Литвин Петро Михайлович
| Петро Михайлович Литвин | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 12 червня 1967 (57 років) Слобода Романівська Житомирська область | |||||||||
| Країна | Україна | |||||||||
| Приналежність |  Україна | |||||||||
| Вид збройних сил | СВ ЗС України | |||||||||
| Освіта | Національний університет оборони України | |||||||||
| Звання | Генерал-лейтенант | |||||||||
| Командування | Південне оперативне командування | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
Петро́ Миха́йлович Литви́н (нар. 12 червня 1967, с. Слобода Романівська, Новоград-Волинський район, Житомирська область) — український генерал-лейтенант. Командир 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (2012—2014). Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Вірменія (06.2018-07.2019).
Біографія
У 1990 році закінчив Київське вище танкове інженерне училище, Національну академію оборони України (2008). Служив на різних офіцерських посадах: заступника командира роти, помічника начальника бронетанкової служби полку, заступника командира батальйону, заступника командира полку з озброєння, заступника командира дивізії. Командував танковим полком, танковою дивізією, окремими танковою та механізованою бригадами Північного оперативного командування.
У лютому 2005 р. призначений на посаду заступника командира 13-го армійського корпусу Західного оперативного командування. З червня 2007 по 2012 рр. — командувач військами Південного оперативного командування Сухопутних військ Збройних Сил України. У травні 2012-го року призначений на посаду командира 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України.
Почесний громадянин м. Новоград-Волинського, депутат Житомирської обласної ради.
Війна на сході України 2014
Під час війни на сході України перебував на посаді командувача військ сектора «Д». 25 серпня 2014 року залишив бійців напризволяще та втік до Києва.[1][2]
Дипломатична робота
З 19 червня 2018 року — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Вірменія[3]. 19 липня 2019 року звільнений з посади[4].
Родина
- Брат Литвин Володимир Михайлович — політик, колишній Голова Верховної Ради України.
- Брат Литвин Микола Михайлович — генерал армії України, колишній голова Державної прикордонної служби України.
- Дружина — Литвин Алла Петрівна.
- Сини — Вадим та Костянтин і близнюки Богдан та Руслан (рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області).
Державні нагороди
- Орден «За заслуги» II ст. (24 серпня 2013) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, зміцнення економічної безпеки держави, високопрофесійне виконання службового обов'язку та з нагоди 22-ї річниці незалежності України[5]
- Орден «За заслуги» III ст. (21 лютого 2005) — за особисту мужність і відвагу, виявлені у захисті державних інтересів, зміцнення обороноздатності та безпеки України, високий професіоналізм[6]
- Медаль «Захиснику Вітчизни»[7]
- Відзнаки Міністерства оборони України — «Доблесть і честь», «Знак пошани», «Ветеран військової служби», медалі «10 років Збройним Силам України», «15 років Збройним Силам України», «За сумлінну службу» I ст.[7]
Скандали
25 серпня 2012 року у Новоград-Волинському Петро Литвин вчинив напад на активістів, що поширювали листівки у рамках кампанії «Помста за розкол країни».[8][9][10][11][12]
Примітки
- ↑ Брат Литвина кинув напризволяще своїх солдатів та втік із сектора «Д», — Корбан. iPress. 28 08 2014
- ↑ Генерал Литвин покинув бійців. Я хочу, щоб цьому надали правову оцінку, — командир «Дніпра». espreso.tv. 10.09.2014
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 170/2018 Про призначення П.Литвина Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Вірменія
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 536/2019 Про звільнення П.Литвина з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Вірменія
- ↑ Указ Президента України № 449/2013 від 24 серпня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України № 291/2005 від 21 лютого 2005 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня захисника Вітчизни»
- ↑ а б Фото [1] [Архівовано 14 грудня 2014 у Wayback Machine.] у статті Командувач Сухопутних військ ЗСУ Генадій Воробйов особисто приїхав у Житомир представляти Петра Литвина // Громадсько-політичний Інтернет-портал «Рупор Житомира», 16.05.2012
- ↑ Активістів побили за листівки проти Литвина, а потім ще й у міліції. Українська правда. 25.08.2012
- ↑ Активістів на Житомирщині побив брат Литвина?. Українська правда. 25.08.2012
- ↑ Активістів, які агітували проти Литвина, побили. УНІАН. 25.08.2012
- ↑ Активісти «Відсічі» стверджують, що їх бив особисто брат Литвина (відео). ukranews.com. 26.08.2012
- ↑ Брат Литвина напав на активістів руху «Відсіч»[недоступне посилання з квітня 2019]. ТВі
![[1]](http://ruporzt.com.ua/uploads/posts/2012-05/1337156751_1.jpg){kind=link}
- Народились 12 червня
- Народились 1967
- Випускники Національного університету оборони України
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Нагороджені медаллю «Захиснику Вітчизни»
- Нагороджені відзнакою «Доблесть і честь»
- Нагороджені відзнакою «Знак пошани»
- Нагороджені відзнакою «Ветеран військової служби»
- Нагороджені медаллю «10 років Збройним Силам України»
- Нагороджені медаллю «15 років Збройним Силам України»
- Нагороджені медаллю «За сумлінну службу»
- Уродженці Слободи-Романівської
- Депутати Житомирської обласної ради
- Генерал-лейтенанти (Україна)
- Українські дипломати
- Посли України в Вірменії