30 січня1930 газета «Червоний Миколаїв» повідомила, що кенаса «по просьбє трудящіхся закрита і превращєна в Дом бєзбожніка».[1][2] З того часу в будівлі розміщувалися міський Будинок безбожника, Будинок вчителя, кінотеатр, спортивне товариство, склад, зала для одружень. Нині будівля використовується не за призначенням.
Газзани
Іртлач-Мангубі Самуїл Сімович
Габбаї
Панпулов Ельякім Мойсейович
Література
Сапак Н. в. Караїми в Миколаєві. Історія та сучасність// Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону. Видання 1. — Миколаїв, 2005. — С. 210—214.
Хаєцькій О.Пам'ятки історії та культури караїмів на Півдні України та Миколаївщині // Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону/Л. Каймазарова, І. Гармашов, О. Гриневич, А. Шилов. — Миколаїв: Атол. — 2005. — C. 206—209.
Довідковий відділ // «Известия Таврійського та Одеського Караїмського Духовного Правління» : журнал. — Євпаторія, 20.05.1917. — № 1. — С. 7.
↑Олександр Найман. Боротьба з юдаїзмом у СРСР [Архівовано 18 лютого 2008 у Wayback Machine.] // Доля єврейських громад центральної та східної Європи в першій половині XX століття: Матеріали конференції 6-28 серпня 2003 р., Київ