Ege Bamyasi

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ege Bamyasi
Студійний альбом
Виконавець Can
Дата випуску листопад 1972
Записаний грудень 1971 - червень 1972
Жанр Краут-рок, фанк, психоделічний рок, спейс-рок
Тривалість 40:06
Мова англійська
Студія звукозапису Inner Space Studio, Вайлерсвіст
Лейбл United Artists
Продюсер Can
Хронологія Can
Попередній
←
 Tago Mago
(1971)
Future Days
(1973)
Наступний
→
Сингли з Ege Bamyasi
  1. «Spoon»
    Випущений: 1971
  2. «Vitamin C"»
    Випущений: 1972
  3. «I'm So Green»
    Випущений: 1972
Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 5/5 зірок[1]
Encyclopedia of Popular Music 5/5 зірок[2]
The Great Rock Discography 7/10[3]
Mojo 5/5 зірок
Pitchfork 9.8/10[4]
Q 5/5 зірок
The Rolling Stone Album Guide 4/5 зірок[5]
Spin Alternative Record Guide 8/10[6]
Stylus A[7]
Tom Hull B+[8]

Ege Bamyasi — третій студійний альбом німецького краут-рок гурту Can, що спочатку вийшов як LP 1972 року на лейблі United Artists. До альбому увійшов сингл «Spoon», який потрапив до чарту Топ-10 у Німеччині, значною мірою завдяки використанню його як теми для німецького телевізійного міні-серіалу-трилера під назвою Das Messer. Успіх синглу дозволив Can переїхати до кращої студії, в якій вони записали Ege Bamyası.

Ege Bamyası був ремастирований як гібридний Super Audio CD у 2004 році, до якого входить буклет з коментарями до альбому від колишнього журналіста Melody Maker Девіда Стаббса, а також раніше не видані фотографії гурту. Альбом отримав багато схвальних відгуків від критиків з моменту його виходу, і на нього посилалися різні виконавці як на фактор, що вплинув на їхню творчість. Кілька артистів грали кавер-версії пісень з Ege Bamyası. До альбому Sacrilege увійшли ремікс-версії кількох треків різних виконавців.

Продакшн та реліз[ред. | ред. код]

Завдяки комерційному успіху синглу «Spoon» (який досяг 6 місця в німецьких чартах[9] і був проданий накладом 300 000 копій), Can змогли винайняти великий колишній кінотеатр у Вайлерсвісті поблизу Кельна, який вони використовували як частково робочий, частково житловий простір та який назвали «Inner Space». Однак, як згадував гітарист Міхаель Каролі, сесії були «зірвані клавішником Ірміном Шмідтом і вокалістом Дамо Сузукі, які день у день одержимо грали в шахи»,[10] і що «завершення запису перетворилося на шалений процес, деякі треки доводилося записувати практично в режимі реального часу, а сингл „Spoon“ був доданий для того, щоб компенсувати нестачу матеріалу».[10]

Ege Bamyası був записаний Хольгером Чукаєм у Вайлерсвісті і вперше виданий у 1972 році лейблом United Artists. У вересні 2004 року альбом, разом з більшістю дискографії Can, був ремастований і вийшов у вигляді гібридного SACD.[11] Перевидання містить буклет з коментарями до альбому Девіда Стаббса, а також раніше не видані фотографії гурту.

Успіх пісні «Spoon» та продажі з цього альбому надихнули Can влаштувати безкоштовний концерт у спробі достукатися до ширшої аудиторії. Безкоштовний концерт гурту був знятий Мартіном Шефером, Роббі Мюллером та Егоном Манном для режисера Петера Пшигодди у Кельнському спорткомплексі 3 лютого 1972 року і включений до DVD Can.[12]

В інтерв'ю 2006 року Девіду Стаббсу в журналі Uncut Ірмін Шмідт прокоментував: «Люди уявляють, що Can був повністю змонтований, але для „Soup“ взагалі не було ніякого монтажу. Ми з'ясували, що запис був занадто коротким; до наступного ранку потрібно було додати ще десять хвилин музики, тому ми написали, зіграли і записали його напередодні ввечері. Ніякого монтажу!» Чукай додав: «Ми записували Ege Bamyasi у новій студії, яка раніше була кінотеатром. Це нове середовище вплинуло на звук. Барабани не були такими важкими і грубими, вокал та інструменти були відокремлені. „Vitamin C“ стала заголовним треком фільму Семюеля Фуллера Dead Pigeon on Beethoven Street. Так часто бувало. Ми робили музику, а потім знаходили їй застосування. „Soup“ — мій улюблений трек».[13]

Дизайн обкладинки[ред. | ред. код]

На обкладинці альбому — фотографія банки «Ege Bamyası» (турецькою «Егейська бамія»). В інтерв'ю Uncut, яке вийшло в серпні 2006 року, Шмідт пояснив Стаббсу: «Бляшанка на обкладинці — це не дурна концептуальна ідея. Це бляшанка, яку Яки знайшов у турецькій крамниці. Там слово „банка“ означає щось на кшталт „життя“. За такими назвами, як „Vitamin C“ і „I'm So Green“, немає ніякої концепції, але, безумовно, на той час ми вже були дуже органічними у своєму звучанні».[13]

Відгуки[ред. | ред. код]

Ege Bamyası отримав значне визнання критиків з моменту свого виходу. Британський музичний тижневик Melody Maker писав: «Can, без сумніву, найталановитіший і найпослідовніший експериментальний рок-гурт у Європі, включно з Англією».[14] PopMatters схарактеризував альбом як «настільки ж компактний і дратівливий, наскільки його попередник був епічним і космічним», назвавши його «майстерним твором психоделічного року, сплавленим з туго намотаним фанком».[15]

Нагороди[ред. | ред. код]

Станом на листопад 2020 року Acclaimed Music визнав Ege Bamyasi 629-м найвідомішим альбомом усіх часів.[16]

Відзнаки Ege Bamyasi
Видання/джерело Відзнака Рік Позиція
Pitchfork «Top 100 Albums of the 1970s» 2004 19[17]
Rolling Stone «Rolling Stone's 500 Greatest Albums of All Time» 2020 454[18]
Uncut «200 Greatest Albums of All Time» 2016 75[19]
NME «NME's The 500 Greatest Albums of All Time» 2013 297[20]
Stylus «Top 101—200 Albums of All Time» 2004 113
Paste «The 70 Best Albums of the 1970s» 2020 63[21]
Fact «The 100 best albums of the 1970s» 2014 97[22]

Спадщина[ред. | ред. код]

Вплив[ред. | ред. код]

Різні артисти називали Ege Bamyası своїм впливовим альбомом. Стівен Малкмус з Pavement сказав: «Я слухав альбом Ege Bamyası гурту Can щовечора перед сном протягом трьох років».[23] Терстон Мур з Sonic Youth згадує: «Я знайшов Ege Bamyası за 49 центів у Woolworth's. Я не бачив жодного напису на обкладинці, не знав, що це гурт. Я не бачив нічого написаного про Can, не знав про них нічого, крім цієї банки бамії на обкладинці, яка здавалася абсолютно дивною. Нарешті я взяв цю платівку, і я її повністю вислухав. Вона була такою привабливою. Щось у ній змушувало Can здаватися, що вони грають за межами рок-н-ролу. Це було не схоже ні на що інше, що я чув на той час.»[24] Джефф Барроу з Portishead обрав Ege Bamyası як один з їхніх улюблених 13 альбомів для рубрики Bakers Dozen Series в журналі The Quietus.[25] Гурт Spoon взяв свою назву від однойменного треку з цього альбому, і називає Can одним з головних факторів впливу.[26]

Кавер-версії та семпли[ред. | ред. код]

Зроблено багато кавер-версій пісень з Ege Bamyası різними виконавцями. Beck записав кавер на «I'm So Green», вона увійшла до триб'ют-альбому Can, продюсером якого виступили Dust Brothers.[27] Каньє Вест використав семпл «Sing Swan Song» для своєї пісні «Drunk and Hot Girls» на альбомі Graduation, і багато слів пісні взяв з вокалу Дамо Сузукі.[28] Ремікс-версії кількох пісень з Ege Bamyası увійшли до альбому Sacrilege. Електронний продюсер The Kleptones включив «Vitamin C» до свого міксу «Hectic City 7 — May Daze».[29] На честь 40-річчя альбому Стівен Малкмус зіграв його повністю 1 грудня 2012 року на фестивалі WEEK-END у Кельні, Німеччина.[30] Запис цього виступу вийшов обмеженим тиражем у День музичних магазинів 2013 року.

У популярній культурі[ред. | ред. код]

«Vitamin C» можна почути у фільмі Педро Альмодовара Розірвані обійми[39], а також в екранізації Пола Томаса Андерсона роману Томаса Пінчона Вроджена вада.[31] Вона також звучить у серіалі Netflix 2016 року The Get Down як тема для персонажа Діззі Кіплінга та в одному з епізодів Проповідника. Окрім Das Messer, «Spoon» також з'являється у саундтреку до фільму Morvern Callar, а «I'm So Green» була використана у документальному фільмі Spaceship Earth.

Трек-лист[ред. | ред. код]

Автор музики і слів Чукай, Каролі, Лібецайт, Шмідт, Сузукі. 

Сторона 1
#НазваТривалість
1.«Pinch»9:30
2.«Sing Swan Song»4:49
3.«One More Night»5:36
Сторона 2
#НазваТривалість
4.«Vitamin C»3:32
5.«Soup»10:32
6.«I'm So Green»3:06
7.«Spoon»3:04
40:06

Персоналії[ред. | ред. код]

Can

Продакшн[ред. | ред. код]

  • Інґо Трауер — оригінальні художні роботи
  • Річард Джей Рудоу — оригінальний дизайн
  • Андреас Торклер — дизайн (перевидання 2004 року)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ned Raggett. Ege Bamyasi Review by Ned Raggett (англ.). AllMusic. Процитовано 7 серпня 2023.
  2. ↑ Larkin, Colin (2011). Can. Encyclopedia of Popular Music (вид. 5th). Omnibus Press. ISBN 978-0857125958.
  3. ↑ Martin C. Strong (1998). The Great Rock Discography (вид. 1st). Canongate Books. ISBN 978-0-86241-827-4.
  4. ↑ Dominique Leone. Can Ege Bamyasi (англ.). Pitchfork. Процитовано 7 серпня 2023.
  5. ↑ Nathan Brackett; Christian David Hoard (2004). The new Rolling Stone album guide. New York: Simon & Schuster. с. 134. ISBN 978-0-7432-0169-8.
  6. ↑ Weisbard, Eric; Marks, Craig, ред. (1995). Minutemen. Spin Alternative Record Guide (вид. 1st). New York: Vintage Books. ISBN 0-679-75574-8.
  7. ↑ J T. Ramsay. Can Tago Mago / Ege Bamyasi (англ.). Stylus. Архів оригіналу за 27 жовтня 2011. Процитовано 7 серпня 2023.
  8. ↑ Tom Hull. Grade List: can. Tom Hull - on the web. Процитовано 7 серпня 2023.
  9. ↑ Ehnert, Günter (1999). HIT BILANZ Deutsche Chart Singles 1956-1998. Taurus Press. ISBN 3-922542-60-3.
  10. ↑ а б Stubbs, David (2004). Ege Bamyasi (CD liner notes). Spoon Records.
  11. ↑ Can > Biography
  12. ↑ CAN — 2 DVDs + 1 Audio CD
  13. ↑ а б David Stubbs. ALBUM BY ALBUM: CAN (англ.). Uncut. Процитовано 7 серпня 2023.
  14. ↑ CAN Biography
  15. ↑ Adrien Begrand. For the Sake of Future Days: Can’s Second Golden Era (англ.). PopMatters. Процитовано 7 серпня 2023.
  16. ↑ Ege Bamyasi
  17. ↑ The 100 Best Albums of the 1970s (англ.). Pitchfork. Процитовано 7 серпня 2023.
  18. ↑ The 500 Greatest Albums of All Time (англ.). Rolling Stone. Процитовано 7 серпня 2023.
  19. ↑ Uncut: 200 Greatest Albums Of All Time
  20. ↑ Emily Barker. The 500 Greatest Albums Of All Time: 300-201 (англ.). NME. Процитовано 7 серпня 2023.
  21. ↑ The 70 Best Albums of the 1970s (англ.). Paste. Процитовано 7 серпня 2023.
  22. ↑ Chris Kelly, Tom Lea, Joe Muggs, Joseph Morpurgo, Mr. Beatnick, Chal Ravens, John Twells. The 100 best albums of the 1970s (англ.). Fact. Процитовано 7 серпня 2023.
  23. ↑ Reynolds, Simon. Pavement interview. Melody Maker. London: IPC Specialist & Professional Press (Spring 1992). ISSN 0025-9012. Процитовано 7 серпня 2023.
  24. ↑ Sarig, Roni (1998). The Secret History of Rock: The Most Influential Bands You'Ve Never Heard. Watson-Guptill Publications. с. 125. ISBN 0-8230-7669-5.
  25. ↑ John Doran. Bakers Dozen: Portishead Choose Their Favourite 13 Albums (англ.). The Quietus. Процитовано 7 серпня 2023.
  26. ↑ Warren, Tamara. «Waxing Poetic», Anthem, Fall/Winter 2005, p. 54.
  27. ↑ I'm So Green, Beck
  28. ↑ Austin Scaggs. Kanye West: A Genius in Praise of Himself (англ.). Rolling Stone. Процитовано 7 серпня 2023.
  29. ↑ Hectic City 7 — May Daze
  30. ↑ Evan Minsker. Watch Stephen Malkmus Perform Can's Ege Bamyasi (англ.). Pitchfork. Процитовано 7 серпня 2023.
  31. ↑ David Renshaw. Details of Radiohead guitarist Jonny Greenwood’s ‘Inherent Vice’ soundtrack confirmed (англ.). NME. Процитовано 7 серпня 2023.
Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ege_Bamyasi&oldid=41642949