Ганна Арендт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганна Арендт
Західна філософія
Hannah arendt-150x150.jpg
Народження 14 жовтня 1906(1906-10-14)[1][2][3][4]
Ганновер, Провінція Ганновер, Королівство Пруссія, Німецька імперія[5][6]
Смерть 4 грудня 1975(1975-12-04)[1][2][3][4] (69 років)
Upper West Side[d], Нью-Йорк[1][7][8][9][10]
гострий інфаркт міокарда
Громадянство (підданство) Flag of Germany.svg Німеччина
Flag of the United States.svg США
Апатрид
Національність німці і євреї
Проживання Ганновер і Нью-Йорк
Знання мов

принаймні:

Ім'я при народженні Johanna Arendt
Діяльність
Викладала Принстонський університет, Північно-Західний університет, Весліанський університет[d], Університет Каліфорнії (Берклі), Чиказький університет, Єльський університет, Колумбійський університет і The New Yorker[15]
Член Американська академія мистецтв та літератури, Німецька академія мови і поезії і Американська академія мистецтв і наук
Науковий ступінь докторський ступінь[d][1] (1928)
Школа / Традиція Феноменологія
Основні інтереси Політика, Метафізика, Епістемологія, Давньогрецька філософія, Технологія, Онтологія, Філософія історії
Вплинула Габермас, Беньямін, Мерло-Понті, Юлія Кристева
Alma mater Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла, Університет Фрайбурга і Марбурзький університет
Зазнала впливу
Вчителі Мартін Гайдеггер[17] і Карл Ясперс[17]
Визначний твір
Історичний період Філософія 20 століття
Конфесія юдаїзм
У шлюбі з Ґюнтер Андерс і Heinrich Blücher[d]
Нагороди

Ганна Арендт у Вікісховищі?
Q:  Ганна Арендт у Вікіцитатах

Ганна Арендт (Hannah Arendt) (14 жовтня 1906 – 4 грудня 1975) була народженою в Німеччині, а за життя стала відомим американським політологом-теоретиком. Її 18 книг і численні статті, починаючи від робіт по тоталітаризму і закінчуючи її роздумами та судженнями і досі суттєво впливають на політичну філософію. Арендт, безумовно, є одним з найважливіших мислителів двадцятого століття.

Арендт залишила Німеччину в 1933 році, і жила в Чехословаччині, Швейцарії і Франції перед втечею до Сполучених Штатів Америки в 1941 році через Португалію. Вона була позбавлена Німецького громадянства в 1937 році, а отримала громадянство США в 1950. Її роботи стосуються природи влади та суб'єктів політики, безпосередньої демократії, авторитету та тоталітаризму. Премія Ганни Арендт названа в її честь.

Молоді роки та освіта[ред.ред. код]

Арендт була народжена в світській сім’ї німецьких євреїв в Ліндені (зараз частина Ганноверу) Марти (дівоче прізвище Cohn) та Арендта. Росла в Кенігсбергу (перейменований на Калінінград після анексії Радянським Союзом в 1946 році) і Берліні. Сім’я Арендтів ретельно асимільована і потім Ганна згадувала: «З нами в Німеччині слово «асиміляція» отримало «глибокий» філософський зміст. Навряд чи можна зрозуміти наскільки серйозно ми до цього ставились».

Арендт почала негативно ставитись до свого єврейського походження після того як стикнулась з антисемітизмом в дорослому віці. Її багато порівнювали з Рахель Ванхгален – прусською трактирницею 19 століття, яка відчайдушно намагалась асимілюватись в Німецькій культурі, але їй було відмовлено через єврейське походження. Арендт пізніше казала про Ванхгален що вона була «моєю дуже близькою подругою, на жаль вже сто років мертвою».

Після закінчення вищої школи в 1924 році, Ганна вступила до Університету Марбурга, де провела рік вивчаючи філософію з Мартіном Гайдеґером. Згідно з Гансом Йонасом, її єдиним однокласником-євреєм німецького походження, впродовж року в університеті Арендт почала довгі і проблематичні романтичні стосунки з Гайдеґером через які вона піддавалась критиці, через підтримку Гайдеґером нацистської партії в період, коли він був ректором Університету Фрейбурга. Після цього року Арендт провела семестр в Університеті Фрейбурга, де відвідувала лекції Едмунда Хазерла. В 1926 році вона перейшла до Університету Хейделберга, де в 1929 році завершила свою дисертацію під керівництвом екзистенціаліста-філософа-психолога Карла Ясперса. Її тезою було «Der Liebesbegriff bei Augustin: Versuch einer philosophischen Interpretation».

Кар'єра[ред.ред. код]

В Берліні 1929 року, коли її дисертацію було опубліковано, Ганна вийшла заміж за Гюнтера Стерна, пізніше відомого як Гюнтер Андерс. Вони розлучились в 1937 році. В 1932 році Арендт була глибоко стурбована повідомленнями про виступи Хайдеггер на націонал-соціалістичних зборах.  Пишучи, Ганна просила Мартіна Хайдеггер заперечити чутки, що він перейшов на сторону націонал-соціалізму. У відповіді він сказав, що не хоче заперечувати чуток (які є правдою), але запевнив, що почуття до неї залишились незмінними. Як єврей в нацистській Німеччині,  Арендт була зайвою і дискримінувалась, бо була єврейського походження. Вона досліджувала антисемітизм деякий час перед арештом і коротким ув’язненням Гестапо в 1933 році.

Париж[ред.ред. код]

В 1933 році Арендт змінила Німеччину на Чехословаччину,  а потім і на Женеву, де працювала деякий час в Лізі Націй. Потім в Парижі вона подружилась з критиком Марксистської бібліотеки та філософом Волтером Бенджаміном, кузеном її першого чоловіка. Впродовж роботи у Франції вона працювала, щоб допомогти єврейським біженцям.

В 1937 році її було позбавлено Німецького громадянства. В 1940 вона вийшла заміж за Німецького поета і філософа-марксиста Генріха Блюхера, одного з засновників Комуністичної партії Німеччини, з якої його було виключено через роботу з Миротворчою партією. В травні 1940 року, після Німецького вторгнення до Франції, Арендт було затримано як «ворожого чужинця» в таборі Гурс, але вона змогла втекти до того, як німці дістались до цієї території.

Нью-Йорк[ред.ред. код]

Арендт покинула Францію в 1941 році з її чоловіком та матір’ю, подорожуючи через Португалію до Сполучених Штатів. Вони покладались на візи, незаконно виготовлені Американським дипломатом Хірамом Бінгхемом, який таким чином допоміг 2500 євреїв-біженців. Варіан Фрай, інший американський меценат, оплатив їхню подорож та допоміг отримати візи. Після прибуття в Нью-Йорк Арендт вступила до Німецько-Єврейської спілки. З 1941 до 1945 року вона вела шпальту в німецькомовній єврейській газеті «Aufbau».

Починаючи з 1944 року вона була директором досліджень для Комісії Європейської Єврейської культурної перебудови, і з цієї причини поїхала до Європи після закінчення війни. 

Післявоєнний час[ред.ред. код]

Впродовж Другої світової війни Арендт працювала на Youth Aliyah, сіоністську організацію, яка рятувала тисячі дітей з голокосту і розміщала їх в Британському мандаті в Палестині. Вона стала близьким другом Карла Ясперса і його дружиною, покращуючи глибоку міжнародну інтелектуальну дружбу з ним. Також вона почала займатись журналістикою з відомим Американським автором Мері МакКарті.

В 1950 році Арендт отримала статус громадянки США. Того ж року вона знову почала знову бачитись з Хайдеггером, і мала те, що Американський письменник Адам Кірк називав «quasi-romance», з людиною, яка колись була її наставником, вчителем та коханим. Тривало це протягом двох років. Впродовж цього часу вона почала захищати його від критики за дії під керівництвом Третього Рейху, коли він був поважним членом NSDAP, зображаючи Хайдеггера як наївного чоловіка, охопленого силами, що перебувають поза його контролем, і що, у всякому разі, філософія Хайдеггера не мала нічого спільного з націонал-соціалізмом. Вона працювала візитним вченим в університетах Нотр Даму, Каліфорнійському університеті, Берклі, Прінстоні та Північно-Західному університеті.

В 1959 році вона була визнана першим жінкою-доцентом в Прінстоні. Вона також викладала в Університеті Чикаго з 1963 по 1967 рік, де була членом Комітету соціальних наук; Новій школі в Манхеттені, де викладала як професор університету з 1967 року до самої смерті (1975 року); Єльському Університеті, де була супутником, як і в Центрі передових досліджень Уестлендського Університету.

У 1961 році під час судового розгляду Адольфа Ейхмана в Єрусалимі Арендт написала Ясперсу лист, який Кірш назвав "чистим расизмом" щодо сефардівських євреїв з Близького Сходу та євреїв ашкенази з Східної Європи. Вона написала: "On top, the judges, the best of German Jewry. Below them, the prosecuting attorneys, Galicians, but still Europeans. Everything is organized by a police force that gives me the creeps, speaks only Hebrew, and looks Arabic. Some downright brutal types among them. They would obey any order. And outside the doors, the oriental mob, as if one were in Istanbul or some other half-Asiatic country.”

Хоча Арендт залишилась активістом Сіоністів, як впродовж, так і після Другої світової війни, вона дала ясно зрозуміти, що брала участь в створенні єврейсько-арабської федеративної держави в Палестині, а не чисто єврейської держави. Вона вважала, що це шлях звернутись до відсутності громадянства в євреїв і уникнути пасток націоналізму.

Вона була обрана членом Американської Академії мистецтва і науки в 1962 році і членом Американської Академії мистецтва і грамоти в 1964 році.

В 1974 Арендт допомагала при створенні структурованої ліберальної освіти в Стрендвордському університеті. Вона написала листа до президента Стрендфордського університету, щоб переконати університет втілити уявлення Марком Менколлом  про програму гуманітарних наук, засноване на резиденції.

Смерть[ред.ред. код]

Арендт померла в Нью-Йорку 4 грудня 1975 року, в віці 69 років, він серцевого нападу. Її поховано поряд з чоловіком, Генріхом Блашером, в коледжі Барда в Анандейлі-на-Гудзоні, Нью Йорк.

Роботи[ред.ред. код]

"Витоки тоталітаризму"[ред.ред. код]

Перша велика книга Арендт "Витоки тоталітаризму" (1951 рік) досліджувала коріння комунізму та нацизму. У ній Арендт стверджує, що тоталітаризм був "новою формою правління", відмінною від інших форм тиранії, оскільки він застосовував терор до підпорядкування масового населення, а не просто політичних супротивників. Цій книгу протистояли деякі ліві на тій підставі, що вона представляла два рухи як однаково тиранічні. Вона також стверджує, що єврейство було для Голокосту не оперативним фактором, а лише зручним посередником. Тоталітаризм у Німеччині був, врешті-решт, терором  і послідовністю, а не тільки знищення євреїв.

"Людський стан"[ред.ред. код]

У своїй найважливішій роботі "Людський стан" (1958 рік) Арендт розрізняє політичні та соціальні поняття, роботу і працю, різні форми дій; також вона досліджує наслідки цих відмінностей. Її теорія політичної дії, що відповідає існуванню суспільної сфери, широко розкрита в цій роботі. Арендт стверджує, що, хоча життя людини завжди розвивається всередині суспільства, соціальна частина людської природи, політичного життя, повинна бути навмисно усвідомленою лише в кількох суспільствах, як простір для людей для досягнення свободи. Концептуальні категорії, які намагаються подолати розрив між онтологічними та соціологічними структурами, різко окреслені. Хоча Арендт класифікує роботу та працю в соціальному середовищі, вона прихильно ставиться до такого стану людської дії, який є як екзистенційним, так і естетичним.

"Людина в темні часи"[ред.ред. код]

Збірник її есе – “Людина в темні часи” містить в собі осмислені біографії деяких креативних та повчальних фігур двадцятого сторіччя, таких як Вальтер Бенджамін, Карл Ясперс, Роза Люксембург, Герман Брош, Поп Джон XXIII і Ісак Дінесел.

"На революції"[ред.ред. код]

Новела Арендт “На революції” представляє порівняння двох основних революцій XVIII століття – Американської та Французької. Вона пішла проти загального погляду як Марксистів, так і лівих, сама ж вважала що Французька, яка була добре вивчена та часто наслідувана була провалом, а проігнорована Американська була дуже вдалою. Поворотною точкою в Французькій революції був момент, коли її лідери полиши свої ідеї свободи та почали слухатись мас.

В Сполучених Штатах Батьки Засновники ніколи не зраджували цілям Constitutio Libertatis. Проте Арендт вірить що революційний дух цих людей був втрачений і виступає за ідею, що “система рад” здатна його відновити.

"На насилля"[ред.ред. код]

Есе Арендт “На насилля” розділяє насилля та владу. Вона стверджує що, хоча Ліві і Праві вважають насилля крайнім проявом влади, ці поняття є несумісними. Влада виходить з колективного бажання і не потребує насилля для досягнення будь-якої мети, оскільки добровільне виконання заміняє його. Коли влада починає втрачати легітимність, насилля стає штучним засобом для досягнення цієї мети, тому насилля виявляється лише за відсутності влади. Бюрократія стає ідеальним місцем для виникнення насильства, оскільки визначається “правилом нікого”, якого не визнають, тому використовує його для заміщення відсутніх зв’язків з людьми, якими вона керує.

"Життя розуму"[ред.ред. код]

Її посмертна книга “Життя розуму” (1978 рік, видана за редакції Марії МакКарті), залишилась незавершеною. Під час перебування Арендт в Новій Школі в 1974 році вона отримала рівень магістра з політичної філософії під назвою «Філософія розуму». Це було протягом класних лекцій, де Ганна і розділяла її погляди. Курс був заснований на її проекті «Філософія розуму», який пізніше був названий «Життя розуму». Її робочий проект був розповсюджений між аспірантами Нової школи під час її відвідин професорами в 1974 році. Також, виходячи з її лекцій Гіффорда в Абердінському університеті в Шотландії, її останні записи фокусувались на розумових здатностях та бажаннях.

В певному сенсі «Життя розуму» вийшла за рамки її попередньої роботи про vita active. В своїй дискусії про  мислення вона багато опиралась на Сократа і його уявлення про мислення як діалог між Мною і Собою. Це привласнення Сократа приводить її до введення новітніх понять совісті (яке не дає певних позитивних рекомендацій, але, замість того,  каже, що я не можу робити, якщо я хочу залишитись другом самому собі, коли я повторюю думку, в якій звітую сам перед собою) і мораллю (абсолютно ненегативна річ, пов’язана з неприйняттям участі в деяких діях, щоб бути другом самому собі).

Критика Арендт прав людини[ред.ред. код]

В «Витоках тоталітаризму» Арендт присвячує об’ємну главу критичному аналізу прав людини. Арендт не критично ставиться до політичних прав, натомість відстоює національну або громадянську концепцію прав. «Людські права»  або «Права людини», як їх зазвичай називають, є універсальними, невідчужуваними та отримуються вже за буття людиною.

Основні праці[ред.ред. код]

Еволюція тоталітаризму за Г. Арендт[ред.ред. код]

  • Війна 1914—1918 рр, суперечності індустріалізації дали багато вигнанців суспільства, безробіття охопило практично всіх.
  • З'явилася юрба (натовп), що заперечувала механізми держави і бажала піддатися дезінтеграції, руйнації традиційного, знецінення всього, заперечувала і зневажала реальність.
  • Юрба розхитувала право, прагнула утвердити право сили в умовах беззаконня.
  • Крах лібералізму, який не захищає в умовах поширення насильства.
  • Поява інтелектуалів, які стверджували, що голос юрби — це голос Божий.
  • Юрбу очолюють демагоги, і спрямовують її проти організованого суспільства. Поява революційного фанатизму.
  • Дарвінівська теорія боротьби видів еволюціонує у расистську теорію боротьби класів, рас, націй.
  • Організоване насильство заступає право.
  • Вожді широко використовують маніпуляції. Сваволя еліт — нехтування прямими наслідками дій і призирливе ставлення до суспільного блага.
  • Абсолютна непередбачуваність політики. Зло не можна пояснити зрозумілими мотивами — абсолютне зло.
  • мета тоталітарної доктрини — не так революційне перетворення суспільства, як трансформація самої людської природи. Жахи концентраційних таборів — знеособлення людини. Тоталітаризм прагнув не так влади над людьми, як системи за якої люди — не потрібні.
  • Зіткнення двох тоталітаризмів (радянського і нацистського).
  • 50 млн жертв. Але це ще не остаточна ціна. Тоталітарні спокуси і відлуння переслідуватимуть людство довго. Жертви радянського ГУЛАГУ — 22 млн. Військові втрати СРСР під час Другої світової війни — 14 млн. Жертви колективізації і розкуркулення — 12 млн. Український голодомор — 6 млн. Єврейський геноцид — 6 млн.

Окремі статті[ред.ред. код]

Про неї[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11850391X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б SNAC
  4. а б Find a Grave — 1995.
  5. http://muse.jhu.edu/books/9780816688753
  6. http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/j.1467-8675.2009.00545.x/full
  7. http://muse.jhu.edu/journals/public_culture/v015/15.1mbembe.html
  8. http://www.jstor.org/stable/2928276
  9. http://www.tandfonline.com/doi/pdf/10.1080/13569310701285016
  10. http://www.nytimes.com/1975/12/06/archives/hannah-arendt-political-scientist-dead.html
  11. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb118890622
  12. https://www.nytimes.com/books/00/03/26/specials/mccarthy-arendtlet.html
  13. http://www.smh.com.au/entertainment/movies/hannah-arendt-review-brave-attempt-to-get-inside-the-mind-of-a-complex-thinker-20140312-34mih.html
  14. http://www.tandfonline.com/doi/pdf/10.1080/0305569790050102
  15. http://www.newyorker.com/books/double-take/hannah-arendt-and-the-new-yorker
  16. а б Biographical Dictionary of Twentieth-Century Philosophers (1996 ed.) — 1996. — ISBN 978-0-415-06043-1
  17. а б в г д е Arendt, Hannah // American Political Scientists: A Dictionary — 2 — Greenwood Publishing Group, 2002. — P. 10–11. — ISBN 978-0-313-31957-0
  18. Анотація книги «Становище людини»


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.