Глушків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Глушків
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Коломийський район
Громада Городенківська міська громада
Основні дані
Засноване 1472
Населення 1169 ▼ 1.11.2021
Площа 14,418 км²
Густота населення 81,22 осіб/км²
Поштовий індекс 78127
Телефонний код +380 03430
Географічні дані
Географічні координати 48°38′37″ пн. ш. 25°28′36″ сх. д. / 48.64361° пн. ш. 25.47667° сх. д. / 48.64361; 25.47667Координати: 48°38′37″ пн. ш. 25°28′36″ сх. д. / 48.64361° пн. ш. 25.47667° сх. д. / 48.64361; 25.47667
Місцева влада
Адреса ради 78103, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Городенка, вул. Шевченка Тараса, буд. 77
Карта
Глушків. Карта розташування: Україна
Глушків
Глушків
Глушків. Карта розташування: Івано-Франківська область
Глушків
Глушків
Мапа
Мапа

CMNS: Глушків у Вікісховищі

Глушкі́в — село в Україні, у Городенківській міській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.

Село Глушків належить до давніх поселень. Перша документальна згадка відноситься до 1472 року[1].

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області» увійшло до складу Городенківської міської громади.[2]

Історія[ред. | ред. код]

Заснування. Походження назви[ред. | ред. код]

Про назву села є декілька легенд:

  1. Назва села проходить від місцевості, що була тут раніше — глушина.
  2. Від прізвища пана Глушко, який володів цією місцевістю. Одного разу, об'їжджаючи поля, пан з бричкою утопився у «Вікнині», бо коні чогось злякалися.
  3. Він прізвища мисливця — Глушко, який полював у цій місцевості. Він зустрів тут гарну дівчину і покохав її, але мати дівчини теж уподобала мисливця і не дала свою згоду на їхнє одруження. Одного разу, коли Глушко приїхав до джерела напоїти коня, то не було там води, бо гадюки закрили джерело. Мисливець убив гадюк і вода повернулася. Джерело так і називають «Гадячка». Глушко все ж таки одружився з дівчиною і поселився тут.
За іншою легендою мати перетворила мисливця на скалу «Бовдур», яка мала вигляд людини на коні, а свою дочку — на іншу скалу у вигляді дівчини з кошичком. Сама мати стала скалою «Прохідницею», що стояла між ними. Але в післявоєнні роки ці скали були зруйновані.

Період до 1772 року[ред. | ред. код]

Перші поселення людей були в урочищі «Капусти». Пізніше почали селитись ближче до теперішнього села і до «Печер» в урочищі «Коноплищі». Однак, населення села залишалося малим, тому що часто нападали татаро-турецькі орди та лютували епідемії. У 1564 році тут проживало 19 родин. Із 1600 по 1629 роки на цій території було 20 нападів татар. У 1676 році глушківський край зазнав спустошливого нападу і був розорений повністю. Перші хати після цього почали будувати біля джерел «Цюркало» і «Вертеб».

Період 1772–1918 років[ред. | ред. код]

Після приєднання Галичини до володінь Габсбургів село Глушків (у 1786–1787 роках тут проживало 349 осіб[3]) адміністративно увійшло до Заліщицького циркулу. Село було переведено із колишнього королівського домену Речі Посполитої в державну власність[3]. Проте вже під кінець XVIII століття власником Глушкова (разом із територією колишнього Снятинського староства) став граф Михайло Ронікер[4]. У 1857 році за даними австрійського перепису у Глушкові було 968 жителів. До 1939 року землі в селі Глушкові належали поміщикам Криштофовичам. Після 1900 року населення зросло до 1219 чоловік.

Період 1918–1939 років[ред. | ред. код]

Період 1939–1991 років[ред. | ред. код]

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

В селі функціонує Навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа І — ІІ ступенів, дитячий садок). Також існує Фельдшерсько-акушерський пункт та Сільський клуб. В останньому функціонує бібліотека із фондом 9707 книжок. В селі існує відділення поштового зв'язку «Укрпошти»[5].

Населення[ред. | ред. код]

Згідно даних Всеукраїнського перепису 2001 року[6], за мовною ознакою населення визнало рідними мовами наступні: українська 99, 57%, російська 0, 34%, білоруська 0,09%.

За даними на початок 2013 року, у селі проживало 1097 осіб (503 чоловіків та 594 жінок), з них 330 пенсіонерів та нараховувалось 399 господарств[5].

Релігія[ред. | ред. код]

В селі існує Церква Святого Архистратига Михаїла (побудована 1864 р. пам'ятка архітектури[7][8]), де почергово проводять богослужіння православна громада настоятель митрофорний протоієрей Іван Теремко 21 листопада 2014 на храмове свято з нагоди 150-річчя храму з архіпастирським візитом відві-дав храм єпископ Коломийський і Косівський Юліан. З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета 31 січня 2016 року нагороджений Орденом Миколая Чудотворця. З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета 19 листопада 2018 року нагороджений медаллю "За жертовність і любов до України". та греко-католицька громада настоятель отець Роман Лапчинський. 16 листопада 2014 року храм відвідав правлячий архиєрей Коломийсько-Чернівецької Єпархії владика Василій (Івасюк), де взяв участь у святкуваннях з нагоди 150-річчя будівництва храму. Також було нагороджено настоятеля парафії о. Романа Лапчинського золотим хрестом. Серед гостей також був присутній о. Євген Усошин, канцлер курії Апостольського візитатора Білорусі[9].

Економіка[ред. | ред. код]

На території села діють декілька магазинів та свиноферма[5].

Пам'ятний знак педагогу та поетові Ю. Бундзяку, знаходиться на стіні школи

Відомі люди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Сіреджук П. З історії заселення Городенківщини // Край. — 10. 04. 1999 р.
  2. ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
  3. ↑ а б Сіреджук П. Чисельність населення Прикарпаття в останній чверті XVIII ст. // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2012. — Вип. 21. — С. 7
  4. ↑ Сіреджук П. Чисельність населення Прикарпаття в останній чверті XVIII ст. // Вісник Прикарпатського університету. Історія. — 2012. — Вип. 21. — С. 12
  5. ↑ а б в СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПАСПОРТ ГОРОДЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 20 листопада 2014.
  6. ↑ Всекураїнський перепис населення. База даних. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 18 жовтня 2014.
  7. ↑ Пам'ятки архітектури Городенківського району
  8. ↑ Реєстри пам'яток Івано-Франківської області. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 16 січня 2015.
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 18 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бойків. М. Історія села Глушків. Городенка, 2007. — 41 c.
Населені пункти ліквідованого Городенківського району (до 2020)
Міста
Смт
Селища
Села
Білка • Вербівці • Виноград • Вікно • Вільхівці • Воронів • Глушків • Городниця • Далешове • Дубки • Колінки • Копачинці • Корнів • Котиківка • Кунисівці • Лука • Михальче • Монастирок • Незвисько • Новоселівка • Олієво-Корнів • Олієво-Королівка • Острівець • Передівання • Поточище • Прикмище • Пробабин • Раковець • Рашків • Репужинці • Рогиня • Росохач • Семаківці • Семенівка • Серафинці • Слобідка • Сороки • Стрільче • Тишківці • Топорівці • Торговиця • Уніж • Хвалибога • Хмелева • Чернятин • Чортовець • Ясенів-Пільний


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Глушків&oldid=41862784