Кенаса (Галич)
| Галицька кенаса | |
|---|---|
 Галицька кенаса | |
| 49°07′30″ пн. ш. 24°43′45″ сх. д. / 49.12500° пн. ш. 24.72917° сх. д.Координати: 49°07′30″ пн. ш. 24°43′45″ сх. д. / 49.12500° пн. ш. 24.72917° сх. д. | |
| Тип споруди | споруда і кенаса |
| Розташування |
 Україна, Галич |
| Засновник | Абраам Леонович |
| Початок будівництва | 1830 |
| Кінець будівництва | 1830 |
| Зруйновано | 1986 |
| Належність | караїмізм |
  Кенаса (Галич) (Івано-Франківська область) | |
 | |
 Кенаса у Вікісховищі | |
Галицька кенаса — кам'яна кенаса у місті Галич Івано-Франківської області, яка була знищена у 1986 році.
Історія[ред. | ред. код]
Близько 1246 року до Галича з Криму приїхало 80 караїмських родин[1]. Селилися вони на вулиці Караїмській і на Залукві[2]. Перша кенаса галицької общини караїмів була збудована з дерева і була знищена у пожежі міста у 1830. На її місці караїми під керівництвом газзана Абраама Леоновича збудували нову кам'яну святиню.[3].
Під час Першої світової війни кенаса була зруйнована. Будівля була відновлена польськими консерваційними службами у 1924—1926 роках.
У 1959 році радянська влада заборонила відправу служб у кенасі, а будівля храму використовувалась як склад та майстерні. У 1986 будівля буда зруйнована у зв'язку з планами будівництва поруч 9-поверхового будинку.
Майно кенаси вдалося урятувати завдяки попередженню, котре передав тодішній голова райвиконкому Іван Галущак. Більшість елементів інтер'єру перебуває зараз у Музеї караїмської історії та культури, створеному при Національному заповіднику «Давній Галич». У одному з приміщень музею можна побачити згорток Тори, менори, мезузу. Чотириметровий вівтар, де зберігався згорток Тори, був перевезений до Малої Кенаси у Євпаторії[2]. Крім того кришталева люстра з кенаси Галича прикрасила відреставровану кенасу у Вільнюсі[4].
Архітектура[ред. | ред. код]
Храм являв собою приклад адаптації польської архітектури, характерної для регіону Малопольщі[3]. Це була квадратна в плані будівля, з настінним декором у стилі класицизму. З кожної сторони, крім тильної, у верхній частині були півкруглі вікна. Головний фасад увінчував декоративний фронтон, контур якого прикрашали фігурні вази на квадратних стовпчиках[5]. На фронтоні були барельєфи, на яких зображені зірки Давида на тлі арабески. Внутрішнє оздоблення кенаси було покрито квітковими мотивами написами польською та івритом[3][6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Karaimi. Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe. 2012. с. 17. ISBN 978-83-7666-143-8.
- ↑ а б Галицькі караїми: Лишилось тільки двоє. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ а б в Mariusz Pawelec: Obecność tematyki karaimskiej w kulturze i nauce polskiej. W: Beata Machul-Telus (red.): Karaimi. Warszawa: Wydawnictwo Sejmowe, 2012, s. 101, seria: Mniejszości narodowe i etniczne w Polsce. ISBN 978-83-7666-143-8.
- ↑ Kienesa w Haliczu. Архів оригіналу за 28 січня 2015. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Вулиця Караїмська матиме копію кенаси – пам'ятки архітектури XIX ст. galych.com.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Nadia Wasilczuk. Ulica Karaimska w Haliczu. „Awazymyz”. 4 (37)/2012.
Джерела[ред. | ред. код]
- Караїми Галича — історія і спадок призабутої громади [Архівовано 9 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Караїмській громаді Галича 770 років [Архівовано 27 вересня 2017 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||
