Ґюнтер Андерс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:02, 5 жовтня 2021, створена Shkod (обговорення | внесок) (вікіфікація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 жовтня 2021, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Андерс.

Ґюнтер Андерс
нім. Günther Anders
Західна Філософія
Народження12 липня 1902(1902-07-12)[1][2][…]
Бреслау, Сілезія, Королівство Пруссія, Німецький Райх[1]
Смерть17 грудня 1992(1992-12-17)[1][2][…] (90 років)
Відень, Австрія[1]
Громадянство (підданство) Німеччина
 Австрія
Знання мов
  • французька[2], англійська[2] і німецька[2][4]
    • ПсевдонімGünther Christian[5] і Reinhold Hoffmann[5]
    Діяльність
  • перекладач, сценарист, історик Нового часу, кінокритик, художній критик, викладач університету, журналіст, письменник, поет
    • ВикладавНова школа
    ЧленНімецька академія мови і поезії і Берлінська академія мистецтв
    Основні інтересиполітика, франкфуртська школа, антивоєнний рух, антиядерний рух
    Alma materФрайбурзький університет (1924)
    ВчителіМартін Гайдеґґер, Едмунд Гуссерль і Ернст Кассірер
    Історичний періодФілософія XX століття
    У шлюбі зГанна Арендт, Елізабет Фройндліхd і Шарлотта Лоіс Зелькаd
    Нагороди
    CMNS: Ґюнтер Андерс у Вікісховищі

    Ґюнтер Андерс (нім. Günther Anders; 12 липня 1902, Бреслау, під ім'ям Ґюнтер Штерн (нім. Günther Stern), Німецька імперія — 17 грудня 1992, Відень, Австрія) — австрійський письменник, філософ німецько-єврейського походження, активний учасник всесвітнього антиядерного і антивоєнного руху.

    Біографія

    Син засновників дитячої психології Клари і Вільяма Штерн, двоюрідний брат Вальтера Беньяміна. Навчався в Берліні у Едмунда Гуссерля та Мартіна Хайдеггера (разом з Гансом Йонасом і Ганною Арендт), Ернста Кассирера та Пауля Тілліха, був близький до Франкфуртської школи соціальних досліджень (Т. Адорно, Г. Маркузе, М. Горкгаймер, Еріх Фромм та ін.) Був одружений з Ганною Арендт (1929-1937 рр..). Після приходу до влади нацистів емігрував спочатку в Париж, а потім в 1936 — в США. В 1950 повернувся до Європи, оселився у Відні, отримав австрійське громадянство.

    Здобув популярність після публікації книги «Застарілість людини» (1956). Їздив в Хіросіму та Нагасакі в 1958 році, в Освенцим в 1966, після чого публікував нариси про свої подорожі в книгах «Людина на мосту» (1959) і «Напис на стіні» (1967). Друга книга (з главою про Освенцім під назвою «Екскурсія в Аїд») — це щоденник, який охоплює період з 1941 по 1966рік.

    Основні праці

    • «Застарілість людини» (нім. Die Antiquiertheit des Menschen, 1956)
    • «Людина на мосту» (1959)
    • «Напис на стіні» (нім. Die Schrift an der Wand, 1967)

    Автор монографій про Родена, Кафку, Георга Гросса, Брехта, Гайдеггера.

    Література

    • Gabriele Althaus: Leben zwischen Sein und Nichts. Drei Studien zu Günther Anders. Metropol, Berlin 1989, ISBN 3-926893-78-8
    • Raimund Bahr (Hrsg.): Günther Anders Leben und Denken im Wort — Biographie, Edition Artscience, Wien-St. Wolfgang 2010; ISBN 978-3-902157-71-3
    • Christian Dries: Günther Anders. Fink, München 2009, ISBN 978-3-8252-3257-3, (UTB Profile — UTB 3257).
    • Edouard Jolly: Nihilisme et technique. Etude sur Günther Anders. EuroPhilosophie Editions, coll. «Bibliothèque de philosophie sociale et politique», février 2010.
    • Konrad Paul Liessmann: Günther Anders zur Einführung. 1. Auflage. Junius, Hamburg 1988, ISBN 3-88506-843-5, (2. überarbeitete und erweiterte Auflage. ebenda 1993, ISBN 3-88506-891-5).
    • Konrad Paul Liessmann (Hrsg.): Günther Anders kontrovers. Beck, München 1992, ISBN 3-406-34059-8, (Beck'sche Reihe 467), (Beiträge zum Anders-Symposium, Wien 1990).
    • Margret Lohmann: Philosophieren in der Endzeit. Zur Gegenwartsanalyse von Günther Anders. Fink, München 1996, ISBN 3-7705-3112-4, (Zugleich: Hamburg, Univ., Diss., 1994).
    • Ludger Lütkehaus: Philosophieren nach Hiroshima. Über Günther Anders. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 1992, ISBN 3-596-11248-6, (Fischer-Taschenbücher — Philosophie 11248).
    • Ludger Lütkehaus: Schwarze Ontologie. Über Günther Anders. 2. Auflage. zu Klampen, Lüneburg 2002, ISBN 3-934920-17-9, (Neuauflage von: Philosophieren nach Hiroshima. Über Günther Anders. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 1992, ISBN 3-596-11248-6).
    • Thierry Simonelli: Günther Anders. De la désuétude de l'homme. Paris, Éditions du Jasmin, 2004, ISBN 2-912080-77-0, (Désaccords).

    Примітки

    1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118502751 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
    4. ↑ CONOR.Sl
    5. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних

    Посилання

    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґюнтер_Андерс&oldid=33545304