2-га ударна армія (СРСР)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
2-га ударна армія СРСР
На службі грудень 1941 — січень 1946
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Належність Волховський фронт,
Ленінградський фронт,
2-й Білоруський фронт
Вид сухопутні війська
Тип Red Army flag.svg Червона армія
Роль ударна
Чисельність армія
Війни/битви Німецько-радянська війна
Любанська операція,
Синявінська операція,
Операція «Іскра»,
Битва за Нарву,
Талліннська операція,
Східно-Померанська операція,
Битва за Берлін
* Штеттінсько-Ростоцька операція
Командування
Визначні
командувачі
генерал-полковник Федюнинський І.І.

Дру́га уда́рна а́рмія (2 УА) — загальновійськова армія у складі Збройних сил СРСР під час Німецько-радянської війни.

Історія[ред. | ред. код]

Перше формування[ред. | ред. код]

Армія сформована директивою Ставки Верховного Головного Командування №004097 від 24 жовтня 1941 року у Приволзькому військовому окрузі як 26-та резервна армія. Армія нараховувала 7 стрілецьких і 2 кавалерійські дивізії. Командувачем армії був генерал-лейтенант Г. Г. Соколов. У ході битви під Москвою армія була передислокована під Коломну, а більшість її з'єднань було передано іншим арміям.

18 грудня 1941 року армія була включена у склад Волховського фронту. 25 грудня 26-та армія була перейменована у 2-гу ударну армію. Але армія була «ударною» тільки по назві. У склад армії входили 7 стрілецьких бригад, 327-ма стрілецька дивізія та лижні батальйони. По своїй силі 2-га ударна армія дорівнювала стрілецькому корпусу.

У січні 1942 року армія взяла участь у Любанській операції. 13 січня з величезним втратами 2-га ударна армія форсувала ріку Волхов і зайняла плацдарм на її західному березі у районі села М'ясний Бір. У ході кривавих боїв армія пройшла 75 км на захід. У прорив було введено 13-й кавалерійський корпус генерал-майора М. І. Гусєва. Кавалеристи по пояс у снігу дійшли до станції Любань, але взяти її не змогли.

Наступ 54-ї армії Ленінградського фронту на зустріч 2-й ударній армії провалився, а інші армії Волховського фронту не змогли розширити наступ і допомогти їй. Війська 2-ї ударної армії, яку тепер очолював генерал-лейтенант М. К. Кликов, зав'язали у болотах, з усіх сторін оточені німецькими військами. В армії почався голод.

У квітні 1942 року 2-гу ударну армію очолив генерал-лейтенант А. А. Власов. В 2-й ударній армії на той час майже закінчилися снаряди, солдати голодували, з'явилися випадки канібалізму.

Верховне командування затягувало відхід армії з Любанського виступу. Лише 12 травня почався поступовий відхід армії. Але німецькі війська завчасно помітили це і атакували армію. 30 травня німці перерізали коридор біля М'ясного Бору і повністю оточили 2-гу ударну армію. До 26 червня 1942 року точилися бої по деблокаді оточених військ. Більша частина 2-ї ударної армії загинула у так званій «Долині смерті» біля М'ясного Бору.


Післявоєнний час[ред. | ред. код]

2-га ударна армія до січня 1946 залишалася на північному сході Німеччини (штаб — м. Шверін), після чого у повному складі була виведена в Радянський Союз, де на її базі був сформований Архангельський військовий округ. До її складу до того часу входили 3 стрілецьких корпуси (9 дивізій). З них з управлінням армії до Архангельська убув 116-й стрілецький корпус та його дивізії, 109-й ск (101-ша гвардійська, 46-та і 372-га) передислокувався на Північний Кавказ, а 134-й ск (102-га гвардійська, 90-та і 272-га стрілецькі дивізії) — у Воронезькому окрузі.

Командування[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. Дайнес «Советские ударные армии в бою» (рос.)
  • Военный энциклопедический словарь. М.: Воениздат, 1984. 863 стр.
  • Мерецков К. А., «На службе народу. Страницы воспоминаний.», 2-е изд., Москва, 1970;
  • Мерецков К. А., "На Волховском фронте. 1941—1944, Москва, 1982;
  • Федюнинский И. И., «Поднятые по тревоге», 2-е изд., Москва, 1964;
  • Федюнинский И. И., «Вторая ударная армия в битве за Ленинград. Воспоминания, документы.», Ленинград, 1983;
  • Гладыш С., «2-я ударная армия в Восточно — Прусской операции», «ВИЖ», 1975, № 2.

Посилання[ред. | ред. код]