Меч Коваля Людоти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меч коваля Людоти
Творець: Людота
Час створення: 1000—1050 рр.
Висота: 85,7 см; 67,9 см; 17,8 см
Матеріал: залізо, сталь, бронза
Техніка: кування, лиття
Зберігається: Україна Україна, Київ
Музей: Національний музей історії України
CMNS: Меч коваля Людоти у Вікісховищі
Загальний вигляд до розчищення клинка, напис не видний

Меч коваля Людоти  — археологічна пам'ятка часів княжої доби Русі, прикрашений меч із написом. Меч датується Х — першою половиною ХІ століття[1]. Меч був знайдений у 1890 році під час господарських робіт у селищі Хвощове, поблизу міста Миргород, Полтавської області. Зберігається у колекції Національного музею історії України[2]. Назву «Меч коваля Людоти» отримав у 1966 році на підставі висновків радянського археолога Анатолія Кірпічнікова, який трактував напис на лезі як підпис майстра[3]. Таке трактування була спроба оскаржити археологом Федором Андрощуком, але конкретних спростувань надано не було[4]. Український же мовознавець Іван Ющук підтримує класичну версію Кірпічнікова[5].

Історія створення[ред. | ред. код]

Бронзові навершя та перехрестя меча виготовлені на початку XI ст. у скандинавському звіриному стилі «Рінгерікі», в той час як руркоподібне (трубкоподібне) руків'я, судячи з його оздоби, було виготовлене на Британських островах наприкінці XI ст. Різна стилістика оздоблення свідчить про складну історію виготовлення знахідки. Меч був статусною річчю[4].

Дизайн[ред. | ред. код]

Меч має дволезий клинок завдовжки 85,3 см і завширшки 5 см, з нетиповим руків'ям скандинавсько-прибалтійського типу і рельєфним зображенням чудовиська. Під час виготовлення меча були поєднані технічні навички каролінгських зброярів (напис) скандинавські (орнаментальний мотив, декорування) і класичні елементи майстрів Руси-України (тавро та форма руків'я з опущеним перехрестям)[6].

Суперечність напису[ред. | ред. код]

У 1966[7] російський радянський археолог Анатолій Кірпічніков розгледів на лезі меча напис кириличними літерами. На одному боці на одному боці він начебто зміг прочитати слово «коваль», на іншому — «людота» чи «людоша»[8][9]. Хоча деякі дослідники (зокрема Кірпічніков) переконані, що там написано слово «Людоша»[3].

На думку археолога Федора Андрощука, доктора історичних наук, генерального директора Національного музею історії України, напис зроблений латинськими літерами та нагадує кириличні лише через погану збереженість. Насправді там міститься напис із назвою відомої франкської зброярні: ULFBERHT або INEGELDR[4].

Володимир Колибенко, старший науковий співробітник Національного музею історії України, пропонував таку версію, що трактування напису як «Коваль Людота» виникло в руслі радянського антинорманізму, що заперечував вплив норманів на Русь і перебільшував автохтонність знахідок на території Русі[10].

Дописувачки сайту Главком не погодилися з висновком Федора Андрощука та звинуватили його в «денацифікації» меча. Реальність напису «Коваль Людота» відстоював також мовознавець Іван Ющук[11].

У мистецтві[ред. | ред. код]

Микола Руденко написав у 1981 році про меч вірш «Коваль Людота»[12].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Тоїчкін Д. В. Середньовічний меч як традиційна ознака військово-лицарського стану на українських землях (40 с.) // «Військово-історичний альманах» 2013, ч. 1-2 (25-26) [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.]. — C. 39—40.
  2. ↑ Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України? (укр.). www.radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 30 серпня 2020. Архів оригіналу за 3 лютого 2021. Процитовано 25 лютого 2021.
  3. ↑ а б Славнозвісний артефакт. Меч коваля Людоти: міф чи правда. nv.ua (укр.). Процитовано 14 липня 2022.
  4. ↑ а б в ПРО ХУНВЕЙБІНІВ ВІД НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ / Музейний простір. Музеї України та світу. prostir.museum. Процитовано 14 липня 2022.
  5. ↑ Національний музей денацифікованої історії. Куди зник тисячолітній меч «Коваль Людота»?. ГЛАВКОМ (укр.). 17 серпня 2023. Процитовано 16 березня 2024.
  6. ↑ Просування половців на територію Полтавщини. Архів оригіналу за 31 жовтня 2016. Процитовано 27 вересня 2016.
  7. ↑ Холодна зброя архео-історико-мовного розбрату — меч «Коваля Людоти» «Центр охорони та досліджень пам'яток археології» Полтавської обласної ради
  8. ↑ Н. Дядюх-Богатько. Витоки українського зброярства: мистецтвознавчі паралелі [Архівовано 22 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Народознавчі зошити: науковий журнал. № 4 (112) / Інститут народознавства НАН України. — Львів, 2013. C. 660—667.
  9. ↑ Напис на мечі першої половини ХІ ст. // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 30. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х — ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
  10. ↑ Свобода, Радіо (17 вересня 2020). «Тест на державність» та Музей історії України. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 27 квітня 2023.
  11. ↑ Національний музей денацифікованої історії. Куди зник тисячолітній меч «Коваль Людота»?. Главком | Glavcom (укр.). 17 серпня 2023. Процитовано 19 серпня 2023.
  12. ↑ Руденко, Микола. Коваль Людота. poetyka.uazone.net. Процитовано 19 серпня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Меч_Коваля_Людоти&oldid=42091924