Гайдар Тимур Аркадійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гайдар Тимур Аркадійович
Народження 8 грудня 1926(1926-12-08)
Архангельськ, РСФРР, СРСР
Смерть 23 грудня 1999(1999-12-23) (73 роки)
Москва, Росія
Країна  Росія
 СРСР
Освіта Військово-політична академія імені Ленінаd
Партія КПРС
Звання контр-адмірал[d] і контрадмірал
Війни / битви німецько-радянська війна
Діти Гайдар Єгор Тимурович
Нагороди
орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» Ювілейна медаль «300 років Російському флоту» Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» медаль «За бездоганну службу» медаль «За бездоганну службу» І ступеня медаль «За бездоганну службу» ІI ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гайдар.

Тимур Аркадійович Гайдар (нар. 8 грудня 1926, Архангельськ — пом. 23 грудня 1999, Москва) — радянський і російський журналіст і письменник. Контр-адмірал.

Біографія

Син радянського письменника Аркадія Петровича Гайдара (Голікова) та його другої дружини Лії (Рахілі) Лазарівни Солом'янської[1].

Тимур Гайдар закінчив Ленінградське вище військово-морське училище в 1948 році, факультет журналістики Військово-політичної академії імені Леніна в 1954 році. Служив на підводному човні у складі Балтійського та Тихоокеанського флотів. Пізніше працював у газетах «Радянський флот» і «Червона Зірка», а з 1957 року — в газеті «Правда», де працював у військовому відділі, а з 1972 року став його завідувачем, був власним кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії і в Афганістані. Публікувався також в «Московських новинах» і в «Известиях», був членом редколегії журналу «Піонер». (Працював у Белграді з 1965 по 1971 рік[2].)

Був одружений з донькою відомого письменника Павла Бажова Аріадною Павлівною Бажовою, син — Єгор Гайдар, який виконував обов'язки голови Уряду Росії в 1992 році, прийомний син — Микита Матвійович Бажов.

Тимур Аркадійович Гайдар був Почесним гостем і активним помічником Московського Палацу піонерів і школярів імені А. П. Гайдара, розташованого в московському районі Текстильники.

В останні роки Тимур Гайдар жив у письменницькому селищі Красновидове, там з вертольота розвіяли його прах.

Спогади сучасників

Михайло Полторанін так згадував Тимура Гайдара[3]:

Тимура — батька Єгора я добре знав за спільною роботою в «Правді». Він очолював військовий відділ і тримався від всіх дещо осторонь. Колись служив на флоті, там отримав військове звання і, працюючи пізніше кореспондентом «Правди» на Кубі, в Югославії та інших місцях, отримував нові зірочки офіцера запасу. Відділ він очолював вже в мундирі з погонами капітана першого рангу.

На одну з редакційних нарад Тимур прийшов в новенькій формі контр-адмірала. Сів серед нас на стілець в глибині залу. Нарада йшла як завжди, а коли закінчувалася, хтось голосно сказав головному редактору «Правди» Афанасьєву:
- Вікторе Григоровичу, а Гайдар у нас отримав звання контр-адмірала...
- Так? - вигукнув Афанасьєв і, оглядаючи зал, побачив Гайдара. - Встань, здайся народу, Тимуре!
Гайдар піднявся - низенький, товстенький, лице і лисина - кольору буряка. Нашого колегу, схоже, постійно супроводжував високий тиск.
Афанасьєв довго дивився на нього оцінюючим поглядом, потім єхидно сказав:
- Так, Тимур, на контру ти, звичайно, схожий. А ось на адмірала - анітрохи!

Нагороди і пам'ять

  • Почесний громадянин міста Междурєченська (1985)[4].
  • Лауреат Гайдарівської премії 1981 року[5] — за велику роботу з військово-патріотичномуго виховання дітей і підлітків.
  • Один з притулків популярного туристичного маршруту в районі Піднебесних Зубів названий на честь контр-адмірала Т. А. Гайдара — притулок «Адміральський».

Бібліографія

  • Похід з Неви навколо Європи. М., Воениздат, 1955
  • З Гавани по телефону. М., Молода гвардія, 1967.
  • Берег, небо, океан. — М: изд. ДОСААФ, 1982.
  • Під афганським небом. Із записок військового кореспондента — М.: Радянська Росія, 1981. — 88 с., 50 000 екз.
  • Грози на півдні — М: Воениздат, 1984. — 272 с., 65 000 екз.
  • Голиков Аркадий из Арзамаса. Документы. Воспоминания. Размышления. — М. : Политиздат, 1988. — 320 с. — 200 000 прим. — ISBN 5-250-00020-7.

Див. також

Література

  • И.И. Барсуков, В.М. Йолтуховский, А.Б. Кондрашов. «Адмиралы и генералы Военно-морского флота. Руководители структур политической и воспитательной работы. Биографические хроники (1917—2013)». — Москва : «Кучково поле», 2014. — 432 с. — ISBN 978-5-9950-0408-0. — С.97.

Примітки

  1. ↑ Аркадий Гайдар — писатель нашей судьбы. Семья
  2. ↑ https://www.kommersant.ru/doc/2286615
  3. ↑ Михаил Полторанин. Власть в тротиловом эквиваленте. Наследие царя Бориса. — М.: Эксмо, Алгоритм, 2010. — С. 238-239. — (Политические тайны XXI века). — ISBN 978-5-699-44961-3
  4. ↑ Междуреченск. Почётные граждане. Гайдар Тимур Аркадьевич
  5. ↑ «Лауреаты Гайдаровской премии» (ГОУ Дворец пионеров и школьников имени А. П. Гайдара)
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайдар_Тимур_Аркадійович&oldid=33531887