Діброва Петро Якимович

Діброва Петро Якимович
Народження	6 вересня 1901(1901-09-06) Шамраївка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть	30 вересня 1971(1971-09-30) (70 років) Москва, СРСР
Поховання	Преображенське кладовище
Країна	Російська імперія  Російська республіка  УНР  Українська РСР  СРСР
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Партія	КПРС
Звання	генерал-майор
Війни / битви	Громадянська війна в Росії, вторгнення СРСР до Польщі (1939) і німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Петро́ Яки́мович Дібро́ва (6 вересня 1901(1901-09-06), Шамраївка, Полтавська губернія — 30 вересня 1971(1971-09-30), Москва) — радянський воєначальник. Учасник Великої Вітчизняної війни, член Військової ради Північно-Західного фронту, член Військової ради 59-ї та 2-ї ударної армій Волховського фронту, командир 145-ї стрілецької дивізії, комендант Берліна. Генерал-майор (1943). Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (1938–1947). Делегат XVIII з'їзду ВКП(б) (1939).

Біографія

Народився 6 вересня 1901(19010906) року в родині селянина в селі Шамраївка, тепер Решетилівський район, Полтавська область, Україна.

У травні 1918 року вступив до радянського партизанського загону, у складі якого на території Полтавської губернії брав участь в боротьбі проти німецьких інтервентів і військ УНР та Української Держави. У Червоній армії з 1918 року. У 1919 році закінчив курси червоних командирів в Полтаві. Після боїв під Полтавою наприкінці 1919 року захворів тифом і до початку 1920 року перебував на лікуванні. У 1920–1922 роках — волосний військовий комісар, командир загону по боротьбі з бандитизмом.

Член РКП(б) з березня 1921 року.

З 1922 року — політичний керівник роти 25-ї стрілецької дивізії. З жовтня 1924 по вересень 1926 року — курсант Київської військово-політичної школи (училища). Після закінчення училища служив політичним керівником полкової школи 138-го стрілецького полку 46-ї стрілецької дивізії, Переяслав (вересень 1926 — квітень 1928). З квітня 1928 по листопад 1929 року — секретар партійного бюро артилерійського полку. Старший інструктор культури і пропаганди політичного відділу 46-ї стрілецької дивізії, Київ (листопад 1929 — березень 1932).

Викладач, старший викладач ленінізму, історії народів СРСР та історії ВКП(б), керівник соціально-економічних дисциплін 1-го Київського артилерійського училища, Київ (березень 1932 — липень 1937). З липня 1937 року — заступник начальника політичного відділу, а з травня 1938 року — військовий комісар 1-го Київського артилерійського училища.

26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР по Жмеринській виборчій окрузі № 42 Вінницької області.

У серпні 1938 року призначений членом Військової ради Житомирської армійської групи військ Київського особливого військового округу. Потім був членом Військової ради 5-ї армії РСЧА.

З грудня 1940 року — член Військової ради Прибалтійського особливого військового округу.

З червня 1941 року — член Військової ради Північно-Західного фронту, проте в зв'язку з невдачами початкового періоду війни був зміщений з цієї посади.

З серпня по листопад 1941 року був військкомом 30-ї Іркутської ордена Леніна, двічі Червонопрапорної та ордена Трудового Червоного Прапора стрілецької дивізії 9-ї армії Південного фронту. З 18 грудня 1941 року по 16 червня 1942 року — член Військової ради 59-ї армії Волховського фронту, з 17 червня 1942 по 5 грудня 1942 року — член Військової ради 2-ї ударної армії, у складі яких брав участь в Любанській і Синявинскій операціях.

З грудня 1942 року — генерал-майор інтендантської служби. З січня по серпень 1943 роки закінчив прискорений курс Військової академії Генштабу імені Ворошилова. У серпні 1943 року був призначений командиром 15-ї запасної стрілецької бригади в Сталінграді. У квітні 1944 року призначений командиром 145-ї стрілецької дивізії. Разом з нею брав участь в Витебско-Оршанскій і Ризькій операціях. 29 вересня 1944 був важко поранений в ліву руку на спостережному пункті дивізії в боях поблизу західних передмість міста Балдоне. Лікувався в госпіталях до травня 1946 року, переніс три операції.

Післявоєнний період

Начальник курсу військово-історичного факультету Військової академії ім. М. В. Фрунзе (червень 1946 — січень 1952). Працюючи начальником курсу військово-історичного факультету, одночасно навчався і в грудні 1951 році з відзнакою закінчив академію ім. М. В. Фрунзе. З січня 1952 по липень 1956 року — комендант радянського сектору Берліну. Після повернення з Німеччини — на посаді начальника курсу 3-го факультету (підготовка офіцерів країн народної демократії) Військової академії ім. М. В. Фрунзе, Москва (липень 1956 — 1960). З 1960 року — у відставці.

Помер 30 вересня 1971 року, похований у Москві на Преображенському кладовищі.

Звання

• полковий комісар (.04.1938)
• бригадний комісар (2.08.1938)
• дивізійний комісар (3.11.1939)
• корпусний комісар (.01.1941)
• генерал-майор інтендантської служби (20.12.1942)
• генерал-майор (1.09.1943)

Нагороди

• орден Леніна.
• чотири ордена Червоного Прапора.
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня.
• медалі.

Джерела

• Диброва Петр Акимович // Сайт КВЗРИУ им. С. М. Кирова. (рос.)
• Диброва Петр Акимович, 1901 г. р., генерал-майор // Вебсайт «Память народа». (рос.)