Венеричні хвороби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 2 лютого 2022, заснована на цій версії.
Венеричні хвороби
Середньовічна лікарня для хворих на сифіліс, дереворит 1496 року
Середньовічна лікарня для хворих на сифіліс, дереворит 1496 року
Середньовічна лікарня для хворих на сифіліс, дереворит 1496 року
Класифікація та зовнішні ресурси

Венеричні захворювання/хвороби (лат. morbus venereus[1]) — це особлива група інфекційних хвороб, які передаються лише статевим шляхом.

Перше офіційне згадування про венеричну хворобу визначено 1658 роком[2]. Венеричні хвороби не залишають «після себе» імунітету і при повторному зараженні захворювання розвивається знову.

У 1982 році ВООЗ запропонувало замінити назву Венеричні хвороби на ЗПСШ[3]. Однак, окрім назви, ВООЗ до класичної п'ятірки венеричних захворювань, додало інші захворювання[4]. Терміни «венеричні хвороби» та «ЗПСШ» використовують у практичній медицині[5], оскільки у МКХ-10 розділ Інфекційні хвороби, що передаються переважно статевим шляхом (A50-A64), вказано обидва поняття: A64 Неуточнені захворювання, що передаються статевим шляхом Включаючи: венеричну хворобу БДВ[6].

Хоча венеричні захворювання включені у перелік ЗПСШ, традиційно вказують на певну різницю, зокрема при ЗПСШ:

Походження терміна

Прикметник венеричний походить від імені Венера (лат. Venus, у родовому відмінку Veneris). Так звали богиню кохання й краси в давньоримській міфології[7]. Венеричні хвороби буквально означає: хвороби, які спричинила любов, точніше — непорядні, випадкові статеві зв'язки, стосунки.

Перелік венеричних хвороб

Класична п'ятірка венеричних хвороб:

  1. Сифіліс (збудник лат. Treponema pallidum; лат. Syphilis)
  2. Гонорея (збудник лат. Neisseria gonorrhoeae; лат. Gonorrhoea, гонококова інфекція. англ. Gonococcal infection)
  3. М'який шанкр (збудник лат. Haemophilus ducreyi; лат. Ulcus molle, шанкроїд, англ. Chancroid)
  4. Хламідійна лімфогранульома (збудник лат. Chlamydia trachomatis; лат. lymphogranulomatosis inguinalis, лімфогранулематоз венеричний, англ. Chlamydial lymphogranuloma (venereum), Lymphogranuloma inguinale, Climatic or tropical bubo, Durand-Nicolas-Favre disease, Esthiomene)
  5. Пахова гранульома (збудник лат. Calymmatobacterium granulomatis, Klebsiella (Calymmatobacterium) granulomatis; лат. Granuloma venereum, венерична гранульома/донованоз, англ. Granuloma inguinale, Donovanosis)

Епідеміологія венеричних захворюваннями

Малюнок з повіями років Другої світової війни

Щодо венеричних захворювань існує чимало факторів, які сприяють їх поширенню. На епідемічне поширення венеричних хвороб впливають такі чинники:

  • соціальні катаклізми
  • війни
  • значний занепад суспільної моралі чи період зміни моделі суспільної моралі
  • безсимптомний перебіг
  • невігластво, щодо венеричних захворювань та питань сексуальних відносин

Першою значною епідемією венеричних захворювань у Західній Європі (в тому числі й сифілісом) завинили бандиткуваті моряки Христофора Колумба, що повернулися з Америки, де не дотримувались навіть вимог християнської моралі, декларованих тодішнім суспільством і церквою. Тогочасна відсутність надійних ліків сприяла появі госпісів для невиліковних хворих, карантинів для моряків (уперше запроваджених у Венеції), підвищенню моралі в середовищі християнських держав. Епідемію в 16 столітті це не зупинило, але її вдалося приборкати й контролювати.

Профілактика та боротьба з венеричними захворюваннями

Офіційна медицина спрямовує інформаційне наповнення масмедіа, щодо венеричних захворювань, змінюючи усвідомлення необхідності профілактичних заходів, як загального, так і індивідуального характеру.

Так, ВООЗ інтенсивно публікує епіддані щодо захворюваності, причин її виникнення та шляхів їх попередження та лікування на міжнародному рівні.

Міжнародні програми сприяють проведенню заходів, що запобігають поширенню цих хвороб: хворим надають безкоштовну медичну допомогу (обстеження, вявлення, лікування, інформування). Для контролю профілактичних та лікувальних дії щодо венеричних захворювань у різних країнах передбачено різні види відповідальності (наприклад, в Україні — у кримінальному порядку).

Сучасна система боротьби з венеричними захворюваннями працює ефективно, медичні працівники володіють методами й засобами діагностики та лікування венеричних захворювань. Медики лікують хворих, знаходять джерело зараження, незалежно від того, чи звертається «основний» носій хвороби за медичною допомогою. Обстежують також усіх, хто був у контакті. З тією ж профілактичною метою, регулярно обстежують працівників сфери обслуговування, харчових підприємств, дитячих та інших навчальних закладів — оскільки їх захворювання може провокувати локальну епідемію.[джерело?] Проте, хворі часом намагаються ввести в оману медичних працівників. Вони приховують захворювання, перекручують відомості про джерело та обставини захворювання, багато чого замовчують. Це ускладнює боротьбу з венеричними хворобами.

Поведінка людей, які знають про своє захворювання, але приховують його і заражають інших людей, розцінюється як суспільно небезпечна. Зареєстровано багато випадків, коли жертви поведінки людини, хворої на венеричне захворювання, влаштовували над нею самосуд.[джерело?]

Перевіреним методом профілактики є застосування методів безпечного сексу, зокрема презервативів[8]. Використання презерватива під час статевого акту значно зменшує ризик зараження венеричними захворюваннями. Для цього презерватив потрібно правильно надягати до початку статевого контакту та звертати увагу, щоб виділення з статевих органів одного партнера не могли потрапити на статеві органи другого партнера до початку та після закінчення статевого акту; презерватив необхідно надягнути до початку статевих контактів та не торкатися статевих органів партнера до початку натягування презерватива. Застосування антисептиків значно знижує, але повністю не усуває ризик зараження[9][10][11].

Поширенню венеричних хвороб значно сприяють часті випадки їх безсимптомного перебігу впродовж тривалого часу — суспільна та індивідуальна інформаційна забезпеченість, профіликтична освіта, дозволяє суттєво зменшити кількість таких хворих.[12]

Див. також

Примітки

  1. ↑ (англ.)Medical Definition of Venereal disease12/27/2018
  2. ↑ (англ.)«Venereal disease.» Merriam-Webster.com Dictionary, Merriam-Webster, venereal disease. Accessed 1 Feb. 2021.
  3. ↑ ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ // ФЕ
  4. ↑ Campbell, Charles E., and R. Jeffrey Herten. «VD to STD: Redefining Venereal Disease.» The American Journal of Nursing, vol. 81, no. 9, 1981, pp. 1629—1635. JSTOR, Ел.джерело.- doi:10.2307/3462865 . Accessed 1 Feb. 2021.
  5. ↑ станом на 2021 рік
  6. ↑ A64 Unspecified sexually transmitted disease ВООЗ
  7. ↑ Словник іншомовних слів / [за ред. О. С. Мельничука]. — К. : Головна редакція УРЕ, 1977. — 775 с. (С.?)
  8. ↑ (рос.) ВОЗ: Глобальная стратегия профилактики ИППП, и борьбы с ними, 2011, С.8,11-12,16-17,22.
  9. ↑ Короткі поради з безпечного сексу — контрацепція.
  10. ↑ Як уникнути наслідків незахищеного сексу: поради фахівців. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 28 липня 2015.
  11. ↑ Екстрена профілактика статевих інфекцій
  12. ↑ (рос.) ВОЗ: Глобальная стратегия профилактики ИППП, и борьбы с ними, 2011, С.13,25-26,29.

Джерела

  • Шкірні та венеричні хвороби: навч. пос. / В. Г. Коляденко, В. І. Спепаненко, П. В. Федорич, С. І. Скляр. — Вінниця: Нова Книга, 2006. — 424 с. ISBN 966-8609-75-1
  • Статеві хвороби: Пер. з рос. — Тернопіль: ТДМУ, 2005. — 716 с. Ел.джерело ISBN 966-673-061-8 (С.142, 185,332,485,490)
  • Кожные и венерические болезни. Руководство для врачей / Скрипкин Ю. К. — М.: Медицина, 2002 год. — Т. 1. — 576 с. — ISBN 5-225-02856-X.
  • Венерические болезни: справочник / Н. З. Яговдик, М. В. Качук, А. Т. Сосновский, И. Н. Белугина ; Под ред. Н. З. Яговдика. — Минск: Беларуская навука, 1998. — 342 с. — ISBN 985-08-0035-6
  • Коляденко В. Г., Степаненко В. И. Сифилис. История происхождения и распространения в Европе и Российской империи. Заболеваемость и борьба с сифилисом в Советском Союзе и Украине. // Искусство лечения.(Мистецтво лікування.) — К.: 2004. — № 6.
  • (рос.)ВОЗ: Глобальная стратегия профилактики инфекций, передаваемых половым путем, и борьбы с ними, 2006—2015 гг..- 64 с. 2011

Література

  • Урогенітальні інфекції: трихомоніаз, кандидоз, генітальний герпес: монографія / В. І. Степаненко, Т. С. Коновалова ; МОЗ України, Нац. мед. ун-т ім. О. О. Богомольця. − К. : КіМ, 2008. − 287 с. : іл.. ISBN 978-966-1568-14-2.
  •  Owen, Edmund (1911). Venereal Diseases . У Hugh Chisholm (ред.). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 27. Cambridge University Press. с. 983—85. (англ.)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венеричні_хвороби&oldid=34464143