Кенаса (Київ)

	Ця стаття є частиною серії статей про народ; Караїми
	Громади В Україні · В Литві · Караїми у Світі
	Караїмізм Гахам · Газзан · Кенаса
	Мова Галицький діалект · Тракайський діалект · Алфавіт
	Місця Чуфут-Кале · Цвинтар у Севастополі
	Суспільство Народне вбрання · Преса · Навчальні заклади; Національні з'їзди · Караїмське питання; Прапор караїмів · Духовне правління; Прізвища · Діячі · Богослови · Письменники
	Цей шаблон: переглянути; обговорити; редагувати;

Київська кенаса
	Кенаса на вул. Ярославів Вал
	50°27′00″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 30.51111° сх. д.Координати: 50°27′00″ пн. ш. 30°30′40″ сх. д. / 50.45000° пн. ш. 30.51111° сх. д.
Тип споруди	споруда і кенаса
Розташування	Україна, Київ
Архітектор	Владислав Городецький
Скульптор	Еліо Саля
Засновник	Соломон Коген
Початок будівництва	1898
Кінець будівництва	1902
Вартість	~ 200 тисяч рублів
Стиль	мавританський
Належність	караїмізм
Адреса	вул. Ярославів Вал, 7
Оригінальна назва	Кенаса
	Кенаса у Вікісховищі

Кенаса́ в Ки́єві — колишня кенаса, що розміщувалася за адресою вулиця Ярославів Вал, 7. Неподалік від Золотих воріт. Кенаса побудована з ініціативи Соломона Когена^[ru] та з благословення київського газана Йосипа Султанського протягом 1898—1902 років архітектором Владиславом Городецьким та інженером Антоном Страусом. Будівля відрізняється красою та розкішшю оздоблення в мавританському стилі. З 1981 року тут розмістився республіканський Будинок актора.

Історія[ред. | ред. код]

Караїмська громада Києва в 1896 році нараховувала 292 особи. Для купівлі земельної ділянки під будівництво кенаси та житлового будинку, доходи від якого могли б йти на благодійні потреби караїмської громади, Коген виділив 35 000 карбованців.

Попри те, що в 1897 році Коген отримав параліч, він продовжував особисто керувати справами. Соломон Коген помер у 1900 році. У заповіті він передбачив, крім іншого, і кошти для завершення будівництва храму. Справу Соломона Когена продовжив його брат, Мойсей. Всього на будівництво витрачено близько 200 000 карбованців.

Урочисте освячення кенаси здійснив 27 січня 1902 року гахам Таврійський і Одеський Самуїл Пампулов. На церемонії були присутні віце-губернатор, міський голова, ректор університету, інші офіційні особи.

Споруду було прикрашено чудовим куполом надзвичайної краси з ліпними прикрасами роботи італійця Еліо Саля з використанням досить дорогого у той час матеріалу — цементу.

Після встановлення радянської влади кенасу закрили. Діяльність громади було припинено.

З 1926 року будівлю передано в користування просвітніх установ. Закриття кенаси затверджене рішенням Малої ради ВУЦВК від 27 липня 1927 року.

Під час Другої світової війни тут відбувалося Римо-католицьке богослужіння, потім діяв ляльковий театр, а з 1952 року — кінотеатр повторного фільму «Зоря».

Сучасність[ред. | ред. код]

З 1981 року тут розмістився республіканський Будинок актора^[1].

Будівлі кенаси завдано непоправної шкоди. Сьогодні храму не вистачає істотної деталі — сферичного купола зі шпилем. У 1970-і роки до кенаси прибудовано невелике приміщення, через яке легко можна пройти в будівлю.

Київське караїмське національно-культурне товариство «Догунма» («Відродження») не висувало вимог про повернення кенаси караїмам.^[2] Чисельність караїмів у Києві скоротилася з 292 осіб у 1896 році, коли було започатковано будівництво кенаси, до 43 осіб, за останнім переписом 2001 року^[3].

Галерея[ред. | ред. код]

Головний фасад, 1911
Головний фасад, 1900
На листівці, 1900
Арка над входом
Боковий вигляд

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Дмитро Малаков: Архітектор Городецький. Караїмська кенаса. Архів оригіналу за 9 вересня 2016. Процитовано 7 грудня 2011.
↑ Андрей Белоусов. Хазар потомки [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] Требований о возвращении Дома актера караимам «Догунма» не выдвигает. Да и не под силу караимам взять «на баланс» это прекрасное здание // Зеркало недели 29 января 1999, № 4 (225)
↑ Всеукраинская перепись населения 2001 года. Распределение населения по национальности и родному языку. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 липня 2020.

Література[ред. | ред. код]

Белоусов Андрей. Хазар потомки // Зеркало недели, 30 января — 5 февраля 1999, № 4 (рос.)
Альбом «Комплекс караимских кенас в Евпатории и другие кенасы в мире» / сост. В. В. Миреев — Международный институт крымских караимов: Симферополь, Украина: 2006. — 55 стр.
«Прорізна. Ярославів Вал: культурологічний путівник» Галайба В. В., Грузін В. М., Кадомська М. А., Малаков. Д. В. Київ 2010. — 156 стр.

Посилання[ред. | ред. код]

Караїмська кенаса в Києві [Архівовано 14 червня 2008 у Wayback Machine.]
Караїмська кенаса в Києві [Архівовано 1 грудня 2008 у Wayback Machine.]
Караїмська кенаса в Києві
Будинок актора. Історична довідка.

Київ Україна Юдаїзм Караїми України Ізраїль

[1] Дмитро Малаков: Архітектор Городецький. Караїмська кенаса. Архів оригіналу за 9 вересня 2016. Процитовано 7 грудня 2011.

[2] Андрей Белоусов. Хазар потомки [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] Требований о возвращении Дома актера караимам «Догунма» не выдвигает. Да и не под силу караимам взять «на баланс» это прекрасное здание // Зеркало недели 29 января 1999, № 4 (225)

[3] Всеукраинская перепись населения 2001 года. Распределение населения по национальности и родному языку. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 липня 2020.

[1]

[2]

[3]