Йосиф (Сембратович)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йосиф Сембратович
Йосиф Сембратович
Митрополит Галицький,
Архієпископ Львівський,
єпископ Кам'янецький
18 травня 1870 — 11 листопада 1882
Обрання: 18 травня 1870
Церква: Українська греко-католицька церква
Попередник: Спиридон Литвинович
Наступник: Сильвестр Сембратович
Зречення: 11 листопада 1882
 
Народження: 8 листопада 1821(1821-11-08)
Криниця, нині Новосондецький повіт, Малопольське воєводство, Польща
Смерть: 23 жовтня 1900(1900-10-23) (78 років)
Рим
Похоронений: Рим, цвинтар Кампо Верано
у 1973 перепохований у крипті храму св. Софії у Римі
Прийняття священичого сану: 1845
Єпископська хіротонія: 10 червня 1865


Митрополи́т Йосиф Сембрато́вич (у світі Йо́сиф Сембрато́вич; 8 листопада 1821, Криниця, нині Новосондецький повіт, Малопольське воєводство Польща — 23 жовтня 1900, Рим) — єпископ Української греко-католицької церкви; з 18 травня 1870 Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Криниці на Лемківщині у священичій родині. З походження — шляхтич.[1] Богословські студії закінчив у Віденському університеті.

У 1845 висвячений на священика під іменем о. Йосифа та прийнятий до найвищого богословського закладу — Августинеуму[2][3].

З 1850 префект Львівської духовної семінарії.

З 1852 — віце-ректор греко-католицької семінарії у Відні.

З 1861 (1860 р.[1]) — професор Святого Письма у Львівському університеті.

З 1865 — святитель питомців грецького обряду в Римі, єпископ назіянзенський.[1]

У 1867-1872 — суфраган перемиського єпископа Полянського Томи.[1] З 1867 р. адміністратор Перемиської єпархії.

18701882 — Галицький митрополит.

19 липня 1881 Конгрегація Пропаганди доручила йому провести візитацію всіх монастирів Галичини. Зокрема, 24—28 вересня 1881 відвідав Бучацький монастир.[4]

З 1882 — у Римі, отримав титули Тедозіопольського архиєпископа, графа римського та інші, мав посади радника Конґреґації пропаганди віри, голови комісії ревізії церковних книг та інше.[1]

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Зберігав традиції і привілеї греко-католицької церкви, але не панував над складною політичною ситуацією в Галичині. Заходи Сембратовича проти пияцтва, яке ширилося серед українського селянства, не подобалися польським дідичам, бо позбавляли їх чималих прибутків. 1874 виголосив послання «О достоїнстві чоловіка» та «О брацтвах тверезості».

Через польські інтриґи проти Сембратовича на цісарському дворі, поширення москвофільства, яке підтримувала частина вищого галицького духовенства, протестами греко-католицького духовенства проти реформування чернечого ордену Василіян єзуїтами і перехід священиків І. Наумовича (та його громади у селі Гнилички[1]) та інших на православіє, на домагання цісаря Франца Йозефа І, Сембратович у 1882 залишив митрополію та виїхав до Риму, де відстоював справи греко-католицької церкви.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 178.
  2. Йосиф Сембратович // Українці в світі/
  3. Митрополит Йосиф Сембратович. Об'єднання лемків Канади
  4. Стоцький Ярослав. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.) // Львів : Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — С. 23. — ISBN 966-7086-24-0.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]