Лукавецький Ярослав Корнилович
| Лукавецький Ярослав Корнилович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 28 березня 1908 м. Снятин | |||
| Смерть | 14 травня 1993 (85 років) | |||
| м. Снятин | ||||
| Національність | українець | |||
| Жанр | живопис | |||
| Навчання | Мистецька школа Олекси Новаківського, Краківська академія красних мистецтв | |||
| Діяльність | художник, архітектор | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
|
| ||||
Ярослав Лукавецький (28 березня 1908, Снятин, Івано-Франківська область — 14 травня 1993, там само) — український живописець, театральний художник, архітектор, член Спілки художників України.
Батько Ярослава, Корнило Лукавецький був фінансовим працівником. Мати — Ядвіґа (уроджена Гаргестаймер), дочка нащадка німецьких колоністів, одного з найкращих ковалів Снятина. 1915 — батька, мобілізованового до 36-го Коломийського полку, разом із сім'єю відправили у Границі (Моравія). Тут Ярослав пішов до німецької школи, де навчався до 1917. Після визволення Галичини від російської окупації родина Лукавецьких перебралася до Коломиї. Ярослав продовжив навчання у місцевій гімназії.
За порадою громадського діяча та цінителя гуцульського мистецтва Володимира Кобринського, поступив навчатися до мистецької школі Олекси Новаківського у Львові. Після студій в Олекси Новаківського навчався у приватній школі Альфреда Терлецького у Кракові. 1932 — стає студентом малярства Краківської академії красних мистецтв. Учасник мистецької студентської організації «Зарево» (1933—1936).
1934 — брав участь у VI виставці АНУМ у Львові. 1936 — повернувся до Коломиї, де відкрив першу на Покутті мистецьку школу для української молоді, що діяла до 1940.
Після вересня 1939 бере участь в організації обласного товариства художників, художньо-виробничих майстерень, художніх дитячих гуртків, обласних художніх виставок, упорядковує до них каталоги. Був серед організаторів Гуцульського ансамблю пісні й танцю.
Після 1944 працював головним художником Станіславського (нині Івано-Франківського) обласного драматичного театру. 1947 — став членом Спілки художників.
У травні 1951 заарештований внаслідок доносу. Судили в закритому суді без можливості захисту. Вирок — заслання на важкі лісові роботи. 80 художніх робіт митця були конфісковані. Відбував покарання в місцевості між ріками Костромою та Ветлугою, у селищі Сухобезводне.
25 червня 1956 — звільнений. 1957 — повернувся до Снятина. Протягом 30 років працював у відділі архітектури райвиконкому. Як архітектор займався реконструкцією шкіл, стадіонів, інших . 1957 — організував при Снятинському будинку піонерів художню студію. Викладав у Снятинському культосвітньому училищі та загальноосвітніх школах.
1991 — реабілітований. Того ж року після смерті дружини митець переїхав до Львова.
Похований у рідному Снятині.
Одне з перших вражень Ярослава — запах фарб, якими церковний маляр Оріховський малював портрети членів родини. Він був чи не єдиним на той час художником у місті.
У гімназії Ярослав зацікавився мистецтвом: у молодших класах збирав репродукції картин художників різних епох, багато малює з натури, копіює картини Ярослава Пстрака, Івана Труша, Осипа Куриласа, Михайла Івасюка, у 8-му класі навіть виконує декорації на замовлення професійних театрів.
Мешкаючи в Коломиї (1936—1940), влаштовував персональні виставки, зажив слави портретиста. Малював портрети відомих українських культурних діячів і політиків: Володимира Кобринського, Богдана Лепкого, Теофіла Окуневського. Звертався й до жанрового живопису, натюрморту, пейзажу.
У повоєнні роки малював декорації до вистав, портрети українських акторів: Амвросія Бучми, Наталі Ужвій, І.Косакової.
Після повернення з заслання створив низку творів, зокрема, портрет Наталі Семанюк (вдови Марка Черемшини). Розробив проект побудови художньо-меморіального музею Василя Касіяна у Снятині.
З нагоди 800-ліття Снятина (1958) розробив значок, поштову листівку, емблеми, художнє оформлення міста.
Відбулося декілька персональних виставок художника.
1991 — Івано-Франківський художній музей організував виставку творів художника, зокрема, театральних.
У приватному архіві сина художника, Мирона, збереглися твори митця, ескізи театральних декорацій та костюмів. Особливо цінним є рукопис спогадів художника «Знівечені сподівання».
- Портрет Богдана Хмельницькогоо (1929, папір, вугілля; 69×48 см; власність КМНТГП).
- Портрет д-ра Володимира Кубійовича (1936, полотно, олія; 90×65 см; власність Національного музею у Львові).
- Портрет дружини у вікні (1936; полотно, олія; 70×60 см; власність родини).
- Портрет проф. Д.Николишина (1936); полотно, олія; 86×78 см; власність О.Гринька, Львів).
- Портрет Володимира Кобринського (1948, полотно, олія; 98×74 см; власність КМНМГП).
- Пейзаж із видом на костел (1945, фанера, олія; 22,5×28,5 см; депозит родини в КМНМГП).
- Портрет Наталі Семанюк (вдови Марка Черемшини, 1959, полотно, олія; 120×100 см, власність музею Марка Черемшини у Снятині).
- Афіша до вистави задрамою Лесі Українки «У пущі» (1961, папір, гуаш, перо; 28×20 см; власність родини).
Дружина Надія (уроджена Кочій), з якою були поруч від юних літ. Народилася в с. Ліски Коломийського району, дочка директора тамтешньої школи. Учениця Коломийської жіночої гімназії. Вчителька, громадсько-політична діячка.
Син Мирон (1938—2012) — головний режисер Першого українського театру для дітей та юнацтва, заслужений діяч мистецтв України. Мешкав у Львові.
Син Олександр-Ждан (1942—2007) — районний архітектор у Снятині.
Твори Лукавецького експонувалися на виставці, що відбулася у Львові 14 квітня — 24 серпня 1994.
Виставка творів Я. Лукавецького відбулася 1998 в Національному музеї у Львові.
Івано-Франківські обласна рада та ОДА заснували премію імені Я. Лукавецького в галузі образотворчого мистецтва й архітектури.
У березні 2002 у стінах Львівського національного університету ім. Івана Франка відбулася виставка його театральних робіт.
2005 в Івано-Франківську на будинку, де художник мешкав у 1940-их, відкрито бронзову меморіальну таблицю із портретним зображенням.
2008 у Коломиї на приміщенні художньої школи ім. Я. Пстрака відкрито пам'ятну таблицю Я. Лукавецькому.
У Снятині його іменем названа вулиця.
- Наш театр. Книга діячів українського мистецтва. — Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1975. — Т. 1.
- Ревуцький В. В орбіті світового театру. — Київ; Харків; Нью-Йорк, 1995.
- Ревуцький В. По обрію життя. — Київ, 1998.
- Ревуцький В. Віра Левицька. Життя і сцена. — Торонто; Нью-Йорк, 1998.
- Арсенич П. Митець із Снятина (до 90-річчя від дня народження) // Галичина. — 1998. — 27 берез.
- Попадюк М. Скарби: Покутські родини. — Снятин: ПрутПринт, 2000. — С. 80–86.
- Виставка творів Я. Лукавецького (буклет). — Івано-Франківськ, 2000.
- Волошин Л. Ярослав Лукавецький: Малярство. Рисунки. Сценографія. — Львів; Івано-Франківськ: ЗУКЦ, 2008. — 124 с.
- Ствердження сподівань: збірник на пошану імені Ярослава Лукавецького: статті, матеріали, публікації / Упоряд. Р. Яців. — Львів: ЗУКЦ, 2009. — 156 с.
- Сидоренко Л. Портретист української еліти // Поступ. — 1998. — 23 лип.
- Додаток до автобіографічних спогадів Я. Лукавецького. — С. 1.
- Волошин Л. Художник як портрет епохи // Шашкевичів край. — Коломия, 1994. — Ч. 1. — С. 44–45.
- Лукавецький Я. К.: живопис, графіка, сценографія, архітектура. — Львів, 1991.
- Запрошення на виставку Я. Лукавецького: малярство, графіка, сценографія у Львівському національному музеї. — Львів, липень—серпень 1998.
- Шашко С. Ті, що ближче до дротів, більше люблять життя // Високий Замок. — 1998. — 19 черв.
- Токарук І. П., Шулепа О. С. Лукавецький Ярослав Корнилович [Архівовано 1 грудня 2020 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
