Караїми в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Караїми
Flag of Crimean Karaites.png
Громади

В Україні · В Литві ·  Караїми у Світі

Гахам ·  Газзан · Кенаса

Галицький діалект ·  Тракайський діалект · Алфавіт

Місця

Чуфут-Кале · Цвинтар у Севастополі

Суспільство

Народне вбрання · Преса ·  Навчальні заклади
Національні з'їзди · Караїмське питання
Прапор караїмів · Духовне правління
Прізвища · Діячі · Богослови · Письменники

Караїми в Україні — національна меншина, що мешкає переважно у Криму (кримські караїми) та Івано-Франківській області (галицькі караїми). За переписом 2001 р. в Україні налічувалось 1196 караїмів, з них у Криму — 671, у Івано-Франківській області — 106.

Історія[ред. | ред. код]

Тюркомовні караїми є корінними жителями Кримського півострова, потомками племен, які входили в VIII–IX ст. у Хозарський каганат, а точніше тих, хто прийняв караїмізм — різновид юдаїзму, що визнає лише писаний Старий завіт і відкидає Талмуд. На арамейсько-староєврейській мові термін караїм означає читець (читець Тори). З часом це слово стало етнонімом, назвою народу. Існують твердження, ніби він належав до караїмської секти юдаїзму, що виникла в VIII ст. у Месопотамії і походить від хозарів, правляча верхівка яких прийняла юдейську релігію, а після розгрому Хозарського каганату Київською Руссю оселилися в Криму. Дослідження підтверджують прямий і безпосередній генетичний зв'язок караїмів з хозарами.

При ханському дворі караїми були шанованими людьми. Вони опікувалися монетним двором. Із походу в Крим 1397 р. литовський князь Вітовт забрав до Литви майже 400 караїмських сімей. Пізніше караїми переселилися в міста Галич, Тисменицю і Луцьк. У XV ст. в Києві заснована караїмська колонія, такого ж типу поселення караїмів мали місце у Львові, де була Караїмська вулиця, Жовкві, Самборі, Деражні. Потім більшість з них переселилася у Галич (з Галичини і Волині), осівши у передмісті Залукві. Караїмські общини очолювали хозари, котрі мали адміністративну, правову і релігійну владу. Завдячуючи общинній формі життя, караїми і за межами Криму зберегли мову і культуру, тюркську основу обрядів, одягу, фольклору, національної кухні.

Чисельність[ред. | ред. код]

Розселення караїмів у Криму за переписом 1926 року, %

Чисельність караїмів за переписами[1]:

  • 1926 — ~7 000 (УРСР — 2341, Кримська АРСР — 4213, Східна Галичина — ~500)
  • 1959 — 3 301
  • 1970 — 2 596
  • 1979 — 1 845
  • 1989 — 1 404
  • 2001 — 1 196

Караїми в Україні за переписом 2001 р.[2]

У Закарпатській, Кіровоградській, Рівненській, Сумській та Чернівецькій областях на момент перепису не було зафіксовано жодного караїма. На Прикарпатті, за словами Степана Пушика, залишилося кілька осіб караїмської народності[3].

Мова[ред. | ред. код]

Караїмська мова належить до кипчацько-половецької підгрупи кипчацької групи тюркських мов. За класифікацією ЮНЕСКО, перебуває на грані вимирання.

Рідна мова караїмів України за переписом 2001 р.[4]

Етнографічні дослідження[ред. | ред. код]

Іван Вагилевич записав розповідь караїмського рабина з Галича про неіснуючу уже в той час місцеву кам'яну статую діда і баби, до якої доторкалися хворі, вірячи в зцілення[5].

В українському фольклорі[ред. | ред. код]

Караїми згадувалися в українських коломийках, наприклад, із села Волосів:

А мій тато пяниченько, продав бульбу з ями,
Прийшли жиди-хараїми, взєли тата й маму.
Чи ви, жиди, подуріли, чи ви бісноватї?
Тата беріт, маму лишіт, бо я сам у хатї. [6]

У галицькій дражнилці караїмів теж не відділяли від євреїв:

Жид, парх, харайім,
продав жінку за римінь,
а римінь сьи урвов,
жида дьітько пірвов [7].

Степан Пушик сповіщає: «Поблизу Княждвора, в Коломиї та в довколишніх селах живуть Тимінські. У Чорному Потоці (село це розташоване поблизу Заріччя, Чорних і Білих Ослав, Печеніжина, Княждвора, Ланчина, Березовів, Добротова, Товмачика) Тимінських досі називають хараїми... Жителів села Вікторова Галицького району жителі Комарова дражнять караїмами»[8].

В українській топоніміці[ред. | ред. код]

З караїмами пов'язують назву с. Караїмська Старокостянтинівського району Хмельницької області[9].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Переписи населення Російської Імперії та СРСР
  2. Національний склад регіонів України за переписом 2001 р.
  3. Пушик Степан. Галичина і княгиня Ланка // Дзвін. - 2006. - № 1. - С. 117.
  4. Перепис населення 2001 р.Розподіл населення за національністю та рідною мовою
  5. Кирчів Р. Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської Трійці» — Киів: Наукова думка, 1990. — С. 165.
  6. Гнатюк Володимир. Коломийки. Том І // Етноґрафічний збірник Етнографічної комісиї Наукового Товариства імени Шевченка. – Львів: друкарня Наукового Товариства імени Шевченка, 1905. – Т. XVIІ. – С. 17.
  7. Франко Іван. Галицько-руські народнї приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив Др. Іван Франко. Том третїй (Рабунок – Ячмінь) // Етноґрафічний збірник Етнографічної комісиї Наукового Товариства імени Шевченка. – Львів: друкарня Наукового Товариства імени Шевченка, 1901-1910. – Т. XXVIII. – С. 436.
  8. Пушик Степан. Галичина і княгиня Ланка // Дзвін. - 2006. - № 1. - С. 117.
  9. Дяченко В. Д. Про назви населених пунктів Украiни етнонімічного походження // Питання топоніміки та ономастики: матеріали I республіканської наради з питань топоніміки та ономастики. — Киiв: видавництво, АН УРСР, 1962. — С. 162.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]