Пітер Пауль Рубенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пітер Пауль Рубенс
нід. Peter Paul Rubens
Sir Peter Paul Rubens - Portrait of the Artist - Google Art Project.jpg
Автопортрет. 1623 р.
Дата народження 28 червня 1577(1577-06-28)
Місце народження Зіген, Німеччина
Дата смерті 30 травня 1640(1640-05-30) (62 роки)
Місце смерті Антверпен, Бельгія
Жанр живопис
Напрямок бароко
Твори Commons-logo.svg Вікісховище

Пі́тер Па́уль Ру́бенс (нід. Peter Paul Rubens, МФА: [ˈpe:tər ˈpʌul ˈrybə(n)s]; нар.28 червня 1577, Зіген — пом.30 травня 1640, Антверпен) — фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко.

Походження[ред.ред. код]

Будинок Рубенса уАнтверпені

Рубенс походить із старовинної сім'ї антверпенських громадян. Його батько Ян Рубенс, був в епоху правління герцога Альби старшиною міста Антверпена, за прихильність ідеям Реформації потрапив в опалу і мусив рятувати життя своє і своєї родини еміграцією за кордон.

Спочатку він поселився в Кельні, де вступив у близькі відносини з Ганною Саксонською, дружиною Вільгельма I Оранського, якого називали «Мовчазним». Ці стосунки незабаром перейшли в любовний зв'язок. Яна посадили у в'язницю, звідки його звільнили після довгих прохань і скарг його дружини, Марії Пейпелінкс, і відправили у заслання. Місцем заслання стало невелике містечко Зіген, в якому Ян Рубенс прожив зі своєю сім'єю з 1573 до 1578 року, і де, ймовірно, 29 червня 1577 року, народився майбутній великий живописець.

Ранні роки[ред.ред. код]

Пам'ятник Рубенсу в Антверпені

Дитинство Пітер Рубенс провів спочатку в Зігені, а потім в Кельні, і лише 1587 року, після смерті Яна Рубенса, його сім'я отримала можливість повернутися на Батьківщину, в Антверпен.

Загальну освіту Рубенс здобув в єзуїтській колегії, після чого служив пажем у графині Лаленг. Займатися живописом Рубенс почав дуже рано. Його вчителями були Тобіас Вергахт, Адам ван Ноорт та Отто ван Веен, що працювали під впливом італійського Відродження та змогли, особливо останній, прищепити молодому художникові любов до всього античного.

1598 року Рубенса прийняли вільним майстром в Антверпенську гільдію св. Луки. 1600 року він відбув закінчувати свою художню освіту до Італії. У 1601 році він служив при дворі мантуанського герцога Вінченцо Гонзагі, де залишався на службі протягом всього свого перебування в Італії.

За дорученням герцога, він відвідав Рим і вивчав там італійських майстрів, після чого, проживши якийсь час в Мантуї, був посланий із дипломатичним дорученням до Іспанії. Судячи з копій, зроблених Рубенсом з картин Тіціана, Тінторетто, Корреджо, Леонардо да Вінчі та інших, можна сказати, що в цю пору він побував у всіх найважливіших художніх центрах Італії, щоб вивчити здобутки італійського живопису Епохи Відродження.

Офорти Рубенса[ред.ред. код]

Дослідники творчості Рубенса знали, що він недовго створював офорти. У часи перебування в Італії Рубенс створив офорт за мотивами стінопису Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». Скопіював для себе Рубенс і центральну частину стінопису Леонардо «Баталія при Ангіарі» (нині Лувр, Париж). Офорт за мотивами «Таємної вечері» зник після 1836 року. Лише в 2009 році його віднайшли в приватній збірці в Італії. Офорт має підпис майстра і є одним з небагатьох аркушів, що створив сам Рубенс.

Після повернення до Антверпену Рубенс відкрив власну граверну майстерню, але, довідавшись, що Лукас Ворстерман робить офорти не гірші за нього, передовірив йому створення гравюр зі своїх картин.

Італійський період[ред.ред. код]

В італійський період своєї діяльності, Рубенс, не прагнув до самостійної творчості. В цей час їм було виконано лише невелике число самостійних робіт, з яких слід назвати: «Спорудження Хреста», «Терновий вінець» та «Розп'яття», «Втечу Лота», «Христа та Грішницю», «Воскресіння Лазаря», «Вакханалія», «Вакха» та інші.

Праця у Римі і Генуї[ред.ред. код]

Ще 1605 року брат Пітера отримав посаду бібліотекаря при дворі кардинала Асканіо Колонна у Римі. Він і сприяв переїзду молодого на той час художника Рубенса у папську столицю. Два роки Рубенс студіював у Римі, вивчаючи твори попередників і сучасних римських майстрів.

Здібності молодого митця були помічені і 1607 року його запросили до міста Генуя, де добре знали про фламандських художників і де були налагоджені давні бізнесові і культурні зв'язки з фламандцями. Переїзду до Генуї і отриманню там вигідних для художника замов сприяв генуезький банкір Якопо Серра, що вів грошові справи із самим папою римським. У Генуї Рубенс працював як портретист. Завдяки Якопо Серра він отримав також замову на вівтар для монастиря ораторіанців у місті Фермо. Невдовзі Якопо Серра сприяв отриманню Рубенсом престижної замови на вівтар для церкви Санта Марія ін Валічелла у Римі, де здібності Рубенса розкрились повніше, ніж у нелюбимому портретному жанрі, котрий для художника був засобом заробітку. Покращений фінансовий стан відтепер Рубенс використав для відмежування від двору мантуанського покровителя з його обмеженнями і нерегулярною виплатою грошей. 1608 року він отримав листа про тяжку хворобу матері у Антверпені і використав ситуацію для виїзду з Італії і розриву власних обов'язків як до мантуанського двору, так і для прихильників з Генуї.

Другий шлюб художника[ред.ред. код]

1623 року померла 12-річна дочка Рубенса. У 1626 році від чуми померла перша дружина Рубенса, Ізабелла, через що він тоді покинув живопис та поринув у дипломатію, ставши повноважним послом Іспанських Нідерландів, прийнявши на себе ведення складних дипломатичних переговорів. У 1630 році він їздив до Лондона і там підготовляв мир між Іспанією і союзником Голландії — Англією.[1]. Дипломатичну діяльність він повністю покинув лише після 1634 року.

1630 року він закохався у дальню родичку першої дружини, 16-річну Елен Фурман (нід. Hélène Fourment), з якою тоді ж взяв другий шлюб. Він написав в листі до друга:

Я взяв молоду дружину, дочку чесних городян, хоча мене з усіх боків намагалися переконати зробити вибір при дворі, але я злякався цього лиха знатності та особливо зверхності. Я хотів мати дружину, яка б не червоніла, бачачи, що я беруся за пензля.[2]

Цей шлюб Рубенса був щасливішим за перший — він мав дружину, яка була повноцінним уособленням його мрій. Елен народила Рубенсу 5 дітей. Вона з початку шлюбу почала з'являтися майже в кожній картині свого чоловіка. Як пізніше помітили критики, у практично кожній картині художника у жіночих о́бразах «завжди з'єднувалися риси Ізабелли і Елен: у першій він як би передбачав риси другої; в другу вкладав як би незабутній спогад про першу».[1]Останні десять років життя Рубенса були настільки ж продуктивні, як і перші періоди його діяльності. Цей період часто називають «Стеновським» через назву заміський невеличкий палац «Стен», котрий Рубенс придбав для себе та своєї родини і де плідно працював аж до смерті.[2]

Коли в 1635 році, через рік після смерті правительки Нідерландів інфанти Ізабелли, король Філіп IV призначив в правителі цієї країни свого брата, кардинала-архієпископа толедського Фердинанда, Рубенсу було доручено створення художньої частини святкувань з нагоди урочистого в'їзду нового штатгальтера до Антверпена; за ескізами великого художника були споруджені та розписані тріумфальні арки і декорації, що прикрашали міські вулиці.

Окрім цих значних робіт, Рубенс виконав немало й інших, наприклад серію мисливських сцен для королівського палацу Дель-Прадо, в Мадриді, картини «Суд Паріса» (у Лондонській національній галереї та в мадридському музеї) та «Діана на полюванні», а також цілу низку пейзажів. Незважаючи на активну діяльність, Рубенс знаходив час займатися й іншими справами; так, наприклад, він листувався з інфантою Ізабеллою та Амвросієм Спінолою, захоплювався колекціюванням різб'яних каменів, цікавився книгодрукуванням та виготовив для друкарні Плантена велику кількість титульних аркушів, обрамлень, девізів, заставок та віньєток. Смерть прийшла до великого майстра ще в повній силі його таланту. Він помер в Антверпені 30 травня 1640 року.

Ежен Делакруа сказав: «Треба бачити Рубенса, треба Рубенса копіювати, бо Рубенс — бог!».
Микола Карамзін писав у «Листах російського мандрівника»: «Рубенса по справедливості називають фламандським Рафаелем… Які багаті думки! Яка згода в цілому! Які живі фарби, особи, сукні!»[1]

Майстерня Рубенса[ред.ред. код]

Рубенс з помічниками, «Фермерський двір взимку».
"Венера перед дзеркалом"

Полотна Рубенса можна умовно розділити на три категорії:

  • ті, які він малював сам,
  • ті, які він малював частково, зазвичай руки й обличчя,
  • ті, які були створені під його загальним керівництвом.

Як було заведено в ті часи, він мав велику майстерню, в котрій працювали численні підмайстри й учні. Деякі з них, наприклад Антоніс ван Дайк теж виробились у славетних і самостійних майстрів. Рубенс також запрошував для виконання певних деталей великих композицій, таких як тварини й натюрморти, фахівців, таких як Франс Снейдерс або Якоб Йорданс.

Праця над низкою замов вимагала залученню до реалізації проектів фахівців інших галузей, архітекторів і скульпторів. Відомо, що за ескізами і малюнками Рубенса працювали скульптори Йоханнес ван Мілдерт (1588—1638), Георг Петель (1601—1635), тощо. Три роки в майстерні Рубенса стажувався і молодий скульптор Лукас Файдерб (1617—1697).

Серед митців, що роками працювали в майстерні Рубенса були:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Д. К. Самин. Питер Пауль Рубенс [1] (рос.)
  2. а б Елена Матвеева Фламандская живопись XVII века Издательство «Белый город». — 2008. — 127 c. ISBN 978-5-7793-1472-5 (рос.)
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література[ред.ред. код]

  • Belkin, Kristin Lohse (1998). Rubens. Phaidon Press. ISBN 0-7148-3412-2.  (англ.)
  • Belting, Hans (1994). Likeness and Presence: A History of the Image before the Era of Art. University of Chicago Press. ISBN 0226042154. (англ.)
  • Held, Julius S. (1975) «On the Date and Function of Some Allegorical Sketches by Rubens.» In: Journal of the Warburg and Courtauld Institutes. Vol. 38: 218—233. (англ.)
  • Held, Julius S. (1983) «Thoughts on Rubens' Beginnings.» In: Ringling Museum of Art Journal: 14-35. ISBN 0-916758-12-5. (англ.)
  • Jaffé, Michael (1977). Rubens and Italy. Cornell University Press. ISBN 0801410649 (англ.)
  • Martin, John Rupert (1977). Baroque. HarperCollins. ISBN 0064300773.  (англ.)
  • Mayor, A. Hyatt (1971). Prints and People. Metropolitan Museum of Art/Princeton University Press. ISBN 0691003262.
  • Pauw-De Veen, Lydia de. «Rubens and the graphic arts.» In: Connoisseur CXCV/786 (Aug 1977): 243—251. (англ.)
  • Елена Матвеева «Фламандская живопись XVII века». Издательство «Белый город». — 2008. — 127 c. ISBN 978-5-7793-1472-5

Посилання[ред.ред. код]