Малиновський Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Малиновський Михайло (Михаїл) Іванович
Народився 20 листопада 1812(1812-11-20)
Новосілка
Помер 25 лютого 1894(1894-02-25) (81 рік)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперія → Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність клірик, політик, історик
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Посада посол до Галицького сейму[d]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малиновський.

Миха́йло (Михаїл[2]) Іванович Малино́вський гербу Побуг[3] (криптонім М. М.; 20 листопада 1812, Новосілка, нині Підгаєцького району — 25 лютого 1894, Львів) — український церковний та громадсько-політичний діяч, греко-католицький публіцист, історик. Один із засновників Головної Руської Ради, театру товариства «Руська бесіда».[4] Із середини 1860-х — москвофіл.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 листопада 1812 року в с. Новосілка, нині Підгаєцького району. Син середньої руки землевласника.

Середню освіту здобував у Бережанській та Львівській гімназіях. Вивчав філософію у Львівському університеті та з 1837 — богослов'я у Віденському університеті. По закінченні навчання був катехитом — викладав закон Божий у львівських гімназіях. У 1839 р. був референтом студії Львівської греко-католицької духовної семінарії.

Секретар «Головної Руської Ради» у 1848–1851 роках.[5] В 1850 — на початку 1860-х років у працях доводив право галицької інтелігенції на рідну мову.

Контактував з інтелектуальними та громадськими діячами, зокрема з Єрнеєм Копітаром, Франьо Міклошичем, А. Тайнером. Засуджував намагання замінити кириличний шрифт на латинський для українців Галичини. Згодом був львівським каноніком.

У 1861–1866 роках — посол Галицького сейму (від виборчого округу (пол. okręg wyborczy) Монастириська — Бучач[6] у межах адміністративного Станіславського округу[7]). Обрання його послом підтвердженне на засіданні Сейму 20 квітня 1861 року.[8] У 1869 році — віриліст під час сесії замість померлого митрополита Спиридона Литвиновича[9][10]. 1863 року входив до складу комісії по укладенню україномовних підручників для місцевих гімназій.

Пропагував тверезий спосіб життя, сприяв виникненню товариств тверезости.

Від середини 1860-х років перейшов на позиції москвофільства.

В 1869–1870 роках — адміністратор Львівської архиєпархії, з 1873 року архидиякон, голова (канцлер) митрополичої консисторії. Генеральний вікарій, секретар митрополита Йосифа Сембратовича. В очах сучасників символізував собою табір «святоюрців». 1882 року через судовий процес проти провідників москвофільства подав у відставку[5].

Помер 25 лютого 1894 року у Львові, похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі[11].

Праці[ред. | ред. код]

Автор праць по історії Української греко-католицької церкви — німецькою, польською, російською мовами: латинською мовою — богословських студій (основна — нім. «Die Kirchen- und Statssatzungen bezüglich gr.-kat. Ritus der Ruthenen in Galizien», 1862[5]).

1863 року видав із своїми додатками працю Михайла Гарасевича «Annales Ecclesiae Ruthenae», був її редактором та упорядником.[12] Популяризував використання історичних джерел у періодичній пресі. Його роботи друкувалися, серед іншого, в часописах «Augsburger Allgemeine Zeitung» та «Зоря Галицька». У публікаціях підіймав питання громадського, культурного, політичного та церковного життя Галичини.

Погляди[ред. | ред. код]

«Повиноватися начальству за самую совість. Не осуждати дійствій і требованій правительства, которих доброта не всим дозримая єсть… Християнство противно єсть всякой мятежи і святі апостоли і первиє христіяни за повиновеніє Богу гоненіє невинно лучше страждали, а не поставали проти власти по наміру Христа, повинующогося неправедно Єго судящему…»[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Степанович К. Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 174. — ISBN 978-966-8955-00-5
  2. ↑ Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів : Світ, 1996. — С. 166. — ISBN 5-7773-0359-5.
  3. ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 156.
  4. ↑ Ігор Мельник. Театр «Руської бесіди». Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 4 листопада 2014.
  5. ↑ а б в Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 157.
  6. ↑ Wykaz Członków Sejmu krajowego królestwa Galicyi i Lodomeryi, tudzież wielkiego xięstwa Krakowskiego w r. 1863 [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1863. — S. 5.
  7. ↑ Wykaz posłów na Sejm krajowy, królestwa Galicji i Lodomerji tudzież W. Ks. Krakowskiego. — 1861. (пол.)
  8. ↑ Protokoł obrad sejmowych. — S. 3. (пол.)
  9. ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 105.
  10. ↑ Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848—1914 [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.]. — С. 119.
  11. ↑ Встановлено таблицю з іменами похованих у гробниці Львівської капітули – Львівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. ugcc.lviv.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018.
  12. ↑ Паславський І. Галицький єпископ Петро — ставленик і дипломат Данила Романовича // Український історичний журнал. — К. — 2013. — № 5 (512) (вер.—жовт.). — С. 78. — ISSN 0130-5247.
  13. ↑ «Збаражчина». — Розділ 5. — С. 111.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Малиновський_Михайло_Іванович&oldid=38031260