231-1248-7. (пол.)
Посилання
- Historia Ziemii Mielnickiej - Gmina Mielnik. www.mielnik.com.pl. (пол.)
|
Це незавершена стаття про Підляське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |