Перейти до вмісту

Dire Straits

Добра стаття
Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Dire Straits
Концерт Dire Straits у Норвегії. Зліва направо: Гай Флетчер (на задньому плані), Джон Іллслі, Марк Нопфлер, Джек Сонні (жовтень 1985 року)
Концерт Dire Straits у Норвегії. Зліва направо: Гай Флетчер (на задньому плані), Джон Іллслі, Марк Нопфлер, Джек Сонні (жовтень 1985 року)
Основна інформація
Жанррутс-рок[en], блюз-рок, паб-рок
Роки1977–1988, 1990–1995
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Моваанглійська
ЛейблPhonogram, Vertigo, Mercury, Warner Bros.
Колишні
учасники		Марк Нопфлер
Джон Іллслі
Алан Кларк[en]
Гай Флетчер[en]
Девід Нопфлер
Пік Візерс[en]
Гел Ліндес[en]
Террі Вільямс[en]
Джек Сонні[en]
direstraits.com
Dire Straits у Вікісховищі

Dire Straits — британський рок-гурт, заснований 1977 року Марком Нопфлером (гітара, вокал), його братом Девідом Нопфлером (гітара), басистом Джоном Іллслі та барабанщиком Піком Візерсом[en]. Менеджером гурту був Ед Бікнел. Творчість Dire Straits представлена широким спектром музичних стилів, зокрема рутс-роком[en], блюз-роком, кантрі-роком, фолком, джазом, прогресивним роком, рок-н-ролом і паб-роком[1][2][3]. Склад Dire Straits неодноразово змінювався аж до його розпаду 1995 року, а постійними учасниками гурту залишалися лише Марк Нопфлер та Джон Іллслі[4]. Основним автором пісень гурту був Марк Нопфлер[5][6].

Dire Straits увійшов до когорти найбільш комерційно успішних гуртів в історії рок-музики, загалом було продано понад 120 мільйонів записів[7]. Найбільш титулований альбом гурту Brothers in Arms розійшовся накладом понад 30 мільйонів копій[8]. Dire Straits є п'ятиразовими володарями премії «Греммі»[9]. 2018 року гурт ввели до «Зали слави рок-н-ролу»[10].

Гурт випустив шість студійних альбомів. Найвідоміші його хіти: «Sultans of Swing»[en], «Romeo and Juliet»[en], «Private Investigations»[en], «Money for Nothing», «Walk of Life»[en], «So Far Away»[en], «Brothers in Arms» і «Calling Elvis»[en][11].

Історія

[ред. | ред. код]

1977—1979: ранні роки і перші два альбоми

[ред. | ред. код]
Перший склад гурту на концерті 1978 року в Гамбурзі. Зліва направо: Джон Іллслі, Марк Нопфлер, Пік Візерс, Девід Нопфлер

Брати Марк і Девід Нопфлери народилися у Глазго (Шотландія) і виросли у Блайті[12]. Разом з Джоном Іллслі та Піком Візерсом[en] з Лестера 1977 року у лондонському районі Дептфорді[en] вони заснували музичний гурт, який згодом отримав назву Dire Straits[12][13]. Візерс вже мав 10-річний досвід музичної кар'єри, будучи сесійним барабанщиком у Дейва Едмундса[en], Джеррі Рафферті, Magna Carta[en] та інших виконавців. Також Візерс був штатним барабанщиком студії Rockfield[en] і входив до складу гурту Spring, який записав альбом для компанії RCA 1971 року[12]. На момент утворення гурту Марк працював учителем англійської мови[14], Іллслі навчався у Голдсмітському коледжі, а Девід був соціальним працівником[15]. 1973 року Марк і Візерс були учасниками паб-рок-гурту Brewers Droop[en][16].

Новий гурт спочатку називався Café Racers. Назву Dire Straits (яка може перекладатися як «скрутне становище», «обмежені обставини» або «на мілині») їм запропонував музикант Саймон Коу (сусід Візерса по кімнаті)[17]. Її обрали як натяк на проблеми віку і фінансові спроможності учасників гурту[18]. 1977 року Dire Straits записали демо-касету з п'ятьма піснями, що включала їхній майбутній хіт «Sultans of Swing»[en], а також «Water of Love»[en], «Down to the Waterline»[en], «Wild West End» і «Sacred Loving» авторства Девіда Нопфлера[19][20]. У жовтні-листопаді гурт записав демо-версії пісень «Southbound Again», «In the Gallery», «Six Blade Knife», «Eastbound Train», «Setting Me Up» і «Real Girl»[21]. Після виступу в клубі Rock Garden музиканти віддали демо-касету лейблу MCA, де отримали відмову. Тоді вони передали касету діджею Чарлі Джиллетту[en], ведучому радіопрограми Honky Tonk на BBC Radio London[en]. Гурт просто хотів дізнатися його думку, але Джиллетт був настільки вражений музичним стилем Dire Straits, що вирішив, без відома музикантів, включити «Sultans of Swing» на своїй програмі[17][22]. Пісня являла собою гімн любові до музики: в ній розповідалося про учасників аматорського диксиленд-бенду, які після роботи захоплювалися спільною грою. Пісня була добре сприйнята радіослухачами, що дозволило Dire Straits, завдяки посередництву Джиллетта, укласти через два місяці свій перший контракт з лейблом Vertigo Records[17].

Марк Нопфлер, лідер Dire Straits, під час виступу в Німеччині (1979)

1978 року Dire Straits провели свій перший тур[it] по Європі. У лютому того року, після виступів у кількох концертах на розігріві в американського гурту Talking Heads, вони записали свій перший альбом Dire Straits у невеликій лондонській студії Basing Street[23]. Робота над альбомом тривала 12 днів, а витрати на неї склали 12 500 фунтів[24][23]. Під час запису продюсер Мафф Вінвуд[en] вирішив зберегти самобутній стиль гурту, який ґрунтувався на гітарному таланті Марка Нопфлера й характеризувався лаконічними аранжуваннями[23]. Попри захоплені відгуки критиків, британська публіка спочатку проігнорувала альбом, який вийшов 8 червня 1978 року, оскільки його недостатньо розрекламували[23]. Однак, платівка привернула до себе увагу співробітниці відділу пошуку талантів Керін Берг, яка працювала у Warner Music Group в Нью-Йорку. Їй здалося, що саме такої музики на той час бракувало публіці, але спочатку з нею погодилася лише одна людина у відділі[24]. Після цього гурт уклав контракт з лейблом Warner Bros. Records на запис у США; до кінця 1978 року альбом вийшов у всьому світі. Найбільший успіх альбом мав у США, також він очолив чарти Канади, Австралії та Нової Зеландії. Зрештою він потрапив до топ-10 чартів кожної європейської країни, у Великій Британії він посів 5 місце[25]. Більшість пісень альбому відображали враження Марка Нопфлера від відвідування англійських міст Ньюкасла, Лідса та Лондона. «Down to the Waterline» містила спогади про життя в Ньюкаслі; «In the Gallery» присвячена Гаррі Філіпсу (скульптору і художнику з Лідса); «Wild West End» і «Lions» відображали картини юності Нопфлера, проведені у столиці[26][27].

Запис другого альбому Communiqué розпочався в грудні 1978 року на студії Compass Point[en] (Нассау, Багамські Острови). Спродюсований Джеррі Векслером[en] та Баррі Беккетом[en][28], Communiqué вийшов у червні 1979 року і очолив німецький чарт; одночасно з ним дебютний альбом гурту посів там 3 місце. У Великій Британії Communiqué посів 5 місце. Пісня «Lady Writer»[en] вийшла як сингл. Попри неоднозначні відгуки критиків, альбом був дуже добре сприйнятий шанувальниками гурту, які оцінили характерні тексти та гітарні соло Нопфлера[29]. Стилістично Communiqué являв собою «відшліфоване» повторення звучання першого альбому, із розширенням тематики композицій, зокрема у вступному треку «Once Upon a Time in the West»[30][31].

1979 року гурт провів на підтримку альбому тур Communiqué[it], який проходив у Європі і вперше у Північній Америці, де вони протягом 38 днів відіграли 51 концерт, які зібрали переповнені зали[32]. Боб Ділан, побачивши їх виступ у Лос-Анджелесі, був настільки вражений, що запросив Марка Нопфлера та Піка Візерса взяти участь у роботі над своїм наступним альбомом Slow Train Coming[33]. Уривки двох заключних концертів туру, які проходили 20 та 21 грудня в лондонському театрі Rainbow[en], були показані BBC у документальному фільмі Arena разом з інтерв'ю з чотирма учасниками гурту[32]. Пісня «Sultans of Swing» 1979 року посіла 4 місце у США і 8 місце у Великій Британії[34]. Вона стала одним з головних хітів Dire Straits та невіддільною частиною живих виступів гурту[35]. Того ж року Марк Нопфлер також співпрацював з гуртом Steely Dan та Філом Лайноттом[31][36].

1980—1984: Making Movies і Love Over Gold

[ред. | ред. код]
Марк Нопфлер та Гел Ліндес під час виступу (1979)

1980 року Dire Straits номінували на дві премії «Греммі» в категоріях «Найкращий новий виконавець» і «Найкраще вокальне рок-виконання дуетом або гуртом»[en] за пісню «Sultans of Swing»[37]. У липні того ж року гурт почав запис треків для нового альбому. Звучання гурту почало змінюватися; одночасно відбувалися і зміни у його складі[38][39]. Третій студійний альбом Making Movies, спродюсований Джиммі Іовіним[en] і самим Марком Нопфлером, вийшов у жовтні 1980 року. Запис відбувався влітку того року у Нью-Йорку, куди Нопфлер згодом переїхав[40]. Під час запису стався конфлікт між братами Марком і Девідом щодо гітарних партій, це призвело до відходу останнього з гурту й початку його сольної кар'єри; в альбомі відсутня згадка про його участь у записі[41]. Студійні сесії продовжили з ритм-гітаристом Сідом Макгіннісом[en] та клавішником Роєм Біттаном[en] (з гурту E Street Band[en] Брюса Спрінгстіна)[42].

Making Movies отримав переважно позитивні відгуки[43][44]. Оновлений стилістичний підхід альбому поєднував вплив джазу, блюзу, кантрі та фолку, що характеризувало музику Dire Straits з моменту їх створення, зі складнішими рок-аранжуваннями та, як правило, довшими піснями[42]. Таким чином сформувався стиль, який надалі розвивався протягом всієї подальшої кар'єри гурту[45]. Альбом містив багато найбільш особистих композицій Марка Нопфлера. Тематика пісень теж зазнала змін: тексти стали більш продуманими, поетичними та оповідальними, на кшталт коротких музичних романів[42][46]. Найуспішнішим синглом став «Romeo and Juliet»[en] (посів 8 місце в британському чарті синглів), пісня про невдале кохання, написана в характерній для творчості Нопфлера алегоричній манері, що поєднує власний досвід автора з вигаданими «декораціями»[47]. Вона викликала захоплення багатьох музикантів та авторів пісень[48][49]. Шостий трек альбому, «Solid Rock», який так і не вийшов як хітовий сингл, виконувався на всіх подальших концертах Dire Straits. Довгу вступну пісню альбому, «Tunnel of Love»[en] (з інтро «The Carousel Waltz» Річарда Роджерса та Оскара Гаммерстайна II[en]), використали у фільмі «Офіцер і джентльмен» (1982) з Річардом Гіром. Хоча сингл «Tunnel of Love» посів лише 54 місце в британському чарті після релізу 1981 року, пісня відразу стала улюбленим концертним хітом Dire Straits й досі вважається однією з найвідоміших і найпопулярніших їхніх творів[50]. Making Movies знаходився в британському чарті альбомів п'ять років, де посідав 4 місце[51]. Журнал Rolling Stone помістив Making Movies на 52 місце у своєму списку «100 найкращих альбомів вісімдесятих»[52].

Після завершення запису альбому до Dire Straits приєдналися клавішник Алан Кларк[en] і каліфорнійський гітарист Гел Ліндес[en], з якими вони вирушили в тур On Location[it], що проходив у Європі, Північній Америці та Океанії[24]. Концерт 19 грудня 1980 року, що відбувся у Вестфаленхаллені[de] в Дортмунді, транслювався німецьким телеканалом ZDF. Тур завершився 6 липня 1981 року в Люксембурзі після 115 виступів[53].

У вересні 1982 року вийшов четвертий студійний альбом Love over Gold, у якому Нопфлер вирішив повністю взяти на себе творчий процес та продюсування, представивши відверто експериментальну роботу. Альбом складався лише з п'яти пісень, які містили довгі інструментальні пасажі, представлені грою Алана Кларка на фортепіано та синтезаторі[54][45][55]. Критики добре сприйняли альбом на момент його релізу; він отримав статус «золотого» у США й чотири тижні очолював британський чарт[56]. Натхненням для назви альбому («Кохання дорожче за золото») стало графіті, яке можна було побачити із вікна колишньої квартири Нопфлера у Лондоні. Фразу було взято з обкладинки альбому Капітана Біфгарта[en][57]. Головний хіт альбому, «Private Investigations»[en], був першим синглом гурту, що потрапив у топ-5 британського чарту, попри свою 7-хвилинну тривалість, й став ще однією з найпопулярніших їхніх концертних пісень[58].

В інших частинах світу найбільший успіх отримав третій трек альбому, «Industrial Disease»[en]; зокрема, він потрапив у топ-10 чарту Канади. Пісня, що стала головним синглом альбому, присвячена спаду в британській індустрії початку 1980-х років й описує страйки та клінічну депресію, спричинену безробіттям[59]. Крім таких довгих творів, як «Love over Gold»[en] та «It Never Rains», альбом також включав 14-хвилинну епічну композицію «Telegraph Road»[en], що оповідає про швидкий розвиток й подальший занепад американського міста Детройт[60]. Протягом перших шести тижнів після релізу у світі продали понад два мільйони копій альбому. Невдовзі після завершення запису альбому гурт залишив барабанщик Пік Візерс. Його замінив Террі Вільямс[en], який раніше грав у Rockpile[en] та низці інших уельських гуртів, включаючи Man[en][61]. Цього періоду Нопфлер написав пісню «Private Dancer»[en], яку не вніс до Love over Gold й зрештою віддав Тіні Тернер для її однойменного альбому-повернення, оскільки вважав, що для неї більш підходить жіночий вокал[62].

З листопада 1982 по липень 1983 років гурт провів тур Love over Gold[it], який складався з 92 концертів у Європі, Австралії та Японії. Тур розпочався у Великій Британії та завершився двома концертами в лондонському клубі Hammersmith Odeon[en] 22 та 23 липня 1983 року. До концертного складу гурту приєдналися саксофоніст Мел Коллінз (учасник гурту King Crimson) і сесійний клавішник Томмі Мендел[en] (виступав з Браяном Адамсом з 1981 року), які своєю грою допомагали Алану Кларку виконувати клавішні партії та аранжування, які ставали дедалі складнішими[63].

Виступ Марка Нопфлера у Загребі, Югославія (1983)

У січні 1983 року, коли Love Over Gold ще перебував у чартах, вийшов мініальбом гурту із чотирьох пісень під назвою ExtendedancEPlay[64]. До нього увійшов сингл «Twisting By the Pool»[en], який став хітом, що потрапив у топ-20 чартів Великої Британії та Канади[64]. Того ж року Dire Straits отримали Brit Awards як «Найкращий британський гурт»[65]. У березні 1984 року вийшов подвійний альбом Alchemy Live, який складався із записів з двох останніх концертів гурту. Альбом, що не піддавався додатковій студійній обробці, став одним з перших випущених на CD релізів у Великій Британії, й посів третє місце у британському чарті[66].

У 1983—1984 роках Нопфлер брав участь й в інших проєктах, до деяких з них залучалися й інші учасники гурту. Нопфлер і Террі Вільямс допомагали Філа Еверлі[en] та Кліффа Річардса записати сингл «She Means Nothing To Me», який вийшов на початку 1983 року і став хітом у Великій Британії[67]. Нопфлера також зацікавило створення музики для кіно, запропоноване продюсером Девідом Паттнемом[en], він написав і спродюсував саундтрек до фільму «Місцевий герой»[68][69]. У квітні 1983 року вийшов однойменний альбом[en] із саундтреком до фільму, а наступного року Нопфлер отримав номінацію на премію BAFTA за «Найкращу оригінальну музику до фільму»[70][71]. Також значний внесок у запис альбому зробив Алан Кларк, й інші учасники Dire Straits (Іллслі, Ліндес та Вільямс грали у композиції «Freeway Flyer»), тоді як Джеррі Рафферті виконав головний вокал у «The Way It Always Starts»[72]. Заключним треком альбому, що звучав під час титрів фільму, була інструментальна композиція «Going Home: Theme of the Local Hero», яка вийшла як сингл. Вона досі є дуже популярною серед футбольних уболівальників, особливо улюбленого клубу Нопфлера, «Ньюкасл Юнайтед», де її виконують перед матчем[73]. Пісня відразу стала невіддільною частиною концертних виступів Dire Straits, увійшовши до їхнього репертуару з 1983 року[74].

1984 року Нопфлер створив музику до фільму «Кел»[en], саундтрек якого теж вийшов на однойменному альбомі[en] (за участю Джона Іллслі та Террі Вільямса), а також до фільму «Втіха та радість»[en] (теж за участю Вільямса). Цього ж часу Нопфлер продюсував альбом Боба Ділана Infidels (за участю Алана Кларка), а також альбоми гурту Aztec Camera[en] і Віллі Девіля. Крім цього, 1984 року Джон Іллслі випустив свій перший сольний альбом Never Told a Soul (за участю Нопфлера, Кларка та Вільямса)[75]. Потім Нопфлер співпрацював з Браяном Феррі, зігравши на соло-гітарі в одному з треків його сольного альбому Boys and Girls[en], що вийшов у червні 1985 року[76].

1985—1986: Brothers in Arms і міжнародний успіх

[ред. | ред. код]
Концерт Dire Straits у Белграді, Югославія (1985). Зліва направо: Марк Нопфлер, Алан Кларк, Джек Сонні

Наприкінці 1984 року Dire Straits повернулися до запису, розпочавши на студії AIR[en] Джорджа Мартіна на острові Монтсеррат роботу над своїм п'ятим студійним альбомом Brothers in Arms; його продюсування взяли на себе Марк Нопфлер та Ніл Дорфсман[en][77]. Під час запису відбулися чергові зміни у складі гурту. Замість Томмі Мендела до Dire Straits на постійній основі приєднався ще один клавішник Гай Флетчер[en], який до цього працював з гуртом Roxy Music і разом з Нопфлером створював саундтреки до фільмів «Кел» та «Втіха та радість»[24]. Гел Ліндес залишив гурт на самому початку запису, в грудні 1984 року на його заміну прийшов Джек Сонні[en], гітарист з Нью-Йорка, який був давнім другом Нопфлера (проте його внесок у створення альбому був мінімальним)[78].

Ніл Дорфсман в інтерв'ю журналу Sound on Sound повідомляв, що через місяць після початку запису стиль гри Террі Вільямса на барабанах визнали невідповідним бажаному звучанню альбому[79]. Вільямса тимчасово замінили джазовим сесійним барабанщиком Омаром Хакімом[en], який перезаписав всі партії ударних за три дні, після чого продовжив участь в інших проєктах[80]. На обкладинці альбому вказали імена Хакіма та Вільямса[81], хоча останній зіграв лише в імпровізованому крещендо на початку «Money for Nothing» і у рокабілі «Walk of Life»[en]. Надалі Вільямс брав участь у записах кліпів і світовому турне[81].

Випущений у травні 1985 року, альбом мав великий успіх у всьому світі. Він очолив британський чарт і провів у ньому загалом 228 тижнів[82], а його продажі склали понад 4 мільйони копій[83]. Brothers in Arms став найпродаванішим альбомом у Великій Британії 1985 року[84]. Такий самий успіх альбом мав і у США, де очолював чарт Billboard 200 протягом дев'яти тижнів, і став мультиплатиновим із продажами у 9 мільйонів копій[37][85]. Також альбом протягом 34 тижнів очолював австралійський чарт ARIA, він досі залишається таким, що найдовше протримався у ньому на такій позиції[86].

Альбом Brothers in Arms відрізнявся від попередніх робіт Dire Straits більш продуманим продюсуванням і звучанням[87]. Зберігаючи основи рутс-року[en] й не переходячи меж комерціалізації, гурт продемонстрував типове для 1980-х років звучання та більш виражену мейнстримову спрямованість, ніж у попередніх платівках[88]. Крім того, Brothers in Arms є найрізноманітнішою роботою Нопфлера, у якій поєднуються елементи низки музичних стилів, зокрема кантрі, блюзу, джазу, хард-року, фолку, попу і каджуну[en][89][90][91]. П'ять пісень альбому вийшли як сингли, більшість з яких посіли високі місця у чартах: «Money for Nothing» (очолив американський чарт Billboard Hot 100 і посів 4 місце у британському чарті), «So Far Away»[en] (20 місце у Великій Британії та 19 місце у США), «Brothers in Arms»● (16 місце у Великій Британії), «Walk of Life» (2 місце у Великій Британії та 7 місце у США) і «Your Latest Trick» (26 місце у Великій Британії)[37]. Відеокліп до «Money for Nothing» став першим, що транслювався на телеканалі MTV у Великій Британії. Авторство пісні було розділене між Нопфлером і Стінгом, який виконав у ній другий вокал[92]. За словами Нопфлера, на створення легендарного рядка пісні «Я хочу своє MTV» його надихнула реклама цього телеканалу за участю гурту The Police. Нопфлер поклав цю фразу на мелодію їхнього хіта «Don't Stand So Close to Me»[en], написаного Стінгом, яку використав у вступі пісні, що й стало причиною для зазначення співавторства[92]. У лютому 1986 року пісня отримала «Греммі» у номінації «Найкраще вокальне рок-виконання дуетом або гуртом»[93]. У серпні 1987 року кліп на пісню «Money for Nothing» відкрив мовлення європейського каналу MTV[94].

Будучи одним із перших альбомів, повністю випущених за допомогою цифрових технологій та виданих на компакт-дисках, Brothers in Arms сприяв поширенню нового формату серед аудиторії в усьому світі[95][96]. Альбом вирізняється трьома антимілітарними піснями: «Ride Across the River», «The Man's Too Strong» і «Brothers in Arms», написаними на згадку про Фолклендську війну 1982 року і феномен розпалювання збройних конфліктів «польовими командирами» в країнах глобального Півдня[97]. Пісня «Brothers in Arms», написана від імені смертельно пораненого солдата, який закликає своїх товаришів усвідомити абсурдність будь-яких воєн, стала популярним антивоєнним гімном[98][77][99]. 2007 року, на 25-ті роковини війни, Нопфлер записав в студії Abbey Road нову версію пісні для збору коштів для британських ветеранів, які, за його словами, «досі страждали від наслідків цього конфлікту»[100]. «Brothers in Arms» вважається першим у світі синглом, випущеним на CD[101]. Водночас Ніл Дорфсман був проти включення до альбому пісні «Walk of Life», поки члени гурту не переконали його у протилежному. У підсумку пісня стала найбільш комерційно успішним хітом гурту у Великій Британії, посівши там друге місце у чарті[84].

Альбом Brothers in Arms потрапив до Книги рекордів Гіннеса як перший компакт-диск, проданий накладом у мільйон екземплярів, вплинувши на популяризацію цього формату[95][102][103]. Газета The Guardian помістила CD з Brothers in Arms на 38 місце у своєму списку «50 ключових подій в історії рок-музики»[95]. CD-видання альбому включало повну версію пісні «Money for Nothing», а також розширені версії всіх треків з першого боку платівки (LP), за винятком «Walk of Life»[104].

На обкладинці альбому Brothers in Arms зображено резонаторну гітару National Style «O»[en]. Марк Нопфлер також використав цю гітару для пісні «Romeo and Juliet»[en] 1980 року

Після виходу альбому гурт провів у 1985—1986 роках світовий тур Brothers in Arms, який мав феноменальний успіх: було продано понад 2,5 мільйона квитків[105]. Тур включав концерти в Європі, Ізраїлі, Північній Америці, Австралії та Новій Зеландії. Dire Straits, до яких приєднався саксофоніст Кріс Вайт[en], дали 248 концертів у більш ніж 100 містах[106]. Тур розпочався 25 квітня 1985 року у Спліті (Югославія). 10 липня Dire Straits виступили на лондонській арені «Вемблі», де їм акомпанував Нільс Лофгрен[en] під час виконання «Solid Rock», а потім до них приєднався Генк Марвін[en], для виконання «Going Home» (теми з фільму «Місцевий герой»). Концерт частково транслювався по телебаченню у Великій Британії у передачі The Tube на Channel 4 у січні 1986 року[107]. Хоча офіційно концерт ніколи не публікувався, він поширювався на бутлеґ-записах під назвою Wembley does the Walk (2005). Після 13-денних виступів на арені «Вемблі», Dire Straits виступили вдень 13 липня на благодійному концерті Live Aid на стадіоні «Вемблі»; музиканти виконали «Sultans of Swing» і «Money For Nothing» разом зі Стінгом. У цьому грандіозному заході брали участь багато зірок британської рок- та попсцени, зокрема Філ Коллінз, Елтон Джон, Пол Маккартні, гурти Sade, U2, Queen та The Who[108]. Джон Іллслі згадував: «Це було особливе відчуття — бути частиною чогось такого унікального. Live Aid був унікальним привілеєм для всіх нас. Він став чудовим спогадом»[109]. Світовий тур завершився у Сіднейському розважальному центрі[en] (Австралія) 26 квітня 1986 року, завдяки цим виступам Dire Straits досі зберігають рекорд за кількістю концертів, виконаних поспіль — протягом 21 вечора[110]. Гурт також імпровізовано виконав австралійську народну пісню «Waltzing Matilda»[111]. Тур став наймасштабнішим в історії австралоазійського регіону, в Австралії та Новій Зеландії на нього продали 900 000 квитків, надалі цей рекорд побив Ед Ширан у 2017—2018 роках[112].

1986 року Brothers in Arms виграв «Греммі», а також переміг у номінації «Найкращий британський альбом» на церемонії Brit Awards 1987 року[93][113]. Крім цього, Brothers in Arms посів 3 місце у списку «Найкращих альбомів 1985 року» та 31 місце у списку «Найкращих альбомів 1980-х років»[114]. Надалі альбом отримав низку інших титулів. 2000 року журнал Q поставив його на 51 місце у своєму списку «100 найкращих британських альбомів усіх часів»[115]. 2003 року Brothers in Arms також посів 351 місце у списку «500 найвидатніших альбомів усіх часів» журналу Rolling Stone[116]. У грудні 2017 року він посів 8 місце у списку «Найпопулярніших альбомів в історії британських чартів» та 107 місце у списку «Найпопулярніших альбомів у США»[114]. Оскільки альбом розійшовся у світі накладом понад 30 мільйонів копій, він вважається одним з найпопулярніших релізів усіх часів[8].

1987—1990: перший розпуск

[ред. | ред. код]
Гітара з автографом Марка Нопфлера 1989 року в барі Blues в Чикаго

Після закінчення туру Brothers in Arms Марк Нопфлер взяв перерву в діяльності Dire Straits і 1987 року зосередився на сольних проєктах та саундтреках до фільмів. 1988 року Dire Straits зібралися разом для концерту на честь 70-річчя[en] Нельсона Мандели, що відбувся 11 червня на стадіоні «Вемблі», де вони були хедлайнерами. Оскільки Джек Сонні не зміг з'явитися на концерті через народження у нього дочок-близнючок, його на ритм-гітарі замінив Ерік Клептон, який також виконав свій хіт «Wonderful Tonight»[en][117][118]. Незабаром після цього Сонні та Террі Вільямс офіційно покинули гурт[119].

У вересні 1988 Нопфлер офіційно оголосив про розпуск Dire Straits. Втім, протягом наступних років гурт часто збирався для участі в різних заходах. В інтерв'ю журналісту Rolling Stone Робу Танненбауму Нопфлер зізнався: «У пресі писали, що ми найкрутіша команда у світі. Причому акцент ставився не так на музику, як на популярність. Мені був потрібен відпочинок»[120]. Великий успіх альбому Brothers in Arms та тур, що його супроводжував, сильно втомив учасників гурту, після чого Нопфлер оголосив, що хоче працювати над більш особистими проєктами. У жовтні 1988 року вийшла збірка найкращих хітів гурту «Money for Nothing», яка очолила британський чарт[121]. Для просування збірки перевидали перший хіт гурту «Sultans of Swing»[122]. Того ж року Джон Іллслі випустив свій другий сольний альбом Glass, у записі якого брали участь Марк Нопфлер, Алан Кларк, Гай Флетчер та Кріс Вайт[123]. Цього періоду Кларк приєднався на три роки до гурту Еріка Клептона, Нопфлер теж це зробив на недовгий час[124].

У травні 1989 року Dire Straits зібралися для благодійного концерту в бальній залі Mayfair у Ньюкаслі, присвяченого 11-річній Джоан Гіллеспі — лауреатці Національної премії «Діти мужності» та відзнаки «Особистість Північного Сходу», яка того року опублікувала книгу «Хоробре серце» про свою боротьбу з раком. Концерт зібрав понад 35 000 фунтів. Це був останній виступ Террі Вільямса як барабанщика гурту, а замість Джека Сонні на ритм-гітарі грав Брендан Крокер[en][125]. Того ж року за вечерею у винному барі у Ноттінг-Гіллі Нопфлер вирішив створити кантрі-гурт The Notting Hillbillies[en][117], до складу якого увійшли Гай Флетчер, Брендан Крокер та Стів Філліпс[en], а також їхній менеджер Ед Бікнелл на барабанах. У березні 1990 року вийшов єдиний альбом цього гурту, Missing…Presumed Having a Good Time[en], з синглом «Your Own Sweet Way»[126]. The Notting Hillbillies виступали з концертами до 1990 року та з'явилися у передачі Saturday Night Live[127]. Того ж року Нопфлер разом з Четом Аткінсом записав альбом у стилі кантрі Neck and Neck[en][128].

1990 року Dire Straits (у складі: Нопфлер, Іллслі, Кларк і Флетчер) виступили разом з Еріком Клептоном та його гуртом на Фестивалі у Небуорті[en], виконавши «Solid Rock», «Money for Nothing» та «I Think I Love You Too Much». Нопфлер пояснював, що остання пісня була експериментальною, і не мав впевненості, чи варто її записувати для наступного альбому[129]. Ця блюз-рокова композиція із соло Нопфлера та Клептона була віддана канадському джаз-блюзовому виконавцю Джефу Гілі й увійшла до альбому його гурту, Hell To Pay (1990)[130][131].

1990—1995: On Every Street і остаточний розпуск

[ред. | ред. код]

У червні 1990 року Dire Straits вирішили зібратися для запису нового альбому у наступному складі: Марк Нопфлер, Джон Іллслі, Алан Кларк та Гай Флетчер; обов'язки менеджера продовжив виконувати Ед Бікнелл[132]. Таким чином, основний склад гурту знову виявився «урізаним». Для запису альбому залучили декілька сесійних музикантів: стіл-гітариста Пола Франкліна[en], перкусіоніста Денні Каммінгса, саксофоніста Кріса Вайта і гітариста Філа Палмера[en][132]. Партії ударних на момент запису виконували американець Джефф Поркаро та французький музикант Ману Катче[en][133]. Згодом Поркаро відмовився від запрошення увійти до основного складу, оскільки був активно зайнятий в гурті Toto. Продюсування альбому взяли на себе Нопфлер, Кларк та Флетчер[131][134].

Альбом On Every Street вийшов у вересні 1991 року. Він став шостим і останнім студійним релізом Dire Straits. Попри те, що альбом був дуже очікуваним у зв'язку з недавнім міжнародним успіхом гурту, його прийняли значно прохолодніше, ніж попередній. Деякі рецензенти, зокрема All Music Guide[135], назвали On Every Street «розчаровуючим» продовженням альбому Brothers in Arms. Однак після релізу альбом одразу очолив британський чарт[136], а його продажі до 2008 року склали 15 мільйонів копій[137]. Крім цього, він очолив чарти Австралії та низки європейських країн, маючи особливий успіх у Франції, де отримав діамантову сертифікацію; у США він посів лише 12 місце[84][138]. Спочатку задуманий як традиційний кантрі-блюзовий проєкт, в якому мало переважати акустичне звучання, альбом поступово трансформувався в набагато більш стилістично різноманітну роботу. У деякому сенсі альбом заклав основу для подальшої сольної кар'єри Нопфлера: його стилістичний діапазон, представлений в основному рутс-роком, містив елементи елементи кантрі-року («Calling Elvis»), хард-року («Heavy Fuel»), блюзу («Fade to Black»), та рокабілі («The Bug»)[139].

Бас-гітарист Джон Іллслі, постійний член Dire Straits (2015)

П'ять пісень альбому вийшли як сингли, частина з яких мали успіх у Європі, Австралії та США; тоді як у Великій Британії вони мали значно скромніші показники[140]. Першим синглом стала відредагована версія вступного треку «Calling Elvis»[en]. Сингл, до якого зняли відеокліп за мотивами телешоу 1960-х років Thunderbirds[en], знаходився у британському чарті чотири тижні, де посів лише 21 місце. В інших країнах сингл мав набагато кращі результати, потрапивши у топ-10 чартів Австралії, Нової Зеландії та багатьох країн Європи[141][142]. Наступний сингл «Heavy Fuel»[en] не потрапив навіть у топ-50 британського чарту; проте очолив американський чарт Billboard Mainstream Rock Tracks[143], ставши другою піснею гурту, яка досягла цього (після «Money for Nothing»). Сингл також потрапив у топ-20 чартів Канади, Бельгії й топ-40 інших європейських країн й Австралії[144]. Сингл «On Every Street»[en] не потрапив навіть у топ-40 британського чарту, проте увійшов у топ-25 чарту Франції. Останнім синглом, випущеним у Великій Британії, став «The Bug»[en], що потрапив у топ-25 чарту Канади та містив бек-вокал Вінса Гілла[en], якого запрошували приєднатися до гурту на постійній основі, але він відмовився[145]. «You and Your Friend»[en] вийшла як сингл лише у Франції та Німеччині[146].

Для просування альбому гурт вирушив у тривалий світовий тур On Every Street[en], який розпочався 23 серпня 1991 року у Дубліні (Ірландія)[147]. До концертного складу увійшло дев'ять музикантів: крім чотирьох учасників Dire Straits, залучили Кріса Віттена[en] (ударні), Філа Палмера (гітара), Денні Каммінгса (перкусія), Кріса Вайта (саксофон) і Пола Франкліна (педальна стил-гітара)[147]. Тур складався з 216 концертів, загальні продажі квитків на нього у світі склали понад 7 мільйонів штук[147][148]. Останній концерт відбувся у Сарагосі (Іспанія) 9 жовтня 1992 року[149]. Попри те, що гурту вдалося відточити своє звучання до дрібниць, фінальний тур виявився менш успішним, порівняно з попереднім, і набагато більш стомлюючим[148]. Стало зрозуміло, що Dire Straits вже не під силу такі масштабні заходи, і Марк Нопфлер вирішив відмовитися від їхнього проведення. Все це зрештою призвело до другого й остаточного розпуску гурту. Американський письменник Білл Фленеган описував ці події в журналі GQ словами: «Наступний світовий тур тривав два роки, залишив по собі гори грошей і буквально вколотив Dire Straits в землю. До кінця туру у Марка Нопфлера не було ні гурту, ні дружини»[150]. За словами менеджера Еда Бікнелла: «Останній тур був суцільним жахом. Яким би не був дух часу, частиною якого ми були, він минув»[148]. Погоджувався з такою думкою і Джон Іллслі, сказавши: «Особисті стосунки були під загрозою, і це створило жахливе навантаження на всіх, як емоційне, так і фізичне. Це змінило нас»[151].

Після завершення туру Марк Нопфлер вирішив відмовитися від масштабних гастролей і зробити перерву в музичному бізнесі. У травні 1993 року вийшов концертний альбом On the Night із записом туру, який знову отримав доволі прохолодні відгуки критиків, але потрапив у топ-5 британського чарту, що є рідкісним досягненням для концертних альбомів[84]. Також вийшов мініальбом Encores з чотирма концертними записами, який очолив французькі та іспанські чарти синглів і посів 31 місце у Великій Британії[152][153].

Останнім альбомом Dire Straits став Live at the BBC, який є збіркою концертних записів 1978—1981 рік, виконаних переважно початковим складом гурту. Цей третій і останній концертний альбом гурту вийшов у червні 1995 року в рамках контракту з Vertigo Records[154]. Цього часу Марк Нопфлер тихо розпустив Dire Straits і узявся до запису свого сольного альбому, співпрацюючи з Mercury Records[155]. Пізніше Нопфлер пояснював зосередження на сольній роботі замість виступів з гуртом словами: «Я відклав цю справу, бо хотів повернутися до хоч якоїсь реальності. Це самозахист, виживання. Таки масштаби нелюдські»[156]. Нопфлеру довелося два роки відновлювати свої сили від гастрольної діяльності, яка позначилася не лише на його творчому, але і на особистому житті[157].

Після розпаду: введення до Зали слави рок-н-ролу

[ред. | ред. код]
Марк Нопфлер, фронтмен та лідер Dire Straits (2015)

Розпочавши сольну кар'єру після розпаду Dire Straits, Марк Нопфлер випустив свій перший сольний альбом Golden Heart[en] у березні 1996 року. У серпні того ж року альбом Brothers in Arms став дев'ятиразово платиновим у США[158]. Крім цього, 1996 року всі твори Dire Straits були перезведені Бобом Людвігом[en] і перевидані на CD Mercury Records у більшості країн світу, за винятком США. У США перевидані пісні випустила у вересні 2000 року компанія Warner Bros[159].

19 червня 1999 року Нопфлер, Джон Іллслі, Алан Кларк і Гай Флетчер востаннє зібралися разом у складі Dire Straits, з Едом Бікнеллом на барабанах. Вони виконали п'ять пісень, включаючи «Nadine» Чака Беррі, на весіллі Іллслі[160]. У липні 2002 року Нопфлер зібрався з Іллслі, Флетчером, Денні Каммінгсом і Крісом Вайтом для виступів на чотирьох благодійних концертах під назвою «Марк Нопфлер та друзі» (Mark Knopfler and friends). Брендан Крокер виступав з Нопфлером у першій частині концерту, виконуючи в основному пісні The Notting Hillbillies, а Іллслі — наприкінці концерту, граючи пісні Dire Straits. Джиммі Нейл[en] виконав бек-вокал у сольній пісні Нопфлера «Why Aye Man» на концерті, що проходив у Шепердс-Буш. Пісня увійшла до альбому The Ragpicker's Dream[en] (2002), музика якого посилалась на рідний регіон Нопфлера на північному сході Англії[161].

У листопаді 2005 року вийшла збірка The Best of Dire Straits & Mark Knopfler: Private Investigations, яка потрапила у топ-20 британського чарту. Вона містила матеріал з більшості студійних альбомів Dire Straits, а також сольні роботи та саундтреки Нопфлера. Збірка вийшла у двох виданнях: на одному та на подвійному CD[162]. Єдиним раніше невиданим треком з неї стала пісня «All the Roadrunning»[en], виконана дуетом зі співачкою Еммілу Гарріс. Збірка була добре сприйнята критиками[163]. Того ж року обмеженим накладом вийшло перевидання альбому Brothers in Arms до його 20-річчя, яке отримало «Греммі» як «Найкращий альбом з об'ємним звуком»[164].

З моменту розпуску Dire Straits Марк Нопфлер не виявляв бажання відродити гурт попри великі фінансові пропозиції щодо цього, але продовжував співпрацю із його музикантами[165][166]. Зокрема, клавішник Гай Флетчер виконав партії майже у всіх сольних альбомах Нопфлера. Багато брав участь у сеансах запису і барабанщик Денні Каммінгс, зокрема, при роботі над матеріалом для трьох останніх альбомів Нопфлера: All the Roadrunning, Kill to Get Crimson[en], Get Lucky[en] і One Deep River[en][167].

У жовтні 2008 року Джон Іллслі зізнався журналісту BBC, що пропонував Марку Нопфлеру знову зібрати Dire Straits і вирушити у світове турне, але зустрів рішучу відмову. Нопфлер пояснив, що раніше вже розмірковував над цим, але неохоче, й зазначив, що «навіть не є фанатом ранніх хітів Dire Straits»[165]. У тому ж інтерв'ю Іллслі припустив, що Нопфлера цілком влаштовує сольна творчість, сказавши: «Його сольна кар'єра неймовірно успішна, тож честь йому і хвала. Він чудово проводить час, займаючись улюбленою справою»[168].

Меморіальна дошка на будинку у Дептфорді, де відбувся перший концерт Dire Straits

У листопаді 2009 року гурт удостоїли почесті Heritage[en]: на будинку, що знаходиться в лондонському кварталі Дептфорд, де учасники Dire Straits винаймали соціальне житло і дали свій перший концерт, встановили меморіальну дошку. Таку почесть влаштовує організація PRS for Music, однією з цілей якої є увічнення «незвичайних місць дебютних виступів» відомих гуртів та виконавців[169].

2011 року Алан Кларк, Кріс Вайт і Філ Палмер разом із барабанщиком гурту Tom Petty and the Heartbreakers[en] Стівом Ферроне[en] створили новий гурт The Straits, задля виступу на благодійному концерті в лондонському Альберт-Холлі[170].

2009 року Джон Іллслі і Алан Кларк виконали кілька пісень Dire Straits на концерті просто неба в Сан-Віджіліо. З того часу Кларк, Палмер, Іллслі, Каммінгс, Коллінз, Сонні та Візерс гастролювали у різних складах як Dire Straits Legends[171] і продовжують виступати як Dire Straits Legacy[172]. Вони випустили альбом 3 Chord Trick[173]. Для туру по США 2018 року до них приєдналися бас-гітарист Тревор Горн і барабанщик Стів Ферроне[174].

2018 року Dire Straits ввели до Зали слави рок-н-ролу[10]. На церемонії з'явилися Джон Іллслі, Алан Кларк і Гай Флетчер; Марк Нопфлер не захотів взяти участь у заході[175].

Музика

[ред. | ред. код]

Стиль

[ред. | ред. код]

Творчість гурту поділяється на два періоди, межею між якими є перша зміна складу. Зростаюча майстерність музикантів та застосування синтезаторів привели до значного ускладнення музичного стилю починаючи з часу запису третього студійного альбому[38][176].

Попри те, що Dire Straits дебютували в розпал панк-епохи та досягли піка популярності у 1980-ті роки, вони завжди залишалися одними з найбільш автентичних представників рок-музики[23][177], відкрито протистоячи модним тенденціям того часу[178][179]. Хоча їхній підхід до створення музики з часом зазнавав змін, Марк Нопфлер та його колеги на протягом всієї кар'єри гурту зберігали свій виразний та легко впізнаваний стиль[23]. Звучання Dire Straits, з яскраво вираженими блюзовими, кантрі та рок-н-рольними мотивами, в основному відповідає канонам рутс-року[en][180][181]; проте загалом творчість гурту є синтезом стилістичних елементів, взятих із різних музичних традицій і жанрів, включаючи паб-рок[181], джаз[180], прогресивний рок[180][181], фолк[182], рокабілі[182], хард-рок[183] і кельтську музику[184].

Альбоми Dire Straits включають відносно невелику кількість пісень, багато з яких відрізняються великою тривалістю (зокрема, платівка Love over Gold загальною тривалістю понад 40 хвилин містить лише дві композиції на стороні А й три — на стороні Б; при цьому тривалість треку «Telegraph Road» перевищує 14 хвилин)[185]. Більшість пісень являють собою пронизливі балади, що тяжіють до блюз-року[186]. У багатьох з них присутні складно аранжовані та тривалі інструментальні пасажі, насамперед гітарні[186]. Характерними для Dire Straits стали довгі вступні та заключні партії («Skateaway», «Tunnel of Love», «Money for Nothing» та інші)[187][188][189]; лише в одній композиції («On Every Street») вокал вступає одночасно з інструментами[190]. Гурт часто відходив від звичайної куплетної форми, багато пісень мають неявний приспів («Walk of Life»)[191] або не мають його зовсім («Private Investigations»)[192].

Марк Нопфлер з самого початку займав позицію творчого лідера колективу, зокрема будучи єдиним автором майже всіх пісень гурту[5][6]. Ноплфер визнається одним з найвидатніших майстрів гітарної музики[193]. Його оригінальний стиль гри на гітарі був однією з головних відмінних рис музики Dire Straits[23][194]: великий віртуоз інструменту[195][196], Нопфлер віддавав перевагу техніці гри пальцями (фінгерстайл), яка не вимагає використання медіатора[197][198], застосовуючи власне перероблювання стилю клоухаммер[en], типового для фахівців з банджо[199][200]. Попри те, що він лівша, Нопфлер грав на стандартних «праворуких» гітарах, що дозволило йому завдяки використанню на грифі сильнішої руки легко виконувати триструнні бенди[en] та розвивати потужне вібрато[200]. На початку кар'єри Dire Straits самобутній стиль гри Нопфлера заключався повсюдним використанням гітари Fender Stratocaster[201][202][203], яка видавала чисте звучання, а з 1980 року його основною гітарою стала Schecter Custom Stratocaster, яка мала більш потужний звук, ніж Fender[204][205]. У середині 1980-х років відбулося подальше оновлення інструментального арсеналу гітариста, він почав грати на Gibson Les Paul[206][207] та деяких моделях Suhr Guitars[en][208][209][210]. Dire Straits також значно сприяв популярності резонаторної гітари National Style O-14 Fret[88][211], яка використовувалася принаймні в одній пісні кожного з шести студійних альбомів гурту[212]. У складі Dire Straits Нопфлер також використовував такі моделі гітар як Fender Telecaster[213], Schecter Custom Telecaster[214], Gibson Chet Atkins[215], Burns Baldwin Double Six[216], Gibson SG[215], Erlewine Custom[217], Ramirez Classical[218], Gibson Super 400 CES[215] та інші[219].

Тексти Нопфлера з перших же робіт відзначалися значною емоційністю[220]. Багато пісень розповідають історії звичайних людей, зображені з поетичним підходом, який завжди підкреслює емоції головних героїв, уникаючи сентиментальності[221][222]. Достатньо незвичним є і вокал Нопфлера: соліст не стільки співає, скільки начитує тексти, що особливо помітно на концертних записах. Тексти пісень, часто довгі та складні, не обмежуються любовною лірикою та включають повсякденну («Down to the Waterline»), сатиричну («Heavy Fuel») та музичну («Calling Elvis») тематику[223][224]. Численні пісні також містять політичні та соціальні роздуми[225], часто маючи на увазі моральні висновки без прямих суджень[221]: серед найчастіше порушених тем є засудження зла, спричиненого капіталізмом, та цинізм сучасного суспільства[226]. Нопфлер заявив: «Багато моїх композицій народилися в місцях, які я часто відвідую. Натхнення не можна знайти, якщо ти застряг удома або ходиш з шістьма охоронцями: це не життя»[227].

Вплив

[ред. | ред. код]
Марк Нопфлер грає на Schecter Custom Stratocaster (1981)

За оцінками більшості критиків, на Марка Нопфлера сильно вплинули кантрі-музика та творчість Боба Ділана, особливо це помітно у ранніх записах Dire Straits[1][223][228]. Крім того, відзначається вплив на нього таких виконавців, як Ерік Клептон, Брюс Спрінгстін, Альберт Кінг, Джей Джей Кейл, The Kinks, The Band, Чак Беррі, Джимі Гендрікс, The Animals, Бі Бі Кінг, Лонні Донеган[en], Чет Аткінс, Джанго Рейнарт, Рай Кудер, Скотті Мур, та Джеймс Бертон[en][186][228][229][230].

Водночас вважається, що самі Dire Straits не мали значного впливу на інші імениті музичні гурти[186]. Частково це може бути пов'язано з тим, що вже на той час вони не належали до музичного «мейнстриму»[1]. Однак, вплив колективу помітно у творчості Aztec Camera[en], Mike & The Mechanics[en], Train та деяких інших виконавців[186].

Популярність

[ред. | ред. код]

Гурт Dire Straits вважається одним із найвідоміших британських рок-гуртів[231][220]. Під керівництвом Марка Нопфлера гурт випустив шість студійних альбомів й продав понад 120 мільйонів записів[232][233][234]. У період 1979—2019 років вийшло понад 480 кавер-версій до пісень Dire Straits; деякі з них виконували такі відомі музиканти, як Альберт Лі[en], Ерік Клептон, Арт Гарфанкел, Джоан Баез, The Everly Brothers, Джонні Кеш, Indigo Girls[en], Вейлон Дженнінгс, The Shadows, Род Стюарт, Metallica, The Killers і Віденський симфонічний оркестр[235]. Інші музиканти, серед яких Стіві Нікс, Джон Бон Джові, Дарон Малакян та Боб Ділан, називали Dire Straits джерелом натхнення[236][49][237].

Критика

[ред. | ред. код]

Творчість гурту загалом високо оцінюється професійними критиками. Зокрема, авторитетний журнал Rolling Stone називає Dire Straits одним з найуспішніших британських гуртів 1980-х років, відзначаючи віртуозну музичність, дотепні тексти та талант Марка Нопфлера до написання пісень[228].

Альбоми Love over Gold та Making Movies привернули увагу критиків нетривіальними та проробленими текстами, а також більшою стилістичною самостійністю, ніж попередні[38][176][238][239]. Окремо критики виділяють баладу «Romeo and Juliet», яку відомий рок-музикант Джон Бон Джові схарактеризував як «досконалу»[176].

Найбільш титулований альбом, Brothers in Arms, зібрав велику кількість схвальних відгуків. BBC називали його «феноменом на всіх рівнях», і таким, що «підняв планку якості для музичних альбомів загалом»[240]. Rolling Stone називав Brothers in Arms «тим, що застає зненацька»[241], «ретельно виконаною роботою» і «чудово спродюсованим записом, де приголомшлива гра Марка Нопфлера на гітарі виділяється найкращим чином»[242]. Серед недоліків альбому відзначається деяка «попсовість» порівняно з попередніми релізами, що, втім, не применшує його цінності[243][244].

Самопроголошений «декан американських рок-критиків» Роберт Крістгау дає стриманішу оцінку творчості гурту, не виставивши жодному з альбомів категорію якості вище «В» і звинувачуючи Марка Нопфлера в нещирості[245]. Крім цього, у своїх оглядах він розходиться з думкою більшості рецензентів про те, що Brothers in Arms був найкращим альбомом гурту, а перші два диски — менш цікавими, ніж наступні[1][8][239].

Щодо останнього альбому гурту, On Every Street, у рецензентів немає єдиної думки. Одні вважають його звучним завершенням кар'єри Dire Straits[246], інші уїдливо натякають, що гучний успіх попереднього альбому міг бути випадковістю[228].

Деякі аналітики відзначають, що бурхливому зростанню популярності Dire Straits в другій половині 1980-х років багато в чому сприяла їхня участь у запуску європейського каналу MTV та популяризації компакт-дисків[1][8], що з'явилися на той час на ринку. Зокрема, альбом Brothers in Arms використовувався деякими виробниками CD-програвачів для демонстрації можливостей цифрових технологій[247].

Англійський письменник-фантаст Дуглас Адамс у своєму романі «Бувайте, та дякуємо за рибу» так писав про Dire Straits (прямої вказівки на пісню немає, ймовірно, йдеться про «Tunnel of Love»):

Марк Нопфлер має чудовий дар — змушувати гітару марки „Шектер Кастом Стратокастер“ співати і завивати, ніби янголи в суботню ніч, коли вони втомилися весь тиждень добре поводитися і бажають міцного пива. Правда, зараз це зауваження, строго кажучи, недоречне, оскільки до цього місця платівка ще не докрутилася, але на той момент, коли вона докрутиться, закрутиться разом з нею вже стільки різного…[248]

Учасники гурту

[ред. | ред. код]
Виступ Dire Straits у Гамбурзі (1978)

Постійними учасниками Dire Straits були Марк Ноплфер та Джон Іллслі; значну частину часу до складу також входили клавішники Гай Флетчер і Алан Кларк. За час існування гурту у ньому змінилося кілька гітаристів та ударників. Сесійні та запрошені музиканти залучалися як у процесі запису альбомів, і на час турів на їх підтримку[4].

Колишні учасники

Сесійні та запрошені музиканти

Дискографія

[ред. | ред. код]

Дискографія Dire Straits налічує 6 студійних альбомів, 3 концертні альбоми, 2 міні-альбоми, 3 збірки та 20 синглів[249].

Тури

[ред. | ред. код]

Концерти Dire Straits відрізнялися простою манерою виконання, практично позбавленої театральності[250]. Під час виступів Марк Нопфлер виконував складніші аранжування, часто оновлюючи їх і залишаючи собі достатньо місця для співу та соло, при цьому він завжди уникав будь-якої показової віртуозності[194][251].

Нагороди і номінації

[ред. | ред. код]

Dire Straits є п'ятиразовими володарями премії «Греммі». Найбільша кількість номінацій на різні нагороди належить пісні «Money for Nothing» (загалом 13 заявок та 3 перемоги)[9]. 2018 року Dire Straits ввели до Зали слави рок-н-ролу[10].

Нагорода Рік Категорія Номінант Результат
Grammy Award1980Найкращий новий виконавецьDire StraitsНомінація
Grammy Award1980Найкраще вокальне рок-виконання дуетом або гуртом«Sultans of Swing»[en]Номінація
Brit Awards1983Найкращий британський гуртDire StraitsПеремога
Grammy Award1986Найкраще вокальне рок-виконання дуетом або гуртом«Money for Nothing»Перемога
Grammy Award1986Найкраща звукооператорська некласична роботаBrothers in Arms (Марк Нопфлер, інженер Ніл Дорфсман)Перемога
American Music Awards1986Улюблений поп/рок сингл«Money for Nothing»Номінація
Brit Awards1986Найкращий британський гуртDire StraitsПеремога
Brit Awards1986Найкращий британський альбом рокуBrothers in ArmsНомінація
Brit Awards1986Найкращий британський сингл«Money for Nothing»Номінація
Brit Awards1986Найкраще британське відео«Money for Nothing»Номінація
Grammy Award1986Альбом рокуBrothers in ArmsНомінація
Grammy Award1986Запис року«Money for Nothing»Номінація
Grammy Award1986Пісня року«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкраще концептуальне відео«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкраще експериментальне відео«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкращий сценічний відео-виступ«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкращий загальний відео-виступ«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкраща режисерська відео-робота«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкращі візуальні відео-ефекти«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкраща художня відео-постановка«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Найкращий відеомонтаж«Money for Nothing»Номінація
MTV Video Music Awards1986Вибір глядачів«Money for Nothing»Номінація
Juno Award[en]1986Міжнародний альбом рокуBrothers in ArmsПеремога
MTV Video Music Awards1986Відео року«Money for Nothing»Перемога
MTV Video Music Awards1986Найкраще групове відео«Money for Nothing»Перемога
Brit Awards1987Найкращий британський гуртDire StraitsНомінація
Brit Awards1987Британський альбом рокуBrothers in ArmsПеремога
Grammy Award1987Найкращий музичний кліп«Brothers in Arms»Перемога
Brit Awards1992Найкращий британський гуртDire StraitsНомінація
Grammy Award1992Найкращий музичний кліп«Calling Elvis»[en]Номінація
Grammy Award2006Найкращий альбом з об'ємним звукомBrothers in Arms — 20th Anniversary Edition (Чак Ейнлі, звукорежисер об'ємного мікшування; Боб Людвіг, звукорежисер об'ємного мастерингу; Чак Ейнлі та Марк Нопфлер, продюсери об'ємного звуку)Перемога
PRS for Music2009За музичну спадщинуDire StraitsПеремога
Brit Awards2010Найкращий британський альбом за тридцять роківBrothers in ArmsНомінація

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 «Dire Straits Biography» allmusic.com Процитовано 22 жовтня 2025
  2. ↑ «Mark Knopfler» mysonicisland.com Процитовано 22 жовтня 2025
  3. ↑ «Mark Knopfler» mixonline.com Процитовано 22 жовтня 2025
  4. 1 2 «Dire Straits Members, Gear & Sound» equipboard.com Процитовано 30 жовтня 2025
  5. 1 2 Tony Stewart, New Musical Express, 8 april 1978.
  6. 1 2 Nannini, Ronconi, с. 9.
  7. ↑ «Dire Straits Given Plaque Honour» news.bbc.co.uk Процитовано 22 жовтня 2025
  8. 1 2 3 4 «Mark Knopfler Hurt in Crash» news.bbc.co.uk Процитовано 22 жовтня 2025
  9. 1 2 «Dire Straits awards & features» metrolyrics.com Процитовано 21 жовтня 2025
  10. 1 2 3 «Bon Jovi, Dire Straits Lead Rock and Roll Hall of Fame 2018 Class» rollingstone.com Процитовано 12 вересня 2025
  11. ↑ «Dire Straits' 10 greatest songs, ranked» goldradio.com Процитовано 2 листопада 2025
  12. 1 2 3 Illsley, John (2021). My Life in Dire Straits: The Inside Story of One of the Biggest Bands in Rock History. London, UK: Bantam Press. ISBN 978-1-78763-436-7. OCLC 1282301626.
  13. ↑ «The Rough Guide to Rock» (p. 297) books.google.com.ua Процитовано 22 жовтня 2025
  14. ↑ Thompson, C. (2020). Contemporary World Musicians. Taylor & Francis. p. 1362. ISBN 978-1-135-93961-8.
  15. ↑ «Pick Withers — A Road Well Travelled — (A Drumdoctor Interview)» thedrumdoctor.net Процитовано 22 жовтня 2025
  16. ↑ Larkin, Colin (2011). The Encyclopedia of Popular Music. Omnibus Press. p. 697.
  17. 1 2 3 «Stay Tuned By Stan Cornyn: Dire Straits» rhino.com Процитовано 22 жовтня 2025
  18. ↑ «Dire Straits (Дайр Стрейтс): Биография группы» salvemusic.com.ua Процитовано 22 жовтня 2025
  19. ↑ Oldfield, M. (1984). Dire Straits. Sidgwick & Jackson. p. 42. ISBN 978-0-283-98995-7.
  20. ↑ «Dire Straits — Honky Tonk demo» youtube.com Процитовано 22 жовтня 2025
  21. ↑ Lazell, Barry (1989). Rock movers & shakers. Billboard Publications, Inc. p. 143.
  22. ↑ «Mark Knopfler Authorized Biography» mark-knopfler-news.co.uk Процитовано 22 жовтня 2025
  23. 1 2 3 4 5 6 7 Nannini, Ronconi, с. 14.
  24. 1 2 3 4 «Dire Straits biography» sing365.com Процитовано 22 жовтня 2025
  25. ↑ «Dire Straits Biography» musicianguide.com Процитовано 22 жовтня 2025
  26. ↑ Peter Frame. Pete Frame's rockin' around Britain: rock' n 'roll landmarks of the UK and Ireland. London. Music Sales Group, 2000. p. 176
  27. ↑ «High fidelity, Volume 29, Issues 1 — 6» books.google.co.uk Процитовано 22 жовтня 2025
  28. ↑ Nannini, Ronconi, с. 31.
  29. ↑ Nannini, Ronconi, с. 34.
  30. ↑ «Dire Straits» rollingstone.com Процитовано 22 жовтня 2025
  31. 1 2 Nannini, Ronconi, с. 33.
  32. 1 2 «Communiqué Tour 1979» mark-knopfler.info Процитовано 26 жовтня 2025
  33. ↑ Patrick Humphries, Absolutely Dylan p. 213. Viking Studio Books, 1991. ISBN 9780140168235
  34. ↑ «Dire Straits» thisdayinmusic.com Процитовано 28 жовтня 2025
  35. ↑ «Dire Straits — Sultans of Swing: Mark Knopfler's Legendary Solo» fender.com Процитовано 26 жовтня 2025
  36. ↑ Nannini, Ronconi, с. 241.
  37. 1 2 3 «Dire Straits» rockonthenet.com Процитовано 18 жовтня 2025
  38. 1 2 3 «Love Over Gold» rollingstone.com Процитовано 30 жовтня 2025
  39. ↑ «Dire Straits» cliffsvinylrecords.com Процитовано 22 жовтня 2025
  40. ↑ Lesley Duncanson, «Mark Knopfler: A Life in Songs», BBC Four, 28.01.2011, 0 h 18 min 40 s.
  41. ↑ «David Knopfler» allmusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  42. 1 2 3 Nannini, Ronconi, с. 51-52.
  43. ↑ «Dire Straits: Making Movies» rollingstone.com Процитовано 3 листопада 2025
  44. ↑ «Making Movies» allmusic.com Процитовано 3 листопада 2025
  45. 1 2 «Top 10 Dire Straits Songs» awesome-albums.com Процитовано 18 жовтня 2025
  46. ↑ Guaitamacchi, с. 587.
  47. ↑ «Mark Knopfler» thebiographychannel.co.uk Процитовано 18 жовтня 2025
  48. ↑ Nannini, Ronconi, с. 56-58.
  49. 1 2 Guaitamacchi, с. 586-587.
  50. ↑ «Dire Straits Ride The Funfair For ‘Tunnel Of Love’ Performance Video» udiscovermusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  51. ↑ Hoffmann, Frank W. Encyclopedia of Recorded Sound, Volume 1, p. 295. Routledge, 2005.
  52. ↑ «100 Best Albums of the Eighties» rollingstone.com Процитовано 18 жовтня 2025
  53. ↑ «On Location Tour 1980/81» mark-knopfler.info Процитовано 29 жовтня 2025
  54. ↑ Nannini, Ronconi, с. 69-74.
  55. ↑ «Dire Straits — Love Over Gold (1982)» therockreview.net Процитовано 27 серпня 2025
  56. ↑ «Dire Straits — Love Over Gold (Album Review)» subjectivesounds.com Процитовано 27 серпня 2025
  57. ↑ «Dire Straits» rockportraits.wordpress.com Процитовано 28 серпня 2025
  58. ↑ «The International Who's Who in Popular Music 2002» books.google.com.ua Процитовано 27 серпня 2025
  59. ↑ «Industrial Disease» udiscovermusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  60. ↑ «Telegraph Road» knopfler.net Процитовано 18 жовтня 2025
  61. ↑ «Terry Williams» allmusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  62. ↑ «„Private Dancer“ (1984)» au.rollingstone.com Процитовано 18 жовтня 2025
  63. ↑ «Dire Straits — Love Over Gold Tour» markknopflersworld.com Процитовано 18 жовтня 2025
  64. 1 2 «Dire Straits Turn Back the Clock on 'ExtendedancEPlay'» diffuser.fm Процитовано 18 жовтня 2025
  65. ↑ «Brit awards winners list 2013: every winner since 1977» theguardian.com Процитовано 18 жовтня 2025
  66. ↑ «Billboard's Complete Book of Audio» books.google.co.uk Процитовано 28 серпня 2025
  67. ↑ «RIP Phil Everly — A Forgotten 80s Top 10 Hit With Cliff Richard» roxboroghreport.com Процитовано 18 жовтня 2025
  68. ↑ «On the right track» news.google.com Процитовано 18 жовтня 2025
  69. ↑ Hunter, Alan; Astaire, Mark (1983). Local Hero: The Making of the Film. Edinburgh: Polygon Books. p. 39. ISBN 978-0904919677.
  70. ↑ «Local Hero (Original Soundtrack) — Mark Knopfler» allmusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  71. ↑ «37th British Academy Film Awards» bafta.org Процитовано 18 жовтня 2025
  72. ↑ Local Hero (Original Soundtrack) — Mark Knopfler AllMusic Процитовано 28 серпня 2025
  73. ↑ «'Local Hero': Mark Knopfler's First Soundtrack Resonates Far And Wide» udiscovermusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  74. ↑ «Dire Straits' Mark Knopfler assembles guitar heroes supergroup for Local Hero remake» goldradio.com Процитовано 31 жовтня 2025
  75. ↑ «Never Told a Soul» allmusic.com Процитовано 18 жовтня 2025
  76. ↑ «Bryan Ferry — Boys And Girls» discogs.com Процитовано 18 жовтня 2025
  77. 1 2 «Summer of 1985: Eleven Top Music Moments Remembered» rollingstone.com Процитовано 19 жовтня 2025
  78. ↑ «MUSICIAN '85 — DIRE STRAITS' MARK KNOPFLER» knopfler.net Процитовано 18 жовтня 2025
  79. ↑ «How Dire Straits Shattered All Expectations With ‘Brothers in Arms’» ultimateclassicrock.com Процитовано 29 серпня 2025
  80. ↑ «Classic Tracks: Dire Straits’ „Money for Nothing“» soundonsound.com Процитовано 29 серпня 2025
  81. 1 2 Strong, M.C. (1998) The Great Rock Discography, p. 207.
  82. ↑ «Dire Straits — Brothers in Arms» officialcharts.com Процитовано 19 жовтня 2025
  83. ↑ «The UK's Top 40 biggest studio albums of time» officialcharts.com Процитовано 19 жовтня 2025
  84. 1 2 3 4 British Hit Singles and Albums. (Guinness 19th Edition). British. details (UK). by David Roberts · Guinness World Records Limited · 2006. ISBN 1-904994-10-5.
  85. ↑ «Billboard (31 Aug 1996)» books.google.com Процитовано 29 серпня 2025
  86. ↑ «Adele's 21 breaks Australian chart record» Sydney Morning Herald Процитовано 29 серпня 2025
  87. ↑ «Brothers In Arms’ by Dire Straits: more than ‘Money For Nothing’» theowluc.com Процитовано 3 листопада 2025
  88. 1 2 Nannini, Ronconi, с. 89.
  89. ↑ Nannini, Ronconi, 2003, с. 87-98.
  90. ↑ «Dire Straits» rollingstone.com Процитовано 29 жовтня 2025
  91. ↑ "The fallout was much bigger than anything we could ever have foreseen": Dire Straits and the adventure of Brothers In Arms loudersound.com Процитовано 17 липня 2026
  92. 1 2 «When Mark Knopfler and Sting Connected for 'Money for Nothing'» ultimateclassicrock.com Процитовано 22 жовтня 2025
  93. 1 2 «Grammy Winners» grammy.com Процитовано 29 серпня 2025
  94. ↑ «Billboard 28 Jul 2001» Billboard Процитовано 30 серпня 2025
  95. 1 2 3 «Brothers in Arms popularises the CD» theguardian.com Процитовано 19 жовтня 2025
  96. ↑ «Classic Tracks: Dire Straits 'Money For Nothing'» soundonsound.com Процитовано 19 жовтня 2025
  97. ↑ Nannini, Ronconi, с. 98-103.
  98. ↑ Nannini, Ronconi, с. 102-103.
  99. ↑ «Songs from a pointless war» theguardian.com Процитовано 19 жовтня 2025
  100. ↑ «New version of 'Brothers in Arms' to raise funds for Falklands veterans» fundraising.co.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  101. ↑ Osborne, Richard (2016). Vinyl: A History of the Analogue Record. Routledge. с. 139.
  102. ↑ Guinness Book of World Records (1990), p. 156. Sterling. ISBN 9780806957913
  103. ↑ «Philips Celebrates 25th Anniversary of the Compact Disc» ecoustics.com Процитовано 19 жовтня 2025
  104. ↑ «Dire Straits — Brothers In Arms» discogs.com Процитовано 1 листопада 2025
  105. ↑ «SA gigs for Dire Straits frontman» news24.com Процитовано 19 жовтня 2025
  106. ↑ «An 80s experience to remember» stuff.co.nz Процитовано 19 жовтня 2025
  107. ↑ «Dire Straits Live In '85 at Wembley Arena (1986)» ftvdb.bfi.org.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  108. ↑ «Who played at Live Aid in 1985? The complete story and setlist of the iconic event» radiox.co.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  109. ↑ «The Story Behind The Song: Sultans Of Swing by Dire Straits» loudersound.com Процитовано 19 жовтня 2025
  110. ↑ «Brothers In Arms» spiritworks.com.au Процитовано 19 жовтня 2025
  111. ↑ «Dire Straits Setlist» setlist.fm Процитовано 19 жовтня 2025
  112. ↑ «Ed Sheeran adds final Australian shows; breaking all records» news.com.au Процитовано 19 жовтня 2025
  113. ↑ «Brit Awards 1987» [Архівовано 2021-02-24 у Wayback Machine.] brits.co.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  114. 1 2 «BPI Highest Retail Sales» bpi.co.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  115. ↑ «The 100 Greatest British Albums Ever» rocklistmusic.co.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  116. ↑ «500 Greatest Albums of All Time: Brothers in Arms — Dire Straits» [Архівовано 2011-12-27 у Wayback Machine.] rollingstone.com Процитовано 19 жовтня 2025
  117. 1 2 «Mark Knopfler — Authorized Biography» mark-knopfler-news.co.uk Процитовано 19 жовтня 2025
  118. ↑ «Dire Straits & EC — Mandela Benefit Concert 1988» youtube.com Процитовано 19 жовтня 2025
  119. ↑ Whitburn, Joel (2002). Joel Whitburn's Rock Tracks: Mainstream Rock 1981—2002: Modern Rock, 1988—2002: Bonus Section! Classic Rock Tracks, 1964—1980. Record Research. с. 48.
  120. ↑ «5 Reasons Why Dire Straits Should Be in the Rock and Roll Hall of Fame» ultimateclassicrock.com Процитовано 19 жовтня 2025
  121. ↑ «The International Who's Who in Popular Music 2002» books.google.com Процитовано 19 жовтня 2025
  122. ↑ «Dire Straits | full Official Chart History» officialcharts.com Процитовано 19 жовтня 2025
  123. ↑ «Glass» allmusic.com Процитовано 19 жовтня 2025
  124. ↑ «1987 to 1996: Eric Clapton Band History and Lineups» whereseric.com Процитовано 19 жовтня 2025
  125. ↑ «Newcastle 1989» oneverybootleg.nl Процитовано 19 жовтня 2025
  126. ↑ «The Notting Hillbillies» discogs.com Процитовано 19 жовтня 2025
  127. ↑ «The Notting Hillbillies — TV Broadcast» oneverybootleg.nl Процитовано 19 жовтня 2025
  128. ↑ «Chet Atkins And Mark Knopfler — Neck And Neck» discogs.com Процитовано 19 жовтня 2025
  129. ↑ «Dire Straits — Money For Nothing (Live At Knebworth) video» nme.com Процитовано 20 жовтня 2025
  130. ↑ Healey, Jeff (2005). The Jeff Healey Band Live at Montreux 1999 [CD booklet], paragraph 5. Eagle Records.
  131. 1 2 Tobler, John. (1991) Who's Who in Rock & Roll, p. 1988. Crescent Books.
  132. 1 2 «On Every Street Tour 1991—1992» oneverybootleg.nl Процитовано 20 жовтня 2025
  133. ↑ «Dire Straits — On Every Street» discogs.com Процитовано 20 жовтня 2025
  134. ↑ «1991 Dire Straits — On Every Street» sessiondays.com Процитовано 20 жовтня 2025
  135. ↑ «On Every Street Review by William Ruhlmann» allmusic.com Процитовано 20 жовтня 2025
  136. ↑ «On Every Street» udiscovermusic.com Процитовано 20 жовтня 2025
  137. ↑ «John Illsley: Strait From The Art» performing-musician.com Процитовано 20 жовтня 2025
  138. ↑ Joel Whitburn (2006). The Billboard Book of Top 40 Hits. Billboard Books
  139. ↑ Nannini, Ronconi, с. 107-125.
  140. ↑ «Dire Straits» officialcharts.com Процитовано 20 жовтня 2025
  141. ↑ «Dire Straits: ‘Calling Elvis’, entre la broma familiar y la obsesión infantil de Mark Knopfler con Elvis Presley» los40.com Процитовано 21 жовтня 2025
  142. ↑ «1991 Dire Straits — On Every Street» sessiondays.com Процитовано 21 жовтня 2025
  143. ↑ «On Every Street — Awards» allmusic.com Процитовано 20 жовтня 2025
  144. ↑ «Dire Straits — Heavy Fuel. Top 40 Singles» charts.nz Процитовано 21 жовтня 2025
  145. ↑ «Vince Gill on Truck Songs, Clapton & Women's 'Unfair' Role in Country» rollingstone.com Процитовано 20 жовтня 2025
  146. ↑ «Dire Straits — You And Your Friend» discogs.com Процитовано 20 жовтня 2025
  147. 1 2 3 «On Every Street tour 1991/92» mark-knopfler.info Процитовано 20 жовтня 2025
  148. 1 2 3 «Into the tunnel of love — almost with Dire Straits» indailyqld.com.au Процитовано 20 жовтня 2025
  149. ↑ «Dire Straits' John Illsley Talks Rock Hall Induction, Odds of a Reunion Performance» billboard.com Процитовано 20 жовтня 2025
  150. ↑ «Dire Straits Biography» musicianguide.com Процитовано 20 жовтня 2025
  151. ↑ Rees, Paul (June 2015). The sultan of swing. Classic Rock #210. с. 124.
  152. ↑ «Dire Straits — You and Your Friend» lescharts.com Процитовано 20 жовтня 2025
  153. ↑ Salaverri, Fernando (September 2005). Sólo éxitos: año a año, 1959—2002 (вид. 1st). Spain: Fundación Autor-SGAE.
  154. ↑ «Dire Straits live at the BBC 26 Aug 1995» books.google.com Процитовано 31 серпня 2025
  155. ↑ «Dire Straits reunion? It's not for Knopfler» theguardian.com Процитовано 20 жовтня 2025
  156. ↑ «Mark Knopfler: how did we avoid disaster?» telegraph.co.uk Процитовано 20 жовтня 2025
  157. ↑ «Why Dire Straits broke up and never reunited» rockandrollgarage.com Процитовано 31 серпня 2025
  158. ↑ «Rock on the Net: Dire Straits/Mark Knopfler» rockonthenet.com Процитовано 6 вересня 2025
  159. ↑ «Dire Straits ReMastered» discogs.com Процитовано 12 вересня 2025
  160. ↑ «John's Wedding» mark-knopfler-news.co.uk Процитовано 12 вересня 2025
  161. ↑ «The Ragpicker's Dream» rollingstone.com Процитовано 6 вересня 2025
  162. ↑ «Dire Straits & Mark Knopfler — The Best Of Dire Straits & Mark Knopfler (Private Investigations)» discogs.com Процитовано 24 жовтня 2025
  163. ↑ «Private Investigations: The Best of Dire Straits & Mark Knopfler» allmusic.com Процитовано 24 жовтня 2025
  164. ↑ «Billboard 18 Feb 2006» books.google.com.ua Процитовано 6 вересня 2025
  165. 1 2 «Knopfler declines Straits reunion» news.bbc.co.uk Процитовано 24 жовтня 2025
  166. ↑ «Dire Straits turn down „huge amounts of money“ to reform» nme.com Процитовано 12 вересня 2025
  167. ↑ «Mark Knopfler» discogs.com Процитовано 24 жовтня 2025
  168. ↑ «Mark Knopfler Keyboard Player and Solo Artist Inamorata» guyfletcher.co.uk Процитовано 24 жовтня 2025
  169. ↑ «UK Music Heritage Plaque award» markknopfler.com Процитовано 12 вересня 2025
  170. ↑ «The Straits 22 May 2011» royalalberthall.com Процитовано 12 вересня 2025
  171. ↑ «Dire Straits Legends» direstraitslegends.wordpress.com Процитовано 30 жовтня 2025
  172. ↑ «DSL* Dire Straits Legacy» dslegacy.com Процитовано 30 жовтня 2025
  173. ↑ «Dire Straits Legacy all'Auditorium Conciliazione» metropolitanmagazine.it Процитовано 6 вересня 2025
  174. ↑ «Former Dire Straits Members Unite as 'Dire Straits Legacy' for Tour» rollingstone.com Процитовано 6 вересня 2025
  175. ↑ «Mark Knopfler Absent from Induction Ceremony» musicradar.com Процитовано 12 вересня 2025
  176. 1 2 3 «Dire Straits — Making Movies» mulevariations.com Процитовано 30 жовтня 2025
  177. ↑ Daisann McLane, Dire Straits: a rock & roll fairy tale, in Rolling Stone, 5 aprile 1979, pp. 33-34.
  178. ↑ Charlie Gillett, Dire Straits Live in Concert. Note di copertina di Live at the BBC, Dire Straits [libretto], Vertigo Records UMG, 528 323-2, 1995.
  179. ↑ Mike Nicholls, Simply Straits, in Record Mirror, 18 novembre 1978.
  180. 1 2 3 «Dire Straits Biography by Stephen Thomas Erlewine» allmusic.com Процитовано 10 вересня 2025
  181. 1 2 3 «Dire Straits — Discography» herbmusic.net Процитовано 10 вересня 2025
  182. 1 2 Nannini, Ronconi, с. 107.
  183. ↑ Nannini, Ronconi, с. 116-117.
  184. ↑ Lesley Duncanson, «Mark Knopfler: A Life in Songs», BBC Four, 28.01.2011, 0 h 26 min 38 s.
  185. ↑ «Dire Straits — Love Over Gold» discogs.com Процитовано 30 жовтня 2025
  186. 1 2 3 4 5 «Dire Straits/Allmusic Guide» allmusic.com Процитовано 30 жовтня 2025
  187. ↑ «Tunnel of Love» tabs.ultimate-guitar.com Процитовано 30 жовтня 2025
  188. ↑ «Skateaway» tabs.ultimate-guitar.com Процитовано 30 жовтня 2025
  189. ↑ «Money for Nothing» tabs.ultimate-guitar.com Процитовано 30 жовтня 2025
  190. ↑ «On Every Street» mychords.net Процитовано 30 жовтня 2025
  191. ↑ «Walk of Life» tabs.ultimate-guitar.com Процитовано 30 жовтня 2025
  192. ↑ «Private Investigations» tabs.ultimate-guitar.com Процитовано 30 жовтня 2025
  193. ↑ «100 Greatest Guitarists: Mark Knopfler» rollingstone.com Процитовано 30 жовтня 2025
  194. 1 2 Gene Santoro, Cos'è che rende Mark Knopfler così speciale? Niente di particolare, a sentire lui…, in Chitarre, novembre 1987, pp. 9-13.
  195. ↑ «Mark Knopfler — Biography» allmusic.com Процитовано 10 вересня 2025
  196. ↑ Nannini, Ronconi, с. 9-14.
  197. ↑ Nannini, Ronconi, с. 13-14.
  198. ↑ «La tecnica di Mark Knopfler» accordo.it Процитовано 10 вересня 2025
  199. ↑ «Mark Knopfler spiega come suonare la chitarra con il metodo del fingerpicking» virginradio.it Процитовано 31 жовтня 2025
  200. 1 2 «Fingerstyle: le Origini e la Differenza con il Fingerpicking» suonarechitarra.com Процитовано 31 жовтня 2025
  201. ↑ «Mark Knopfler's Fender Stratocaster 80470» ds.mk-guitar.com Процитовано 10 вересня 2025
  202. ↑ «Mark Knopfler's Fender Stratocaster 68354» ds.mk-guitar.com Процитовано 10 вересня 2025
  203. ↑ «Dire Straits & Mark Knopfler Guitar Page» oneverybootleg.nl Процитовано 10 вересня 2025
  204. ↑ «Schecter Strats» ds.mk-guitar.com Процитовано 10 вересня 2025
  205. ↑ «Schecter» oneverybootleg.nl Процитовано 10 вересня 2025
  206. ↑ Ingo Raven, «Les Pauls» ds.mk-guitar.com Процитовано 10 вересня 2025
  207. ↑ «Gibson» oneverybootleg.nl Процитовано 10 вересня 2025
  208. ↑ «Pensa Guitars» ds.mk-guitar.com Процитовано 10 вересня 2025
  209. ↑ «John Suhr» oneverybootleg.nl Процитовано 10 вересня 2025
  210. ↑ «Pensa-Suhr» oneverybootleg.nl Процитовано 10 вересня 2025
  211. ↑ Paolo Battigelli, Mark Knopfler — Shangri-La, il nuovo album nato negli studi di Malibu, in Guitar Club Magazine, dicembre 2004, p. 12.
  212. ↑ «National» oneverybootleg.nl Процитовано 10 вересня 2025
  213. ↑ «Fender Telecasters» ds.mk-guitar.com Процитовано 10 вересня 2025
  214. ↑ «Schecter Telecasters» ds.mk-guitar.com Процитовано 11 вересня 2025
  215. 1 2 3 «Gibson» oneverybootleg.nl Процитовано 11 вересня 2025
  216. ↑ «Burns» oneverybootleg.nl Процитовано 11 вересня 2025
  217. ↑ «Erlewine» oneverybootleg.nl Процитовано 11 вересня 2025
  218. ↑ «Ramirez» oneverybootleg.nl Процитовано 11 вересня 2025
  219. ↑ «Mark Knopfler's Guitars» ds.mk-guitar.com Процитовано 11 вересня 2025
  220. 1 2 Nannini, Ronconi, с. 9-10.
  221. 1 2 Nannini, Ronconi, с. 15.
  222. ↑ Davide Gentile, Mark Knopfler — Il viaggiatore, in Jam, settembre 2012, pp. 16-23.
  223. 1 2 «Dire Straits/Album Rewiews» rollingstone.com Процитовано 30 жовтня 2025
  224. ↑ «Calling Elvis» bestsongsever.com Процитовано 30 жовтня 2025
  225. ↑ Nannini, Ronconi, с. 119.
  226. ↑ Nannini, Ronconi, с. 116—123.
  227. ↑ Nannini, Ronconi, с. 93-94.
  228. 1 2 3 4 «Dire Straits/Bio, Pictures, Videos» rollingstone.com Процитовано 30 жовтня 2025
  229. ↑ «Mark Knopfler Authorized Biography» mark-knopfler-news.co.uk Процитовано 11 вересня 2025
  230. ↑ Lesley Duncanson, «Mark Knopfler: A Life in Songs», BBC Four, 28.01.2011, 0 h 6 min 22 s.
  231. ↑ Colin Irwin, Dire Straits, Bresso, Gruppo Editoriale Futura, 1994, p. 5. ISBN 1-85797-584-7.
  232. ↑ Nannini, Ronconi, с. 223-226.
  233. ↑ Lesley Duncanson, «Mark Knopfler: A Life in Songs», BBC Four, 28.01.2011, 0 h 0 min 24 s.
  234. ↑ «Dire Straits given plaque honour» news.bbc.co.uk Процитовано 25 жовтня 2025
  235. ↑ «Mark Knopfler's Tunes» creedence.6te.net Процитовано 25 жовтня 2025
  236. ↑ Nannini, Ronconi, с. 33-34.
  237. ↑ «Dire Straits — Making Movies» mulevariations.com Процитовано 25 жовтня 2025
  238. ↑ «Dire Straits/Making Movies review» grinningplanet.com Процитовано 25 жовтня 2025
  239. 1 2 «Making Movies/Album reviews/Rolling Stone» rollingstone.com Процитовано 25 жовтня 2025
  240. ↑ «Dire Straits Brothers In Arms Review» bbc.co.uk Процитовано 25 жовтня 2025
  241. ↑ «Brothers in Arms/Album Reviews/Rolling Stone» rollingstone.com Процитовано 25 жовтня 2025
  242. ↑ «Dire Straits: Brothers in Arms» rollingstone.com Процитовано 25 жовтня 2025
  243. ↑ «Dire Straits — Brothers in Arms/All Music» allmusic.com Процитовано 25 жовтня 2025
  244. ↑ «Dire Straits/Brothers in Arms album review» grinningplanet.com Процитовано 25 жовтня 2025
  245. ↑ «Robert Christgau CG: Dire Straits» robertchristgau.com Процитовано 25 жовтня 2025
  246. ↑ «Dire Straits/On Every Street album review» grinningplanet.com Процитовано 25 жовтня 2025
  247. ↑ «Brothers in Arms popularises the CD» theguardian.com Процитовано 25 жовтня 2025
  248. ↑ «So Long, and Thanks for All the Fish Quotes» goodreads.com Процитовано 12 вересня 2025
  249. ↑ «Dire Straits» discogs.com Процитовано 19 жовтня 2025
  250. ↑ Tony Stewart, New Musical Express, 8 aprile 1978.
  251. ↑ David Nieri, Mark Knopfler — The Long Highway, in Buscadero, gennaio 2005, pp. 38-43.
  252. ↑ «Tour dates» oneverybootleg.nl Процитовано 1 листопада 2025

Література

[ред. | ред. код]
  • John Illsley. My Life in Dire Straits : The Inside Story of One of the Biggest Bands in Rock History. — London : Bantam Press, 2021. — ISBN 978-1-78763-436-7.
  • Giulio Nannini, Mauro Ronconi. Le canzoni dei Dire Straits. — Milano : Editori Riuniti, 2003. — ISBN ISBN 88-359-5319-7.
  • Ezio Guaitamacchi. 1000 canzoni che ci hanno cambiato la vita. — Milano : Rizzoli, 2009. — ISBN ISBN 978-88-17-03392-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Dire_Straits&oldid=48428436