Палаццо Пітті
| Палаццо Пітті | |
| Дата створення / заснування | 1458[1] |
|---|---|
 | |
.jpg) | |
| Відомий під іменем | palais Pitti[2], palace[3] і palais Pitti[4] |
| Офіційна назва | італ. Palazzo Pitti[5] |
| Країна |
 Італія[6] |
| Адміністративна одиниця | Флоренція[7] |
| Розташовано на вулиці | Piazza de' Pittid |
| Місце розташування | Historic Centre of Florenced |
| Є власником | Roman cartsd |
| Кількість працівників | 112 осіб (2021)[8] |
| Архітектор | Філіппо Брунеллескі[9] і Luca Fancellid[9] |
| Архітектурний стиль | Архітектура Відродження |
| Кількість відвідувачів за рік |
198 270 осіб (2020)[7] 239 309 осіб (2021)[8] 650 612 осіб (2022)[10] |
| Статус спадщини | національна спадщина Італіїd |
| Адреса | Piazza de' Pitti, 1 і Piazza Pitti 1, 50125 Firenze[10] |
_at_night.jpg) | |
| Підтримується Вікіпроєктом | Q114585528? |
| Сторінка інституції на Вікісховищі | Palazzo Pitti |
 | |
| Офіційний сайт(італ.) Офіційний сайт(англ.) | |
 Палаццо Пітті у Вікісховищі | |
43°45′55″ пн. ш. 11°15′00″ сх. д. / 43.765153° пн. ш. 11.250008° сх. д.
Пала́ццо Пі́тті (італ. Palazzo Pitti) або Галерея Пітті — палац та галерея мистецтв у місті Флоренція, найбільший з флорентійських палаццо, що нині існують. Знаходиться на похилій Площі Пітті, позаду будівлі розміщуються Сади Боболі.
У 1440 році банкір і підприємець Лука Пітті, щоб показати свою владу і багатство, доручив Філіппо Брунеллескі збудувати найпишніший палац. Задуманий палац був квадратної форми, мав по сім вікон на другому та третьому поверсі і троє дверей на першому поверсі. Лука Пітті намагався в усьому перевищити своїх противників Медічі, тому навіть вікна свого палацу зробив у розмір дверей палацу Медічі, а це аж 8 метрів.
Первинний будинок був облицьований рустом і був схожий на фортецю; розташовувався на схилі, а внутрішній двір був повернутий у сад. Але у Пітті не вистачило грошей, щоб добудувати палац. Нікколо Макіавеллі вказував, що Пітті не зупинявся ні перед чим, аби здобути гроші на будівництво і приймав подарунки, хабарі, навіть злочинців на роботу. У політичному та фінансовому протистоянні перемогла родина Медічі, які перехопили палаццо та змусили Пітті емігрувати.
У 1549 році будівлю купила іспанка, дочка віце-короля Неаполя Елеонора Толедська, дружина герцога Козімо І Медичі.
З 1558 почалися роботи з розширення будівлі під керівництвом Бартоломео Амманнаті та його учнів. Фасад досягнув 205 метрів у довжину і 38 метрів у висоту. Також архітектор оздобив внутрішній двір, зробив чітке членування орнаменту стін у стилістиці маньєризму, застосовуючи пілястри та напівкруглі арки.
Після згасання роду Медічі, палацом володіла династія герцогів Лотарингії, а у XIX столітті — родина королів Італії. Палац став дуже популярним, що у багатьох країнах робили його копії (наприклад, так зване Крило Нібелунгів, резиденція у Мюнхені).
Не залишились без уваги і два велетенські корпуси садового фасаду, зведені Бартоломео Амманаті. Це від них відштовнувся французький архітектор Соломон де Брос, коли робив в Парижі проект резиденції для королеви Франції Марії Медичі, який назвали Люксембурзький палац. Де Брос багато чого зробив по-своєму, але взірцем був Палаццо Пітті.
-
Внутрішній двір палаццо Пітті і вигляд у сади Боболі, гравюра 1664 р. -
Арх.Бартоломео Амманаті, внутрішній двір палаццо Пітті і Сади Боболі. -
Площа перед палацом Пітті, сучасний вигляд. -
Худ. Аньоло Бронзіно. Елеонора Толедська, що придбала палац Пітті.
Зараз палаццо є найбільшим з музеїв Флоренції. В ньому розташовані:
- Палатинська галерея
- Галерея сучасного мистецтва: подані твори італійських живописців XIX століття (особливо шедеври флорентійської групи «Мак'яйолі»
- Музей срібла (Флоренція): знаходиться унікальна колекція ваз Лоренцо Пишного, давньоримські амфори, зразки з Візантії та Венеції.
- Музей порцеляни
- Музей екіпажів і карет
- Галерея костюмів (найбільший у Італіїмузей історії моди).
- Сади Боболі: парк-музей поруч із Палаццо Пітті. Облаштовували парк Ніколо Тріболо, Амманаті Бартоломео; у зведенні і проектуванні кількох гротів брав участь Джорджо Вазарі.
-
Худ. Алессандро Аллорі. Фреска на селі з гербом Медічі, лоджия Фердинандо І. -
Худ. Джованні ді Сан Джованні. Алегорія Слави і мандрівні філософи, фреска -
Худ. П'єтро да Кортона, «Золота доба» -
Худ.П'єтро да Кортона, «Залізна доба»
Палатинська галерея прикрашена біло-золотавою ліпниною, шовковими шпалерами, цінними гобеленами у стилі бароко. У міфологічних залах містяться оригінальні полотна.
Зал Прометея:
- Філіппо Ліппі «Богородиця з Дитятком» («Тондо Бартоліні», 1450) — найбільша кругла картина XV ст.;
- Сандро Боттічеллі «Портрет молодої жінки» (Красива Сімонетта", 1475) — за деякими припущеннями на цій картині зображена Симонетта Веспуччі, яка була коханою Джуліано Медічі та вважалася першою красунею флорентійського Ренесансу.
Зал Одіссея:
- Філіппіно Ліппі (син Філіппо Ліппі) «Смерть Лукреції» (1472);
- Рафаель Санті «Бородиця з Дитятком» («Мадонна дель Імпаннтана», 1514) — взагалі у Палаццо Пітті є одинадцять картин Рафаеля;
- Людовіко Карді Чіголі «Ось чоловік» («Esse Homo», 1606) — назвою картини слугують слова Понтія Пілата, які він промовив до народу Єрусалима з метою отримати співчуття до збичованого Ісуса Христа.
Зал Виховання Юпітера:
- Мікеланджело Мерізі де Караваджо «Сплячий Амур» (1608) — у рентгенівських дослідженнях 1986 року було виявлено, що картина перероблялася живописцем декілька разів. Караваджо змінював положення руки і крил, закрив темним фоном тварин і рослини.
- Крістофано Аллорі «Юдита з головою Олоферна і служницею» (1580) — зразок наближення до реалізму серед «реформаторської» течії.
Лука Сіньйореллі, «Свята Родина»
Зал Іліади:
- Рафаель Санті «Жіночий портрет» («Ла Гравіда», «Вагітна», 1507);
- Андреа дель Сарто «Внебовзяття Богоматері» («Ассунта Панчатікі», 1523);
- Артемізія Джентілескі «Юдита» (1614—1620).
Зал Сатурна:
- Рафаель Санті «Портрет Аньоло і Магдалини Доні» (1505—1506) — Аньоло Доні був багатим торговцем вовною, що одружився з дочкою Джованні Строцці. Також у цьому залі знаходяться інші роботи Рафаеля: «Богородиця з дитятком і святими» («Мадонна під балдахіном», 1508), «Видіння пророка Єзекиїла» (1518)
- Андреа дель Сарто «Суперечка про Пресвяту Трійцю» (1517).
Зал Юпітера:
- Андреа дель Сарто «Іван Хреститель в молодості» (1523);
- Рафаель Санті «Портрет жінки з покривалом» («Ла Велата», 1516) — вважають, що моделлю для роботи була кохана Рафаеля Форнаріна.
Зал Марса:
- Пітер Пауль Рубенс «Наслідки війни» (1638) — художник показав своє ставлення до тридцятирічної війни, яка потрясла Європу у 1618—1648 рр.; «Чотири філософи» (1612);
- Антоніс ван Дейк «Портрет Кардинала Гвідо Бентівольо» (1625);
- Тіціан Вечелліо «Портрет Іпполіто де Медічі в угорському костюмі» (1533)
Зал Аполлона:
- Тіціан Вечелліо «Марія Магдалина» (1535);
- Андреа дель Сарто «Оплакування мертвого Христа» (1524).
Зал Венери:
- Тіціан Вечелліо «Портрет П'єтро Аретіно» (1545) — П'єтро був письменником, публіцистом, близьким приятелем Тіціана; «Красуня» («Ла Белла», 1536)
- Пітер Пауль Рубенс «Повернення селян з лану» (1640)
У Палатинській галереї також зберігаються роботи венеційців Тінторетто, Джорджоне, Муріло.
-
Андреа дель Сарто, Оплакування Христа, 1523 -
Рафаель Санті, Донна Велата, 1514 р. -
Тиціан, Іпполіто Рімінальді -
Худ. Рубенс. «Чотири філософа» (1611-12).Палаццо Пітті, Флоренція Ян Вовелій, фламандський філософ-стоїк Юст Ліпсій, брат художника Пилипп (учень Ліпсія), сам Рубенс; -
Худ.Крістофано Аллорі, «Юдита з відрубаною головою Олоферна», галерея Пітті. -
Андреа дель Сарто, оплакування Христа -
Мазо да Сан Фріано, Елена Гадді Квартезі -
Худ. Людольф Бакхейзен, «Шторм», галерея Пітті.
Надзвичайно повно представлені митці доби маньєризму, переважно з Флоренції (художники та скульптори):
- Андреа дель Сарто
- Якопо Понтормо
- Фра Бартоломео
- Себастьяно дель Пьомбо
- Франческо Сальвіаті
- Бронзіно
- Крістофано Аллорі
- Джорджо Вазарі
- Баччо Бандінеллі
Серед скульптур зустрічаються як оригінали, так і копії, але це копії уславлених античних зразків (Геракл Фарнезе, Антіной ск. Альбані тощо).
-
Маркус Герартс, королева Англії Єлизавета І. -
Карло Дольчі. портрет Айнолфо де Барді -
Майстерня Рубенса, портрет Жоржа Віллерса, графа Букінгема -
Андреа дель Сарто, Св. Іван Хреститель
_-_Portrait_of_Queen_Elisabeth_I_-_WGA08657.jpg)
Добу 17 століття репрезентують твори як митців Італії, так і майстрів інших мистецьких центрів, що відобразило нову мистецьку реальність. Італія втрачала художню ініціативу, а митці інших країн роками працюють в країні, а їх твори вже нічим не поступаються творам місцевих майстрів. Інтернаціональне мистецтво доби європейського бароко представляють картини:
- Караваджо і караваджисти (Гверчіно, Доменіко Фетті, Карло Дольчі Артемісія Джентілескі),
- Сальватора Рози
- Рубенса,
- Хосе де Рібери,
- Ван Дейка,
- Людольфа Бакхейзена,
- Дієго Веласкеса
- Франсіско де Сурбарана,
- Віллема ван Альста,
- Бартоломео Естебана Мурільйо,
- Франса Поурбюса тощо.
Відомі представники бароко зараз доповнені творами « художників реальності», серед яких:
- Крістофоро Мунарі
- Джакомо Черуті, невелика кількість картин представників голландського реалізму 17 століття. Тяжіння до незвичного, притаманне реалістичній гілці бароко, відображене в картинах з зображенням собак, двоголової вівці та колекції натюрмортів (Крістофоро Мунарі, жінка художниця Джованна Гарцоні, Віллем ван Альст, Ян Давідс де Хем, Ян ван Кессель, Отто Марсеус ван Шрек).
-
Джованна Гарцоні. «Інжир і квіти» -
Анонім 17 ст. Собаки і кішка -
Бартоломео Бімбі. «Двоголова вівця». -
Джованні Мартінеллі. « Півонії, маки, троянди і спаржа» -
Ян ван Кессель старший, «Натюрморт з морськими тваринами»
_-_The_Day%27s_Catch_(detail)_-_WGA12146.jpg)
Новітні течії зламу 17 — 18 строліть, пейзажі, портрети і поодинокі твори митців 19 століття представляють:
- Гаспар ван Віттель (Гаспаро Ванвітеллі, 1656 —1736)
- Шарль-Андре ван Лоо (1705 —1765)
- Антон Доменіко Габбіані
- Луїджі Адемолло (1764 —1849)
- Франческо Хойєс (1791 —1882)
- Антоніо Пучінеллі(1822 —1897)
- Філіппо Паліцці (1818 —1899)
- Кристіано Банті (1824 —1904)
- Джованні Фатторі (1825 —1908)
-
Кристіано Банті, Жінка на терасі -
Філіппо Паліцці, Хлопці пустуни -
Антоніо Пучінеллі, невідома з родини Мароккі -
Джованні Фатторі, автопортрет
- Ніколо Макіавеллі «Історія Флоренції», Л, 1973 пер. Н. Я. Ріковой, (рос).
- Фёдорова Е. В. «Знаменитые города Италии», М, 1975 (рос).
- ↑ Cultural Objects Name Authority
- ↑ Vasari G. Vies des peintres, sculpteurs et architectes — Paris: 1841. — Vol. 2. — P. 181.
- ↑ Vasari G. Lives of the Most Excellent Painters, Sculptors, and Architects — Henry George Bohn, 1850. — Vol. 1. — P. 455.
- ↑ Vasari G. Les Vies des meilleurs peintres, sculpteurs et architectes — Paris: 1903. — Vol. 1. — P. 266.
- ↑ https://www.uffizi.it/palazzo-pitti
- ↑ archINFORM — 1994.
- ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2022.
- ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2023.
- ↑ а б https://brunelleschi.imss.fi.it//itineraries/place/PalazzoPitti.html
- ↑ а б Indagine sui musei e le istituzioni similari — 2024.