Герасимович Борис Петрович

Борис Петрович Герасимович
Народився	19 (31) березня 1889(1889-03-31) Кременчук
Помер	30 листопада 1937(1937-11-30) (48 років) Ленінград
Поховання	Меморіальне кладовище «Левашівська пустинь»
Місце проживання	Харків, Ленінград
Країна	СРСР
Діяльність	астрофізик, астроном
Alma mater	Харківський університет
Галузь	астрофізика
Заклад	Харківський університет, Пулковська обсерваторія
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	А. А. Бєлопольський, С. К. Костинський
Вчителі	Струве Людвіг Оттович
Роботи у Вікіджерелах  Герасимович Борис Петрович у Вікісховищі

Борис Петрович Герасимович (нар. 19 (31) березня 1889(18890331), Кременчук — 30 листопада 1937, Ленінград) — український радянський астроном, один з перших і видатних астрофізиків-теоретиків і фахівців в зоряній астрономії. Розстріляний під час сталінських репресій.

Життєпис

Народився у Кременчуці, нині Полтавська область, Україна.

У юності був членом бойової організації есерів, протягом двох років був ув'язнений. У 1914 закінчив Харківський університет і був залишений для підготовки до професури. У 1916 проходив стажування в Пулковській обсерваторії під керівництвом А. А. Бєлопольского і С. К. Костинського. У 1917–1922 — приват-доцент Харківського університету, в 1922–1931 — професор астрономії, в 1920–1931 — старший астроном обсерваторії Харківського університету. У 1926–1929 перебував в науковому відрядженні в США, в Гарвардській обсерваторії. З 1931 працював в Пулковській обсерваторії (спочатку завідував астрофізичним відділом, з 1933 — директор обсерваторії).

За звинуваченням в організації контрреволюційної групи пулковських астрономів («пулковська справа») арештований 28 червня 1937 і розстріляний 30 листопада 1937 року. Реабілітований посмертно (1956).

Наукова діяльність

Наукові роботи присвячені різним проблемам астрофізики. Одним з перших почав вивчати природу планетарних туманностей (1922–1931). Досліджував фізичні умови в них і різні їхні форми як фігури рівноваги газових мас, що перебувають під дією сил тяжіння центральної зорі і відштовхувальних сил світлового тиску; визначив світимості центральних зір і висловив підтверджене подальшими дослідженнями припущення про малість їхніх мас. Одним з перших вказав на необхідність обліку міжзоряного поглинання світла при вивченні структури Галактики, застосував оригінальний метод оцінки міжзоряного поглинання за допомогою цефеїд. У 1927 спільно з В.Лейтеном визначив відстань Сонця від галактичної площини. Розробляв теорію йонізації в зоряних атмосферах і в міжзоряному газі (поправки до формули Саха при відхиленнях від термодинамічної рівноваги); у 1929 спільно з Отто Струве розглянув фізичні умови в міжзоряному газі з погляду утворення ліній поглинання.

У 1928 спільно з Д.Мензелом виконав піонерську роботу, присвячену джерелам зоряної енергії, в якій процеси звільнення внутрізоряної енергії розглядалися з погляду статистичної механіки. Ця робота була відзначена премією ім. А. Крессі-Моррісона Нью-йоркської Академії наук. Першим серед астрономів серйозно розглянув астрономічні аспекти космічних променів.

Велике число робіт присвячене змінним зорям — дослідженню періодів і форм кривих блиску, спектральних особливостей, показників кольору і абсолютних величин довгоперіодичних і напівправильних змінних, цефеїд, зір типу ρ Лебедя. Отримав оцінки загального числа змінних зір кожного типу на основі теоретико-ймовірнісних міркувань.

Детально вивчив Ве-зорі, розглянув проблему закінчення речовини з них під дією тиску випромінювання (1934), а також пов'язані з цим питання стану речовини в оболонках зір, що розширюються.

Приділяв багато уваги вивченню Сонця. Брав участь в декількох експедиціях для спостереження повних сонячних затемнень. Був головою спеціальної комісії АН СРСР з підготовки до спостереження затемнення 19 червня 1936, коли вперше була розроблена єдина програма спостережень; у зоні затьмарення були встановлені 6 стандартних коронографів. Під час цього затемнення експедиції отримали цінні відомості про рухи в короні.

Широкою популярністю користувалася монографія Герасимовича «Сонячна фізика», видана в 1933 українською мовою і в 1935 російською.

Член низки наукових товариств (Німецького, Французького і Американського астрономічних товариств, Королівського астрономічного товариств в Лондоні, Американської асоціації спостерігачів змінних зір, Американського географічного товариств).

Пам'ять

Ім'ям Герасимовича названі місячний кратер і мала планета 2126 Герасимович, відкрита Т. М. Смирновою 30 серпня 1970 року в Кримській астрофізичній обсерваторії.

Також у Кременчуці існує Вулиця Академіка Герасимовича.

Роботи

• Еволюція світів в світлі сучасної науки. «Червоний шлях» №1.  — Харків, 1923.
• Революція Коперника. «Червоний шлях» №2.  — Харків, 1923.

Посилання

• Ю. В. Александров. Герасимович Борис Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
• Астронет [Архівовано 24 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Звезда исключительной величины Борис Петрович Герасимович^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• А. И. Еремеева. Жизнь и творчество Бориса Петровича Герасимовича [Архівовано 23 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• Балышев М. А. Борис Петрович Герасимович (1889-1937) // 200 лет астрономии в Харьковском университете / Шкуратов Ю. Г. (ред.). — Харків : ХНУ, 2008. — С. 115-124. — 500 прим.
• Балишев М. А. Звезда исключительной величины: Борис Петрович Герасимович // UNIVERSITATES. — 2004. — С. 46-57.