Домінгос да Гія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Домінгос да Гія
Домінгос да Гія
Домінгос да Гія
Особисті дані
Повне ім'я Домінгос Антоніо да Гія
Народження 19 листопада 1912(1912-11-19)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Смерть 18 травня 2000(2000-05-18) (87 років)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Зріст 185 см
Вага 79 кг
Громадянство  Бразилія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1929–1932 Бразилія «Бангу» 57 (2)
1933 Уругвай «Насьйональ»  ? (?)
1934 Бразилія «Васко да Гама»  ? (?)
1935–1937 Аргентина «Бока Хуніорс» 56 (0)
1937–1943 Бразилія «Фламенго» 230 (0)
1943–1947 Бразилія «Корінтіанс» 116 (0)
1947–1948 Бразилія «Бангу» 22 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1931–1946 Бразилія Бразилія 30 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Домінгос да Гія (порт. Domingos da Guia, нар. 19 листопада 1912, Ріо-де-Жанейро — пом. 18 травня 2000, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції захисника.

За версією IFFHS займає 43 місце серед найкращих футболістів Південної Америки XX століття. Займає 40-е місце серед найкращих гравців за всю історію футболу за версією Placar[1]. Брат іншого відомого футболіста — Ладіслау да Гія, батько Адеміра да Гії. Ім'я Домінгеса згадується в гімні клубу «Бангу»: «Звідти і сюди прийшов Домінгос да Гія» («De lá, pra cá, surgiu Domingos da Guia»)[2]. За версією журналу Placar (2000 рік), Домінгос входить в 5-ку найкращих гравців «Фламенго» за всю історію клубу[3]. Домінгос відомий своїм прийомом, відомим як «Домінгадас», коли він йшов в обіграш на нападників суперника біля своїх воріт[4].

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Домінгос да Гія народився в Бангу, передмісті Ріо-де-Жанейро в багатодітній родині бідного фермера[3], де він був наймолодшою дитиною. Він почав свою діяльність, працюючи ткачем на місцевому текстильному підприємстві, одночасно граючи в команді при заводі[5]

Домінгос почав кар'єру у віці 16-ти років клубі «Бангу», чиїм головним спонсором був завод, на якому працював Домінгос[6], і де вже грали троє його старших братів[7]. Запросив його до клубу головний тренер команди Са Пінту[8]. Одночасно з грою в клубі, Домінгос працював агентом громадського здоров'я[3]. 28 квітня 1931 року Домінгос дебютував у професійному футболі, зігравши в матчі з «Фламенго», в якому його клуб виграв 3:1[9][10]. 18 жовтня 1931 року Домінгос забив свій перший гол у кар'єрі, вразивши ворота «Ботафого», а потім, в тій же грі забив і другий м'яч, проте ці голи не врятували команду від поразки 3:4[11].

У 1932 році Домінгос перейшов в уругвайський «Насьйональ», ставши найбільш високооплачуваним[12] гравцем клубу. З «Насьйоналем» Домінгос став чемпіоном Уругваю. У клубі він грав разом із Хосе Насассі, виступаючи на позиції лівого центрального захисника. Уругвайські фанати за його гру прозвали Домінгоса «Китайською стіною на захід»[4] та «Фортецею». Там же він користувався великою увагою уругвайських жінок, що мало не призвело його до прийняття уругвайського громадянства. Проте любов до пляжів Ріо призвела до рішення повернутися в Бразилію.[5]. Домінгос знову повернувся до Бразилії в клуб «Васко да Гама», з яким виграв чемпіонат штату Ріо-де-Жанейро у 1934 році, провівши лише 12 матчів[5]. Останню гру за «Васко» Домінгос провів 10 лютого 1935 року проти «Рівер Плейт», в якому його клуб програв 1:4[13].

«Це кращий захисник, що я бачив за довгий час. У нього є всі якості, що потрібні захиснику»

— Людовіко Бідольйо про Домінгоса[14]

У 1935 році Домінгос виступав за аргентинський «Бока Хуніорс». Спочатку Домінгоса в «Боці» вважали дуже повільним гравцем, який став відомий, лише завдяки грі поруч з Насассі, проте потім він своєю грою продемонстрував те, що завжди опиняється в потрібному місці оборони, припиняючи атаки суперника і відмінно взаємодіючи з Віктором Валуссі[14]. З «Хуніорс» Домінгос виграв чемпіонат Аргентини. Там же він отримав прізвисько «Divino» (з іспанської — «Диво», яке з португальської перекладається як «Божество», другий варіант прижився і в Бразилії)[15]. Влітку 1936 року аргентинську першість було зупинено через спеку (+36 в тіні); пауза тривала 6 місяців, більшу частину з яких Домінгос провів на батьківщині, разом з дружиною Еротільдес, з якою познайомився в Буенос-Айресі[3]. У серпні його контракт закінчився. Він відмовив «Боці» у продовженні угоди, а потім не погодився перейти в клуб з Парижу, що запропонував йому вигідну угоду[3].

«Він був справжнім кумиром уболівальників „Боки“. Коли я тут грав, через роки, всі говорили тільки про нього»

— Орландо про Домінгоса[16]

У 1936 році Домінгос перейшов в «Фламенго», дебютувавши в команді 16 серпня 1938 року в матчі з «Флуміненсе», який завершився внічию 2:2[17]. Він виграв з клубом три чемпіонати штату Ріо-де-Жанейро, провів 230 матчів, з яких клуб програв лише 39 ігор[15]. Останню гру за «Фла» Домінгос провів 24 жовтня 1943 року проти «Сан-Паулу», яку клуб програв 0:3.

В 1943 році Домінгос перейшов в «Корінтіанс» і виступав за клуб чотири сезони.

Завершив кар'єру Домінгос в рідному «Бангу». Останню в кар'єрі гру він провів 15 травня 1949 року, в ній «Бангу» виграв у клубу «Португеза Деспортос» з рахунком 5:1, у тому ж сезоні він забив останній у кар'єрі м'яч, реалізувавши 23 січня 1949 року пенальті, який приніс клубу перемогу в матчі з «Сеарою» — 4:3[18].

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

2 липня 1931 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії, коли бразильська збірна перемогла клуб «Ференцварош» з рахунком 6:1[19]. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 16 років, провів у формі головної команди країни 30 матчів, з яких команда виграла 19, 5 звела внічию і 8 програла.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1938 року у Франції, де виводив збірну, яка в підсумку здобула бронзові нагороди, як капітан команди[19], а також трьох чемпіонатів Південної Америки — 1942 року в Уругваї, на якому команда здобула бронзові нагороди, а також 1945 року у Чилі і 1946 року в Аргентині, здобувши на кожному з них «срібло». Також зі збірною Домінгос виграв два Кубка Ріо-Бранко і один Кубок Рока.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Завершивши кар'єру гравця, Домінгос працював тренером, керуючи командою «Оларія». У 1952 році він повернувся на роботу в системі охорони здоров'я[3]. Вийшовши на пенсію, Домінгос жив у районі Меїер, на півночі Ріо-де-Жанейро[3]. Він помер у другій половині дня, у четвер[19], 18 травня 2000 року від судинного мозкового крововиливу, перенсеного з ускладненнями[20][21], в лікарні Кварто Сентенаріо в Ріо-де-Жанейро, куди він був поміщений за 12 днів до цього[19]. Він залишив 5-х дітей, один з яких, Адемір, також став відомим футболістом і виступав за збірну Бразилії на чемпіонаті світу[22].

«У доповненні до гравця, він був великим батьком. Мені буде його не вистачати, і це нормально».

— Адемір да Гія про батька[16]

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Васко да Гама»: 1933
«Фламенго»: 1939, 1942, 1943
«Насьйональ»: 1933
«Бока Хуніорс»: 1935

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Placar's 100 Craques do електронної iv. Архів оригіналу за 31 грудня 2015. Процитовано 25 жовтня 2016.
  2. ↑ Símbolos Bangu Atlético Clube. Архів оригіналу за 2 листопада 2008. Процитовано 25 жовтня 2016.
  3. ↑ а б в г д е ж Стаття на algosobre.com.br. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  4. ↑ а б Стаття planetadofutebol.com. Архів оригіналу за 1 червня 2010. Процитовано 25 жовтня 2016.
  5. ↑ а б в Стаття на arquibancada.blog.br. Архів оригіналу за 11 жовтня 2009. Процитовано 25 жовтня 2016.
  6. ↑ Стаття на cacellain.com.br[недоступне посилання з квітня 2019]
  7. ↑ Стаття на ziconarede.com.br. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 25 жовтня 2016.
  8. ↑ конкурсу ídolos Vasco[недоступне посилання з квітня 2019]
  9. ↑ Стаття blogspot.com
  10. ↑ Bangu — 1929. Архів оригіналу за 13 серпня 2018. Процитовано 25 жовтня 2016.
  11. ↑ Bangu — 1931. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  12. ↑ Стаття на jornalpequeno.com.br[недоступне посилання]
  13. ↑ Álbum Fotos de. 1924—1943. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  14. ↑ а б Стаття на informexeneize.com.ar. Архів оригіналу за 28 березня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  15. ↑ а б Стаття під Флапедии. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 25 жовтня 2016.
  16. ↑ а б Стаття futebolamadordeminas.com
  17. ↑ Всі матчі Домінгоса за «Фламенго». Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 25 жовтня 2016.
  18. ↑ Bangu — 1949. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  19. ↑ а б в г Murió Domingos da Guia, símbolo del gran zaguero. Архів оригіналу за 20 лютого 2010. Процитовано 25 жовтня 2016.
  20. ↑ Стаття на esporte.uol.com.br. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  21. ↑ Murió el ex zaguero brasileño Domingos da Guia. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
  22. ↑ Histaria Domingos de da Guia em livro. Архів оригіналу за 20 червня 2012. Процитовано 25 жовтня 2016.
  23. ↑ Copa América Best Players. Архів оригіналу за 11 лютого 2010. Процитовано 25 жовтня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

П Аржеміро • П Афонсінью • В Бататаїш (в) • П Брандао • П Бріто • В Валтер (в) • З Домінгос да Гія • Н Еркулес • З Жау • П Зезе Прокопіо • Н Леонідас • Н Лопес • Н Луїзінью • П Мартім • З Машадо • З Наріз • Н Ніжинью • Н Патеско • Н Перасіо • Н Роберто • Н Ромеу • Н Тім • Тренер: Адемар Пімента
Бразилія
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Домінгос_да_Гія&oldid=37923940