Народна Республіка Болгарія
| Народна Республіка Болгарія Народна република България | |||||
| Сателіт Радянського Союзу[1] | |||||
| |||||
| |||||
| Гімн Mila Rodino | |||||
 | |||||
| Столиця | Софія | ||||
| Мови | болгарська | ||||
| Форма правління | Соціалістична республіка, однопартійна комуністична держава | ||||
| Президент | |||||
| - 1946-1947 (перший) | Васил Коларов | ||||
| - 1989-1990 (останній) | Петро Младенов | ||||
| Голова Рада міністрів | |||||
| - 1946-1949 (перший) | Георгій Димитров | ||||
| - 1990 (останній) | Андрій Луканов | ||||
| Історичний період | Холодна війна | ||||
| - Засновано | 15 вересня 1946 | ||||
| - Ліквідовано | 15 листопада 1990 | ||||
| Площа | |||||
| - 1989 | 110 910 км2 | ||||
| Населення | |||||
| - 1989 | 8 990 055 осіб | ||||
| Густота | 81,1 осіб/км² | ||||
| Валюта | Болгарський лев | ||||
| |||||
.svg)
.svg)
Народна Республіка Болгарія (НРБ) (болг. Народна република България (НРБ)) — офіційна назва Болгарської республіки у 1946 — 1990, коли вона була під владою Болгарської комуністичної партії (БКП). В цей час Болгарія була членом Варшавського блоку і РЕВ.
У 1989, були розпочаті ліберальні реформи і Тодора Живкова було відсторонено від влади. У 1990 році БКП змінила свою назву на Болгарська соціалістична партія (БСП), і прийняла лівоцентристську політичну ідеологію замість марксизму-ленінізму. Після перших вільних виборів (виграла БСП), що відбувся в Болгарії, назва країни була змінена на Республіка Болгарія.
Хоча Королівство Болгарія змінила союзників і оголосила війну Нацистській Німеччині 7 вересня, 9 вересня 1944 відбувся державний переворот за підтримки Червоної армії, встановлено новий уряд на чолі з Комуністичним Вітчизняним фронтом.
У 1946, Георгій Димитров, близький друг Йосипа Сталіна, став прем'єр-міністром. У тому ж році проведено референдум, на якому 95% виборців висловилися за скасування монархії і підтримало створення республіки. Майже відразу ж після цього Болгарія була оголошена Народною Республікою. Юний цар Симеон II втік з країни зі своєю сестрою та матір'ю. Васил Коларов очолив державу до прийняття нової конституції в 1947.
У 1948-49, мусульманські, православні, протестантської і римсько-католицькі релігійні організації було обмежено або заборонено[2].
У 1950 році, після смерті Василя Коларова і за рік до того Георгія Димитрова, Вилко Червенков став прем'єр-міністром. Червенков почав процес форсованої індустріалізації. Проте, підтримка курсу Червенкова, навіть у Комуністичній партії, була занадто мала, тому за рік після смерті Сталіна, Червенкова було скинуто і призначено молодого Тодора Живкова. Червенков залишився на посаді прем'єр-міністра до квітня 1956 року, коли він був остаточно звільнений і замінений Антоном Юговим.
Тодор Живков керував Болгарією протягом наступних 33 років, будучи повністю лояльним до СРСР, але проводив більш помірковану політику. Були відновлені відносини з Югославією і Грецією. Обмежена ступінь свободи вираження думок була відновлена , гоніння на церкву було припинено.
Повстання у Польщі і Угорщини в 1956 р. не поширилися на Болгарію, партія обмежила інтелектуальну та літературну свободу, за для запобіганню такому спалаху. У 1960-х роках було прийнято деякі економічні реформи, які дозволили вільний продаж продукції, що перевищувала план. Країна стала найпопулярнішим туристичним напрямом для країн Східного Блоку. Болгарія також стала великою виробничою базою сигарет і шоколаду, які було важко придбати в інших соціалістичних країнах.
Югов пішов на пенсію у 1962 році, Живков став й прем'єр-міністром, й партійним секретарем. У 1971 році з прийняттям нової Конституції, Живков став Головою Державної ради і зробив Станко Тодорова прем'єр-міністром. Живков залишився на посаді при зміні радянського керівництва від Хрущова до Брежнєва в 1964 році, а в 1968 р. знову продемонстрував свою лояльність по відношенню до Радянського Союзу, беручи участь у вторгненні в Чехословаччину. Болгарія була найлояльнішим європейським союзником СРСР.
З огляду на перебудову в СРСР 10 листопада 1989 року Живкова знято з посади і замінено міністром закордонних справ Петро Младеновим.
У лютому 1990, Комуністична партія добровільно відмовилася від своєї абсолютної влади і в червні 1990, було проведено перші, з 1946 року, вільні багатопартійні вибори.
Народна Республіка Болгарія була однопартійною комуністичною державою. Болгарська комуністична партія створила велику номенклатуру на кожному організаційному рівні. Конституція змінювалася кілька разів, проте Живковська Конституції була найдовготривалішою. Згідно зі статтею 1 Конституції, "Народна Республіка Болгарія є соціалістичною державою, на чолі з трудящими села і міста. Провідною силою в суспільстві та політиці є Болгарська комуністична партія".
НРБ функціонувала як однопартійна народна демократія, з народними комітетами, що представляли місцеве самоврядування. Їх роль полягала у здійсненні рішень партії у їх областях, і в той же час спиратися на громадську думку в процесі прийняття рішень. В кінці 1980-х, БКП, за оцінками, мала 1000000 членів - більше 10% населення.
Після проголошення Народної Республікаи в Болгарії в 1946 році, військові швидко прийняли радянську військову доктрину та організацію. Країна отримала велику кількість радянських озброєнь. До 1988 року, народна болгарська армія (болг. Българска народна армия) мала 152,000 вояків[3], - Сухопутні війська, ВМС, ВПС і ППО, ракетні війська.
БНР мала значну кількість озброєння для країни такого розміру - 3.000 танків , 2.000 броньованих машин, 2500 крупнокаліберних артилерійських систем, понад 500 бойових літаків, а також 67 "Скадів", 24 SS-23 і десяток FROG-7 .[4][5][6]
- ↑ 20th-century international relations - Rhetorical cold war revived | Britannica. www.britannica.com (англ.). Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 8 грудня 2021.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 26 березня 2011.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Bulgaria - Military Personnel. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 30 квітня 2022.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 грудня 2012. Процитовано 30 квітня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 грудня 2012. Процитовано 30 квітня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 30 квітня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
| Члени | Народна Соціалістична Республіка Албанія (1949—1964) · Народна Республіка Болгарія · В'єтнам (з 1978) · Куба (з 1970) · Монгольська Народна Республіка (з 1960) · Німецька Демократична Республіка (з 1950) · Польська Народна Республіка · Соціалістична Республіка Румунія · СРСР · Угорська Народна Республіка · Чехословацька Соціалістична Республіка |
|---|---|
| Асоційовані члени | |
| Держави-спостерігачі | |
