Кропива жалка
| Кропива жалка | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Кропивові (Urticaceae) |
| Рід: | Кропива (Urtica) |
| Вид: | Кропива жалка (U. urens)
|
| Біноміальна назва | |
| Urtica urens | |
Кропива жалка[1] (Urtica urens L.) — однорічна трав'яниста рослина родини кропивних.
Опис[ред. | ред. код]
Трав'яниста рослина заввишки 40-60 см. За сприятливих умов може сягнути двох метрів. Листя та стебла вкриті мечоподібними волосинками, що схожі на порожні дудочки. Стінки волосинок просякнуті карбонатом кальцію тому дуже крихкі. Горішня частина волосинки наповнена жалючим соком складного хімічного складу: ацетилхолін, гістамін та різні органічні кислоти. Від зіткнення з різними предметами та шкірою волосинки зламуються, гострі кінці зламу проколюють шкіру та вміст волосинки потрапляє у ранку. Ацетилхолін та гістамін діють на нервові закінчення, викликаючи печію та свербіж.[2]
Відрізняється від кропиви дводомної меншими розмірами (10–60 см заввишки), овальними пилчастими листками.
Екологія[ред. | ред. код]
Росте на забур'янених лісових площах, у листяних і мішаних лісах. Тіньовитривала рослина.
Поширення[ред. | ред. код]
Імовірно, рослина родом з Європи. Широко розповсюджений вид у регіонах з помірним кліматом і тропічних гірських районах. Зростає в Північній Африці, Азії, Північній Америці.
В Україні зростає на пустирях, пасовищах, вздовж доріг, в садах, на городах, біля житла — по всій території[1].
Практичне використання[ред. | ред. код]
У промисловості[ред. | ред. код]
За давнини із стебел кропиви отримували прядиво для виготовлення грубих тканин, міцних линв, мотузок. У країнах Сходу кропива слугує для виготовлення вищих сортів паперу.
У Польщі з листя кропиви одержують хлорофіл, що застосовується у парфумерії та харчовій промисловості.
У медицині[ред. | ред. код]
Застосовують як кровотамувальний, сечогінний, протигарячковий, ранозагоювальний, протиревматичний засіб.
У харчуванні[ред. | ред. код]
Листя кропиви містить велику кількість вітаміну C, K1, B2, провітамін A. Має 18-20% азотистих речовин, 9-10% крохмалю і до 7% жирів. Вважають, що за поживністю листя кропиви не поступаються перед зеленим горошком, квасолею, бобами.
Молоді пагони та стебла - цінна присмака до зеленого борщу. Стебло солять і маринують про запас. У скандинавських країнах і Польщі з молодих листків роблять пюре до м'ясних страв. На Поліссі з посіченого та звареного листя кропиви готують соуси до м'ясних та борошняних стрів і картоплі.
Квашені молоді пагони готують так само як капусту, але замість моркви додають листя городнього портулаку. Квашена кропива має пікантніший аромат, ніж квашена капуста, а також смачніша і поживніша.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Молода рослина -
Волосинки на стеблі -
Квіти -
Насіння
Джерела[ред. | ред. код]
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 59. (рос.)(укр.)
- ↑ М.Л. Рева, Н.Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 - 168 с. - С. 22
Посилання[ред. | ред. код]
- Кропива жалка // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 221. — ISBN 5-88500-055-7.
- Кропива жалка (Urtica urens L.) [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Аграрна енциклопедія
- Euro+Med Plantbase [Архівовано 20 лютого 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- Flora of North America [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Germplasm Resources Information Network (GRIN) [Архівовано 19 лютого 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
|