Гайдар Єгор Тимурович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайдар Єгор Тимурович
Ba-gaidar-e-t-1999-square.jpg
Народився 19 березня 1956(1956-03-19)[1][2]
Москва
Помер 16 грудня 2009(2009-12-16)[1][3][2] (53 роки)
Одинцово
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Росія і СРСР
Діяльність економіст[d], політик і професор
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Посада Заступник голови Уряду Росії[d], член Державної Думи[d], Голова Уряду Російської Федерації і First Deputy Chairman of the Government of the Russian Federation[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу, Демократичний вибір Росії[d] і Союз правих сил
Автограф Signature of Yegor Gaidar.png
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Єго́р Тиму́рович Гайда́р (* 19 березня 1956, Москва, РРФСР, СРСР — 16 грудня 2009) — російський державний діяч і економіст. Один з ідеологів і керівників ринкових реформ початку 1990-х у Росії, які отримали назву «Шокова терапія». Директор Інституту економіки перехідного періоду (ІЕПП) (1992—1993, 1994—2009).

У 1991—1993 роках займав високі пости в уряді Росії (в тому числі в.о. прем'єр-міністра).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 19 березня 1956 в Москві. Його батько, Тимур Гайдар, — міжнародний військовий кореспондент «Правди», контр-адмірал, — син відомого радянського письменника Аркадія Гайдара від його першої дружини Лії Лазарівни Соломянської. Мати — Аріадна Павлівна Бажова, дочка письменника Павла Бажова. Таким чином, Єгор Гайдар був онуком двох відомих радянських письменників.

1978 — закінчив Економічний факультет Московського державного університету.

19781980 — навчався в аспірантурі МГУ під керівництвом академіка Станіслава Шаталіна, захистив кандидатську дисертацію з економічних наук. Тема дисертації: «Оцінночні показники в механізмі господарського розрахунку виробничих об'єднань (підприємств)». Вступив в КПРС

З 1980 працював в Інституті системних досліджень АН СРСР

19831985 експерт Державної комісії при Ю. Андропові з можливостей господарських реформ в камках соціалістичної економіки

19861987 старший науковий співробітник Інституту економіки і прогнозування науково-технічного прогресу АН СРСР.

1987—1990 — завідувач відділом економічної політики в журналі ЦК КПРС «Комуніст».

1990 — завідує відділом економіки газети «Правда», захистив докторську дисертацію «Економічні реформи і ієрархічні структури», очолив Інститут економічної політики Академії народного господарства і АН СРСР.

1990—1991 — директор Інституту економічної політики Академії народного господарства СРСР.

З 6 листопада 1991 року[4] по 2 березня 1992 — заступник Голови Уряду Російською Федерації з питань економічної політики.

З 11 листопада 1991[5] по 19 лютого 1992 года[6] — міністр економіки і фінансів РРФСР.

З 19 лютого 1992 року[6] по 2 квітня 1992 року[7] — міністр фінансів Російської Федерації.

З 2 березня 1992 року[8] по 15 грудня 1992 року[9] — перший заступник Голови Уряду Російської Федерації.

З 15 червня[10] по 15 грудня 1992[9]— виконуючий обов'язки Голови Уряду Російської Федерації.

1992—1993 і з 1994 по 16 грудня 2009 року — директор Інституту економіки перехідного періоду.

З 18 вересня 1993[11] по 20 січня 1994[12] — перший заступник Голови Ради Міністрів — Уряди Російської Федерації (З 25 грудня 1993 року — Уряду Російської Федерації).

З 22 вересня 1993 року[13] по 20 січня 1994 року[12] — виконуючий обов'язки міністра економіки Російської Федерації.

З грудня 1993 року по грудень 1995 року — депутат Державної думи Росії, з січня 1994 року — голова депутатської фракції «Вибір Росії».

1996—1999 — член ради директорів ВАТ «Вимпелком».

З грудня 1999 року по грудень 2003 року — депутат Державної думи від блоку «Союз правих сил».

2001 — увійшов до числа засновників журналу «Вісник Європи» XXI століття.

2003 — займався реанімацією економіки Іраку [1]

2006 — Єгор Гайдар 24 листопада був госпіталізований в одну з дублінських лікарень з симптомами важкого отруєння. А. Б. Чубайс пов'язав отруєння Гайдара із загибеллю Політковської і Олександр Литвиненко [2].

16 грудня 2009 року о 4 годині ранку Єгор Гайдар помер у своєму заміському будинку в Підмосков'ї. За інформацією російських ЗМІ причиною смерті став набряк легенів, викликаний ішемією міокарда.

Єгор Гайдар — автор більш ніж ста публикацій з економіки. Основні праці — «Економічні реформи та ієрархічні структури» (1990), «Держава та еволюція» (1996), «Дні поразок та перемог» (1996), «Аномалії економічного зростання» (1998), «Влада та власність» (2009).

Знання мов[ред.ред. код]

Володів англійською, іспанською і сербохорватською мовами.

Родина[ред.ред. код]

Був одружений другим шлюбом на дочці Аркадія Стругацького. Має двох рідних синів, одного прийомного сина і рідну дочку від першого шлюбу — Марію, яка є опозиційним політиком путінському режиму.

Бібліографія[ред.ред. код]

Праці[ред.ред. код]

  1. Гайдар Е. Т. Государство и эволюция, Издательство: «Норма», 1997. ISBN 5-87857-017-3
  2. Гайдар Е. Т. Дни поражений и побед, Вагриус, 1997. ISBN 5-7027-0497-5
  3. Сборник 1941 год в 2-х книгах. Серия «Россия XX век. Документы» (Гайдар — один з авторів-упорядниківй).
  4. Гайдар Е. Т. Долгое время. Россия в мире: очерки экономической истории, Москва, Дело, 2005. ISBN 5-7749-0389-3
  5. Гайдар Е. Т. Гибель империи. Уроки для современной России, Москва, «Российская политическая энциклопедия», 2006. ISBN 5-8243-0759-8

Рецензії[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Record #119379228 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в data.bnf.fr: open data platform — 2011.
  3. а б (not translated to en) Russia’s Market Reform Architect Dies at 53 // The New York Times New York City: The New York Times Company, 2009. — ISSN 0362-4331
  4. Указ Президента РРФСР від 6 листопада 1991 року № 174
  5. Указ Президента РРФСР від 11 листопада 1991 року № 190
  6. а б Указ Президента Російської Федерації від 19 лютого 1992 року № 156
  7. Указ Президента Російської Федерації від 2 квітня 1992 року № 325
  8. Указ Президента Російської Федерації від 2 березня 1992 року № 209
  9. а б Указ Президента Російської Федерації від 15 грудня 1992 року № 1570
  10. Указ Президента Російської Федерації від 15 червня 1992 року № 633
  11. Указ Президента Російської Федерації від 18 вересня 1993 року № 1395
  12. а б Указ Президента Російської Федерації від 20 січня 1994 року № 171
  13. Указ Президента Російської Федерації від 22 вересня 1993 року № 1411