Роберту Морену

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Роберто Морено)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберту Морену
Громадянство Бразилія Бразилія
Народився 11 лютого 1959 (65 років)(19590211)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Статистика в чемпіонатах світу з Формули-1
Дебют Гран-прі Нідерландів 1982
Остання гонка Гран-прі Австралії 1995
Сезони 1982, 1987, 1989–1992, 1995
Команди Lotus, AGS, Coloni, EuroBrun, Benetton, Jordan, Minardi, Andrea Moda, Forti
Гран-прі (старти) 77 (41)
Найкраще місце 10-ий (1990, 1991)
Перемоги 0
Подіуми 1
Поули 0
Найшвидші кола 1
Очки 15
Не плутати з Роберто Морено — футбольним арбітром.

Роберту Пупу Морену (порт. Roberto Pupo Moreno, нар. 11 лютого 1959), зазвичай відомий як Роберту Морену, а також Пупу Морену — колишній бразильський автогонщик. Він взяв участь у 77 Гран-прі Формули-1, піднявся на 1 подіум і набрав загалом 15 очок. Він брав участь в перегонах CART у 1985 та 1986 роках та став чемпіоном Формули-3000, перш ніж повноцінно приєднатися до Формули-1 у 1989 році. Він повернувся до CART у 1996 році та виступав на американських авто з відкритими колесами до 2008 року. Він також брав участь у перегонах на витривалість і бразильському чемпіонаті GT, але зараз працює тренером гонщиків та консультантом.[1] Хоч це забирає багато його часу, він ще офіційно не покинув перегони, оскільки він бере участь в історичних перегонах. За межами спорту він полюбляє займатись конструюванням легких літаків.[2]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Рання кар'єра[ред. | ред. код]

Після перемоги в бразильському чемпіонаті з картингу 125cc у 1976 році Морену націлився на Європу.[3] Він прибув до Англії в 1979 році, щоб взяти участь у своєму першому сезоні у Формули-Форд.[4] Він брав участь у перегонах з Марком Смітом, який того року був пілотом заводської команди Royale. У Сміта був транспортер для перевезення двох автомобілів, своєї та Морену. Морену виступав як гонщиком, так і механіком свого автомобіля Royale. Власник Ralt Рон Тауранак позичив Морену старий сарай, який став його домашньою базою. У нього було кілька хороших результатів, і вони переконали Ральфа Фірмана-старшого підписати його як пілота заводської команди Van Diemen на сезон 1980 року. Разом з Van Diemen він здобув титул у британській Формулі-Форд, вигравши при цьому вісім перегонів.[5] Він здобув ще три перемоги в Євросерії Формули-Форд 1600, здобувши друге місце в чемпіонаті.[6] Бразилець також посів 4 місце в британській серії RAC і 6 місце в серії P&O Ferries.[7][8] Потім він завершив сезон перемогою на фестивалі Формули-Форд.[9] Морену повернувся на фестиваль Формули-Форд на тій же машині на 50-річчя фестивалю в 2021 році.[10][11]

Успіх Морену привернув увагу Коліна Чапмена, успішного власника та засновника команди Team Lotus. Чапмен надав бразильцю контракт тест-пілота Формули-1 з достатньою кількістю грошей для продовження змагань в Європі. На ці кошти він брав участь у гонках Формули-3, але бюджет був доволі обмеженим.[2] Незважаючи на це, разом з командою Barron Racing йому вдалося виграти дві гонки в Формулі-3 цього року.[12][13] Однак він став більш успішним наступного сезону, взявши участь у чемпіонаті північноамериканської Формули-Atlantic, випередивши Альфреда Ансера-молодшого в гонці підтримки Гран-прі США-Захід 1982 року.[14] Пізніше в 1982 році він справив ще одне велике враження, вигравши Гран-прі Труа-Рів'єр.[15] До цієї перемоги Морену знайшов достатньо фінансів, щоб провести півсезону в британському чемпіонаті Формули-3 з командою Ivens Lumar Racing, вигравши при цьому три гонки.[16] Пізніше цього ж року він отримав можливість взяти участь у Гран-прі Нідерландів 1982 року за команду Team Lotus, але зрештою не зміг кваліфікуватися.[17]

Гран-прі Австралії (1981–1984)[ред. | ред. код]

У цей період Морену, менеджером якого, як і його друга Нельсона Піке, виступав австралієць Ґреґ «Пі Ві» Сіддл, став потрійним переможцем Гран-прі Австралії в 1981, 1983 і 1984 роках,[18][19][20] перш ніж воно увійшло до чемпіонату світу Формули-1 в 1985 році.[21] Ці перемоги були здобуті в ті дні, коли Гран-прі було гонкою австралійських чемпіонатів Формули-Pacific та Формули-Mondial, що проходила на 1,6-кілометровій трасі Колдер-Парк у Мельбурні. На Гран-прі Австралії він часто перемагав минулих та чинних на той час чемпіонів Формули-1, включаючи Нельсона Піке, Алана Джонса, Нікі Лауду та Кеке Росберга, а також інших пілотів Формули-1. На Гран-прі Австралії 1982 року, єдиному в якому він брав участь, але не виграв протягом цього періоду, він фінішував третім після майбутнього чотириразового чемпіона світу Алена Проста та гонщика команди Формули-1 Ligier Жака Лаффіта.[22] На всіх Гран-прі Австралії перед Формулою-1 Морену виступав на Ralt RT4 з 1,6-літровим 4-циліндровим двигуном Ford.

Заміни в Формулі-1 (1982 та 1987)[ред. | ред. код]

Морену за кермом Lotus 91 на Гран-прі Нідерландів 1982 року.

Під час Гран-прі Детройта 1982 року Ян Ламмерс з Theodore Racing зламав великий палець, і власник команди Тедді Іп хотів, щоб Морену зайняв його місце, але Колін Чапмен відмовився відпустити свого тест-пілота. Пізніше цього ж року під час гонки в Монреалі Найджел Менселл пошкодив зап'ястя, що дозволило Морену замінити його в Team Lotus на Гран-прі Нідерландів. Це незабаром перетворилося на кошмар, оскільки Lotus 91 був складним в керуванні, Морену міг ледве втримувати болід на трасі. В той час як постійні гонщики Менселл та Еліо де Анджеліс провели більшу частину тестів цього боліду, Морену був обмежений старими моделями Lotus 87B і Lotus 88. В підсумку бразилець не зміг приборкати Lotus 91, його найкраще кваліфікаційне коло залишилося за дві секунди до потрапляння на стартову решітку.[23] Наприкінці 1982 року Lotus звільнили його від обов'язків тест-пілота, і для його репутації знадобилося не мало часу, щоб відновитися після цього провалу.[24][25][26]

Наприкінці сезону 1987 року його викликали замінити Паскаля Фабра в команді AGS на Гран-прі Японії. Через п'ять років після фіаско з Lotus Морену мав дебютувати в гонці, але він знову був найповільнішим з усіх і не пройшов кваліфікацію. Однак пілот Williams Найджел Менселл отримав травму під час вільної практики, і команда згодом відкликала його участь, таким чином дозволивши Морену взяти участь у його дебютному Гран-прі.[27] У наступній гонці, Гран-прі Австралії, він зміг утримати JH22 між стін вуличної траси Аделаїди і фінішував 7-м, в той час як інші пілоти постраждали від численних зіткнень та технічних проблем. Після проходження перевірки по завершенню перегонів Lotus 99T Айртона Сенни було дискваліфікована з 2-го місця через великі гальмівні канали, а Морену піднявся на 6-е місце, набравши перше очко у Формулі-1 для себе та команди.[24][28][29]

Інші серії (1983–1988)[ред. | ред. код]

Морену повернувся до Північної Америки разом із Ґреґом Сіддлом. Був знайдений спонсор на весь сезон Формули-Atlantic, але гонку підтримки на Гран-прі США-Захід 1983 року змінили на Super Vee, після чого він втратив свого спонсора. Незважаючи на невдачу, він разом зі своєю новою командою, Theodore Racing, розпочали сезон з перемоги на автодромі Віллов-Спрінґс.[30] З грошовим призом він провів ще дві гонки, перш ніж команда припинила гонку. На щастя для Морену, власник команди, Тедді Іп допоміг профінансувати перехід до іншої команди.[1] Він здобув перемогу в чотирьох гонках, тоді як його суперник за чемпіонство Майкл Андретті виграв три. Попри це, Морену завершив сезон на другому місці, оскільки щоразу, коли він перемагав, Андретті фінішував другим.[31]

У 1984 році Морену вирішив повернутися до Європи, щоб взяти участь у гонках Формули-3. Під час передсезонних тестів із West Surrey Racing він отримав запрошення від Рона Тауранака приєднатися до заводської команди Ralt в Формулі-2. Команда провела домінуючий сезон в фінальному чемпіонаті Європейської Формули-2, здобувши дев'ять перемог з одинадцяти можливих.[32] Морену посів друге місце в чемпіонаті після напарника Майка Таквелла.[33] Він здобув дві перемоги на гонках в Гоккенхаймі та Донінгтон Парку.[34][35] Тауранак хотів, щоб Морену залишився на дебютний сезон Міжнародної Формули-3000 в 1985 році, але Морену проводив тести з командою Toleman наприкінці 1984 року за кермом боліда Айртона Сенни. Він був готовий приєднатися до команди, але йому повідомили, що у команди немає постачальника шин на наступний сезон, і угода зірвалася.[2]

У 1984 році Морену також ледь не приєднався до команди Формули-1 Brabham. За рекомендацією свого друга, провідного гонщика Brabham і чинного чемпіона світу Нельсона Піке, власник команди Brabham Берні Екклстоун ледь не підписав молодого бразильця на місце за кермом другого боліда. Однак ця можливість для Морену була втрачена, коли італійський спонсор команди Parmalat наполіг на тому, щоб напарником Піке став італійський пілот.[1] Це призвело до унікальної ситуації, коли Екклстоун підписав контракт з братами Тео та Коррадо Фабі, що розділили виступи за кермом одного боліда. Тео був головним гонщиком, але оскільки він уже мав контракт з командою Forsythe Racing для участі в сезоні CART в США, Коррадо, який виступав за Osella в 1983 році, замінив його в трьох Гран-прі Формули-1, коли вони перетиналися з перегонами CART.[36]

Наступним кроком для Морену став перехід в чемпіонат CART до команди Galles Racing Ріка Ґаллеса. Згідно з контрактом бразилець брав участь лише в етапах що проходили на звичайних трасах. Він завершив чемпіонат на 28 місці, фінішувавши лише в одній гонці на п'ятій позиції.[37][38] В 1986 році він провів повний сезон з командою, однак через проблеми з надійністю він завершив чемпіонат лише на 16 місці.[39] В 1987 році, не знайшовши постійного місця в CART, він вирішив приєднатися до своєї колишньої команди Ralt в Формулі-3000. Перемога в Гран-прі Середземного моря (італ. Gran Premio del Mediterraneo) разом з декількома подіумами дозволили завершити сезон на третій позиції в чемпіонаті, перш ніж він отримати пропозицію від команди Формули-1 AGS.[40][41]

Виступи за AGS не принесли йому місця у Формулі-1. На сезон 1988 року Морену залишився в Формулі-3000, перейшовши до команди Bromley Motorsport. Технічним директором команди, що належала Рону Солту, був Ґері Андерсон, з яким бразилець працював у Galles Racing. З допомогою Reynard Motorsport вони змогли розпочати сезон практично без грошей. Морену вдалося виграти три гонки поспіль в першій половині сезону у По, Сільверстоуні та Монці,[42][43][44] а також четверту в Бірмінгемському суперпрі.[45] Високі результати за кермом Reynard 88D принесли бразильцю титул чемпіона Формули-3000.[46]

Заміни в Формулі-1 (1989–1995)[ред. | ред. код]

Навіть перемога без спонсорської підтримки в міжнародному чемпіонаті Формули-3000 у 1988 році не посприяла зацікавленості від великих команд Формули-1. Замість цього він підписав контракт тест-пілота з Ferrari, яка допомогла йому взяти участь у гонках з амбітною командою Coloni. Автомобіль не був конкурентоспроможним, і Морену зумів потрапити на стартову решітку лише чотири рази з 16 спроб.[25][47][48]

Морену за кермом Benetton B190B на Гран-прі США 1991 року.

Спочатку 1990 рік здавався ще менш перспективним, коли Морену підписав контракт із командою EuroBrun, пройшовши кваліфікацію лише у 2 з перших 14 гонок сезону.[49] Однак незабаром після того, як йому повідомили, що команда не буде брати участь в останніх двох раундах сезону, з ним зв'язалися з Benetton, щоб замінити Алессандро Нанніні, який ледь не втратив руку в аварії гелікоптера після Гран-прі Іспанії.[48] На Гран-прі Японії, дебютному з Benetton, Морену кваліфікувався восьмим та фінішував другим позаду свого напарника Нельсона Піке, здобувши свій єдиний подіум в Формулі-1.[50] Цьому результату посприяли інциденти, що трапилися з болідами попереду, зокрема Ален Прост і Айртон Сенна зіткнулись в першому повороті, тоді як їхні товариші по команді Найджел Менселл і Герхард Бергер також не змогли фінішувати.[51] Морену знову кваліфікувався восьмим на Гран-прі Австралії, але цього разу не здобув жодних очок, фінішувавши лише сьомим.[52] Після двох гонок з командою Морену отримав повний контракт на сезон 1991 року.[1]

Однак Benetton B191 на шинах Pirelli виявився не таким конкурентоспроможним, як очікувалося, і найкращим результатом Морену стало 4 місце на Гран-прі Монако та Бельгії.[53][54] В останній гонці Морену встановив найшвидше коло, але його затьмарив новачок Формули-1 Міхаель Шумахер, що дебютував за команду Jordan.[55] Шумахер кваліфікувався сьомим, і піднявся до п'ятого місця після старту, але зійшов через відмову зчеплення.[56] Це стало останньою гонкою Морену за Benetton перед тим, як він отримав суперечливу виплату за розірвання контракту, щоб звільнити місце для перспективного Шумахера. Керівництво Benetton на чолі з Томом Вокіншоу та менеджером команди Флавіо Бріаторе шукало пілота, який мав би відновити команду, переконані, що ані старіючий Піке, ані Морену не були цим пілотом. Бріаторе та Вокіншоу взяли участь у певних угодах на високому рівні за лаштунками Формули-1, їм вдалося «вкрасти» Шумахера у Jordan, а Морену був негайно звільнений.[57] Морену запропонували вакантне місце в Jordan на Гран-прі Італії 1991 року, де він кваліфікувався дуже поважним дев'ятим, випередивши свого нового напарника Андреа де Чезаріса. В гонці бразилець вилетів на другому колі й не зміг продовжити гонку.[58] За кермом Jordan він взяв участь у наступній гонці в Португалії, де фінішував десятим.[59] В останній гонці сезону в Австралії Морену замінив Джанні Морбіделлі в Minardi. Він стартував 18-им та піднявся в гонці лише на дві позиції, фінішувавши 16-им.[60]

Морену за кермом Forti FG01 на Гран-прі Великої Британії 1995 року.

У сезоні 1992 року він повернувся до виступів за невеликі команди, підписавши контракт з Andrea Moda. Команда була створена із залишків Scuderia Coloni і після двох гонок без стартів з Алексом Каффі та Енріко Бертаджа керівництво вирішило розпочати все спочатку з Морену та Перрі Маккарті, який згодом прославився як оригінальний Стіг у автомобільному шоу BBC Top Gear.[61][62] Морену та Маккарті зіткнулися з труднощами, коли команда мала проблеми навіть з тим, щоб дістатися до більшості гонок. Морену зміг кваліфікуватись за кермом Andrea Moda S921 лише один раз, на Гран-прі Монако, але зійшов на одинадцятому колі гонки через проблеми з надійністю.[63][64] Гран-прі Бельгії став останнім для команди після арешту власника Андреа Сассетті бельгійською поліцією за шахрайство.[65]

Після катастрофи Andrea Moda Морену провів наступні два сезони в італійських і французьких турингових чемпіонатах, а також спробував пройти кваліфікацію на Індіанаполіс 500 1994 року.[1] У 1995 році Морену повернувся у Формулу-1 з амбітною командою Forti. Бразильське походження Морену допомогло йому отримати місце в команді, оскільки одним із головних спонсорів команди був бразильський бізнесмен Абіліу дус Сантус Дініс.[66] Болід команди Forti FG01 виявився доволі повільним, і найкращим результатом Морену стало 14 місце на Гран-прі Бельгії.[67] Свою останню гонку в Формулі-1 на Гран-прі Австралії Морену завершив сходом, врізавшись в стінку пітлейну.[68]

IndyCar[ред. | ред. код]

У 1996 році Морену відновив свою кар'єру CART, коли він брав участь у перегонах разом з командою Payton-Coyne Racing. Найкращим результатом в сезоні для Морену стало 3-є місце в Мічигані.[69] У сезоні 1997 року він виступав за три команди, отримавши прізвисько «Supersub», а його найкращим результатом стало 5-е місце в Детройті з командою Newman-Haas, де він заміняв травмованого Крістіана Фіттіпальді.[70] На сезон 1998 року Морену не зумів знайти місце в конкурентоспроможній команді, натомість погодившись на роль тест-пілота Penske.[1]

В 1998 році він взяв участь лише в трьох заїздах з командами Project CART та Newman-Haas. У наступному сезоні він знову виступив за дві різні команди, Newman-Haas і PacWest, фінішувавши другим на Лагуна Сеці.[71] У 1999 році він також дебютував в Indy Racing League за команду Truscelli Team Racing на трасі в Фініксі, фінішувавши 6-м.[72] Він знову взяв участь в Індіанаполіс 500 після 13-річної відсутності, але зійшов на 123 колі через проблеми з трансмісією.[73] В 2000 році Морену став основним пілотом команди Patrick Racing. Він боровся за титул та декілька разів очолював турнірну таблицю, але врешті-решт поступився Жилю де Феррану та посів третє місце в чемпіонаті.[74] В цьому сезоні Морену виграв свою першу гонку CART у Клівленді.[75] Це стало його першою перемогою в гонці після тріумфу у Формулі-3000 дванадцять років тому. Наступного року з Patrick Racing він здобув свою другу перемогу у Ванкувері, але через менш стабільні результати протягом цього року закінчив сезон лише на 13 місці в турнірній таблиці.[76][77] У 2003 році він приєднався до команди Herdez Competition, де найкращим результатом стало друге місце в Маямі.[78] Наприкінці сезону Морену оголосив, що покидає команду.[79]

Морену за кермом Panoz GF09 під час практики 500 миль Індіанаполіса 2007 року.

У 2005 році Морену повернувся до перегонів, взявши участь в семи гонках Rolex Sports Car Series разом з командами Spirit of Daytona Racing та Doran Racing.[80] Цього ж року він взяв участь в етапі Stock Car Brasil на Жакарепагуа за кермом Mitsubishi Lancer, але не зміг фінішувати.[81] У квітні 2006 року Морену замінив Еда Карпентера в Vision Racing на етапі IndyCar в Сент-Пітерсбергу.[82] Він кваліфікувався одинадцятим, але зійшов на 32-му колі гонки через технічні проблеми.[83] У серпні того ж року Морену став першим гонщиком, який випробував новий автомобіль Champ Car, виготовлений Panoz.[84] Провівши тисячі миль тестів за кермом Panoz DP01, Морену отримав шанс випробувати його в гонці на Гран-прі Г'юстона 2007 року, замінивши травмованого Алекса Фігге в Pacific Coast Motorsports.[85] Бразилець кваліфікувався 16-им та фінішував в гонці 12-им.[86] В Індіанаполісі 500 2007 року Морену замінив травмованого Стефана Грегуара в Chastain Motorsports.[87] Він кваліфікувався 31-им, але розбився на 36 колі гонки.[88] 2008 року Морену провів свою останню професійну гонку на автомобілях з відкритими колесами, взявши участь в етапі IndyCar в Лонг-Біч разом з командою HVM Racing.[89]

Результати виступів[ред. | ред. код]

Гоночна кар'єра[ред. | ред. код]

Сезон Серія Команда Перегони Перемоги Поули Н/к Подіуми Очки Місце
1980 Британська Формула-Форд Van Diemen 14 8 8 8 12 220 1
Формула-Форд 1600 P&O Ferries 10 1 ? ? ? 26 6
Євросерія Формули-Форд 1600 9 3 3 1 4 104 2
RAC Формула-Форд 1600 RAC 6 1 ? ? ? 47 4
Фестиваль Формули-Форд 1 1 0 1 1 Н/Д 1
1981 Британська Формула-3 Marlboro Barron Racing 12 2 0 1 4 10 11
Європейська Формула-3 1 1 1 0 1 9 10
1982 Британська Формула-3 Marlboro Ivens Lumar Racing 9 3 0 1 5 42 6
Новозеландська Формула-Pacific Goold Motorsport 8 6 2 5 7 Н/Д 1
Північноамериканська Формула-Atlantic 3 1 2 2 2 61 9
Гран-прі Макао 1 1 ? 0 1 Н/Д 1
Європейська Формула-3 Ivens Lumar Racing 1 0 0 0 0 3 16
1983 Formula Mondial North America Theodore Racing 8 4 4 3 5 151 2
IMSA GTU Championship All American Racers 4 0 0 1 1 14 41
IMSA Camel GTO Championship 1 0 0 0 1 12 43
European Endurance Championship Charles Ivey Racing 1 0 0 0 0 0 НК
1984 Європейська Формула-2 Ralt Racing 11 2 3 2 7 44 2
Японська Формула-2 1 0 1 0 1 12 12
24 години Ле-Мана Skoal Bandit Porsche Team 1 0 0 0 0 Н/Д Схід
1985 CART PPG Indy Car World Series Galles Racing 5 0 0 0 0 10 29
Японська Формула-2 Advan Sports Nova 5 0 0 0 1 21 11
Міжнародна Формула-3000 Barron Racing 4 0 0 0 0 3 14
1986 CART PPG Indy Car World Series Galles Racing 16 0 0 0 0 30 16
Міжнародна Формула-3000 Bromley Motorsport 1 0 0 0 0 0 31
1987 Міжнародна Формула-3000 Ralt Racing 11 1 4 3 5 30 3
Формула-1 Team El Charro AGS 2 0 0 0 0 1 19
World Touring Car Championship Schnitzer Motorsport 1 0 0 0 0 0 НК
1988 Міжнародна Формула-3000 Bromley Motorsport 11 4 3 1 4 43 1
1989 Формула-1 Coloni SpA 4 0 0 0 0 0 НК
1990 Формула-1 EuroBrun Racing 2 0 0 0 0 6 10
Benetton Formula 2 0 0 0 1
1991 Формула-1 Camel Benetton Formula 11 0 0 1 0 8 10
Team 7UP Jordan 2 0 0 0 0
Minardi Team 1 0 0 0 0
1992 Italian Superturismo Championship Repetto Motors 6 0 0 0 0 41 11
Формула-1 Andrea Moda Formula 1 0 0 0 0 0 НК
1993 French Supertouring Championship Team Usine Alfa Romeo 10 0 0 0 2 94 7
1995 Формула-1 Parmalat Forti Ford 16 0 0 0 0 0 НК
1996 PPG Indy Car World Series Payton/Coyne Racing 15 0 0 0 1 25 21
1997 CART PPG World Series Newman/Haas Racing 6 0 0 0 0 16 19
Bettenhausen Racing 2 0 0 0 0
Payton/Coyne Racing 1 0 0 0 0
1998 CART PPG World Series Project CART 2 0 0 0 0 0 31
Newman/Haas Racing 1 0 0 0 0
1999 CART PPG World Series PacWest Racing 8 0 0 0 0 58 14
Newman/Haas Racing 5 0 0 1 1
Indy Racing League Truscelli Team Racing 2 0 0 0 0 38 29
2000 CART PPG World Series Patrick Racing 20 1 1 0 6 147 3
2001 CART PPG World Series Patrick Racing 20 1 1 1 3 76 13
2003 CART PPG World Series Herdez Competition 17 0 0 1 1 67 13
2005 Rolex Sports Car Series Spirit of Daytona Racing 6 0 0 0 0 80 39
Stock Car Brasil Katalogo Racing 1 0 0 0 0 0 НК
2006 Rolex Sports Car Series Brumos Racing 2 0 0 0 0 28 86
IndyCar Series Vision Racing 1 0 0 0 0 12 30
2007 GT3 Brasil Championship CRT 6 0 1 2 0 17 11
Champ Car World Series Pacific Coast Motorsports 1 0 0 0 0 9 22
IndyCar Series Chastain Motorsports 1 0 0 0 0 10 36
Rolex Sports Car Series Brumos Porsche 1 0 0 0 0 28 58
2008 Trofeo Maserati Brasil 3 0 0 0 0 6 30
GT3 Brasil Championship Tigueis 2 0 0 0 0 0 НК
IndyCar Series Minardi Team USA/HVM Racing 1 0 0 0 0 0 46
Rolex Sports Car Series Krohn Racing 1 0 0 0 0 0 НК
2012 Eurocup Mégane Trophy Oregon Team 2 0 0 0 0 4 20
2014 Copa Caçula de Pneus de Marcas e Pilotos Maguila Motorsport 18 1 1 0 5 193 4
2022 Історичне Гран-прі Монако - Серія E Lola 1 0 0 0 0 Н/Д 5

Формула-1[ред. | ред. код]

Рік Команда Шасі Двигун 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 Місце Очки
1982 John Player Lotus Lotus 91 Cosworth V8 ПАР БРА СШЗ СМР БЕЛ МОН ДЕТ КАН НІД
НКВ 		ВЕЛ ФРА НІМ АВТ ШВЙ ІТА ЦЕЗ — 0
1987 Team AGS AGS JH22 Cosworth V8 БРА СМР БЕЛ МОН ДЕТ ФРА ВЕЛ НІМ УГО АВТ ІТА ПОР ІСП МЕК ЯПО
Схід 		АВС
6 		19 1
1989 Coloni SpA Coloni FC188B Cosworth V8 БРА
НКВ 		СМР
НКВ 		МОН
Схід 		МЕК
НКВ 		США
НКВ 		— 0
Coloni C3 КАН
Схід 		ФРА
НКВ 		ВЕЛ
Схід 		НІМ
НПКВ 		УГО
НПКВ 		БЕЛ
НПКВ 		ІТА
НПКВ 		ПОР
Схід 		ІСП
НПКВ 		ЯПО
НПКВ 		АВС
НПКВ
1990 EuroBrun Racing EuroBrun ER189 Judd V8 США
13 		БРА
НПКВ 		СМР
Схід 		МОН
НКВ 		КАН
НКВ 		10 6
EuroBrun ER189B МЕК
Викл 		ФРА
НПКВ 		ВЕЛ
НПКВ 		НІМ
НПКВ 		УГО
НПКВ 		БЕЛ
НПКВ 		ІТА
НПКВ 		ПОР
НПКВ 		ІСП
НПКВ
Benetton Formula Benetton B190 Ford V8 ЯПО
2 		АВС
7
1991 Camel Benetton Ford Benetton B190B Ford V8 США
Схід 		БРА
7 		10 8
Benetton B191 СМР
13 		МОН
4 		КАН
Схід 		МЕК
5 		ФРА
Схід 		ВЕЛ
Схід 		НІМ
8 		УГО
8 		БЕЛ
4
Team 7UP Jordan Jordan 191 ІТА
Схід 		ПОР
10 		ІСП ЯПО
Minardi Team Minardi M191 Ferrari V12 АВС
16
1992 Andrea Moda Formula Andrea Moda S921 Judd V10 ПАР МЕК БРА
НПКВ 		ІСП
НПКВ 		СМР
НПКВ 		МОН
Схід 		КАН
НПКВ 		ФРА
НПР 		ВЕЛ
НПКВ 		НІМ
НПКВ 		УГО
НКВ 		БЕЛ
НКВ 		ІТА
НТР 		ПОР ЯПО АВС — 0
1995 Parmalat Forti Ford Forti FG01 Ford V8 БРА
Схід 		АРГ
НКЛ 		СМР
НКЛ 		ІСП
Схід 		МОН
Схід 		КАН
Схід 		ФРА
16 		ВЕЛ
Схід 		НІМ
Схід 		УГО
Схід 		БЕЛ
14 		ІТА
НС 		ПОР
17 		ЄВР
Схід 		ТИХ
16 		ЯПО
Схід 		АВС
Схід 		— 0

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Roberto Moreno | The “forgotten” drivers of F1. www.f1forgottendrivers.com (амер.). 26 вересня 2019. Процитовано 22 грудня 2023.
  2. ↑ а б в Roberto Moreno « Interviews « OldRacingCars.com. www.oldracingcars.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  3. ↑ Brazilian Championship - 125cc | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  4. ↑ Formula Ford 1600 Britain P&O Ferries 1979 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  5. ↑ BRSCC Townsend Thoresen British Formula Ford Championship 1980 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  6. ↑ EFDA Townsend Thoresen Euroseries Formula Ford 1600 1980 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  7. ↑ Formula Ford 1600 Britain RAC 1980 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  8. ↑ P&O Normandy Ferries Formula Ford 1600 Championship 1980 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  9. ↑ Formula Ford Festival 1980 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  10. ↑ Ex-F1 driver Moreno to return to Formula Ford Festival in modern car. www.motorsport.com (англ.). 20 жовтня 2022. Процитовано 22 грудня 2023.
  11. ↑ Interview > Roberto Moreno > F1 Features - Grandprix.com. web.archive.org. 16 жовтня 2017. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 22 грудня 2023.
  12. ↑ 1981 Marlboro European Trophy | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  13. ↑ 1981 B.R.D.C. Marlboro British F3 Championship Round 14 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  14. ↑ Brown, Allen. Long Beach, 3 Apr 1982 « Canadian Formula Atlantic. OldRacingCars.com (англ.). Процитовано 22 грудня 2023.
  15. ↑ Brown, Allen. Trois-Rivières, 5 Sep 1982 « Canadian Formula Atlantic. OldRacingCars.com (англ.). Процитовано 22 грудня 2023.
  16. ↑ 1982 British Formula 3 Stats | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  17. ↑ Netherlands 1982 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  18. ↑ Brown, Allen. Calder, 8 Nov 1981 « Australian Formula Pacific. OldRacingCars.com (англ.). Процитовано 22 грудня 2023.
  19. ↑ Brown, Allen. Calder, 13 Nov 1983 « Australian Formula Pacific. OldRacingCars.com (англ.). Процитовано 22 грудня 2023.
  20. ↑ Brown, Allen. Calder, 18 Nov 1984 « Australian Formula Pacific. OldRacingCars.com (англ.). Процитовано 22 грудня 2023.
  21. ↑ Australia 1985 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 22 грудня 2023.
  22. ↑ Brown, Allen. Calder, 7 Nov 1982 « Australian Formula Pacific. OldRacingCars.com (англ.). Процитовано 22 грудня 2023.
  23. ↑ Netherlands 1982 - Qualifications • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  24. ↑ а б Джонс, Брюс (1998). The Complete Encyclopedia of Formula One: The Ultimate Guide to the World's Most Exciting Sport (англ.). Carlton Books. ISBN 978-1858685151.
  25. ↑ а б A Lotus break that came too early | 8W. 8w.forix.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  26. ↑ GP '82 - Round 9: XXIX Grote Prijs van Nederland (en-GB) . Процитовано 23 грудня 2023.
  27. ↑ Japan 1987 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  28. ↑ GP '87 - Round 15: XIII Fuji Television Japanese Grand Prix (en-GB) . Процитовано 23 грудня 2023.
  29. ↑ GP '87 - Round 16: LII Foster's Australian Grand Prix (en-GB) . Процитовано 23 грудня 2023.
  30. ↑ 1983 Formula Atlantic Willow Springs | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  31. ↑ 1983 Formula Atlantic Championship Races and Standings| Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  32. ↑ 1984 European Formula 2 Stats | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  33. ↑ European Formula 2 1984 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  34. ↑ XVIII Deutschland Trophäe | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  35. ↑ VI Donington 50.000 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  36. ↑ Teo Fabi | The “forgotten” drivers of F1. www.f1forgottendrivers.com (амер.). 26 вересня 2019. Процитовано 23 грудня 2023.
  37. ↑ 1985 CART Beatrice Indy Challenge | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  38. ↑ 1985 CART Championship Races and Standings| Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  39. ↑ 1986 CART Championship Races and Standings| Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  40. ↑ XXV Gran Premio dell Mediterraneo | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  41. ↑ Formula 3000 Intercontinental Championship 1987 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  42. ↑ XLVIII Grand Prix Automobile de Pau | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  43. ↑ XL B.R.D.C International Trophy | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  44. ↑ I Gran Premio di Monza di F3000 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  45. ↑ III Halfords Birmingham Superprix | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  46. ↑ Formula 3000 International Championship 1988 | Driver Database. www.driverdb.com. Процитовано 23 грудня 2023.
  47. ↑ Report 1989 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  48. ↑ а б The other end of The Swap | 8W. 8w.forix.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  49. ↑ Report 1990 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  50. ↑ Japan 1990 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  51. ↑ GP '90 - Round 15: XVI Fuji Television Japanese Grand Prix (en-GB) . Процитовано 30 грудня 2023.
  52. ↑ Australia 1990 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  53. ↑ Monaco 1991 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  54. ↑ Belgium 1991 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  55. ↑ Belgium 1991 - Best laps • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  56. ↑ GP '91 - Round 11: XLIX Grand Prix de Belgique (en-GB) . Процитовано 30 грудня 2023.
  57. ↑ How Schumacher was snatched from Jordan after his F1 debut. The Race (англ.). 19 вересня 2021. Процитовано 30 грудня 2023.
  58. ↑ Italy 1991 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  59. ↑ Portugal 1991 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  60. ↑ GP '91 - Round 16: LVI Foster's Australian Grand Prix (en-GB) . Процитовано 30 грудня 2023.
  61. ↑ 8W - What? - Andrea Moda. 8w.forix.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  62. ↑ About Perry. Perry McCarthy (en-GB) . Процитовано 30 грудня 2023.
  63. ↑ Elson, James (27 травня 2022). Monaco's greatest lap? Roberto Moreno remembers his Andrea Moda miracle. Motor Sport Magazine (en-GB) . Процитовано 30 грудня 2023.
  64. ↑ Monaco 1992 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  65. ↑ Elson, James (5 квітня 2022). Driving for the hapless Andrea Moda F1 team: 'I was actually scared'. Motor Sport Magazine (en-GB) . Процитовано 30 грудня 2023.
  66. ↑ The extraordinary story behind one of the worst Formula 1 teams ever. RacingNews365 (англ.). 23 серпня 2021. Процитовано 30 грудня 2023.
  67. ↑ Belgium 1995 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  68. ↑ adelaidegp (16 жовтня 2018). FLASHBACK! The race of attrition in 1995. Adelaide Grand Prix (амер.). Процитовано 30 грудня 2023.
  69. ↑ 1996 CART U.S. 500 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  70. ↑ 1997 CART ITT Automotive Detroit Grand Prix | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  71. ↑ 1999 CART Honda Grand Prix of Monterey | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  72. ↑ 1999 IRL MCI WorldCom 200 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  73. ↑ 1999 IRL Indianapolis 500 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  74. ↑ CART STANDINGS FOR 2000. racing-reference.info (амер.). Процитовано 30 грудня 2023.
  75. ↑ 2000 CART Marconi Cleveland Grand Prix | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  76. ↑ 2001 CART Molson Indy Vancouver | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  77. ↑ CART STANDINGS FOR 2001. racing-reference.info (амер.). Процитовано 30 грудня 2023.
  78. ↑ 2003 CART Grand Prix de las Americas | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  79. ↑ Moreno confirms Herdez departure | Auto123.com. www.auto123.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  80. ↑ Magazine, Speedsport. Grand-Am Sports Car Series - 2005: Entrylist. www.speedsport-magazine.com (англ.). Процитовано 30 грудня 2023.
  81. ↑ Magazine, Speedsport. Race result: Stock Car Brasil, Race 11 of season 2005 in Rio de Janeiro (Jacarepagua). www.speedsport-magazine.com (англ.). Процитовано 30 грудня 2023.
  82. ↑ Carpenter will not race in St. Pete. ESPN.com (англ.). 30 березня 2006. Процитовано 30 грудня 2023.
  83. ↑ 2006 Honda Grand Prix of St. Petersburg | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  84. ↑ Moreno concludes successful maiden DP01 test. Crash (англ.). 26 серпня 2006. Процитовано 30 грудня 2023.
  85. ↑ MORENO TO SUB FOR FIGGE. www.eurosport.com. 21 квітня 2007. Процитовано 30 грудня 2023.
  86. ↑ 2007 Grand Prix of Houston | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  87. ↑ MORENO IN FOR GREGOIRE. www.eurosport.com (англ.). 18 червня 2007. Процитовано 30 грудня 2023.
  88. ↑ XCI Indianapolis 500 | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.
  89. ↑ 2008 Toyota Grand Prix of Long Beach | Racing Years. www.racingyears.com. Процитовано 30 грудня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Роберту Морену
Засновник
Джанкарло Мінарді
Власники
Флавіо Бріаторе (1996)
Габріеле Румі (1996–2000)
Пол Стоддарт (2001–2005)
Персонал
Ріккардо Адамі
Енді Бенделл
Ґустав Бруннер
Джакомо Калірі
Альдо Коста
Лоран Мекіс
Сімоне Реста
Ґабріеле Тредоці
Джон Волтон
Відомі гонщики (див. всіх)
Нідерланди Крістіян Альберс
Італія Мікеле Альборето
Італія Лука Бадоер
Угорщина Жольт Баумґартнер

Італія Джанмарія Бруні
Іспанія Адріан Кампос
Італія Андреа де Чезаріс
Велика Британія Ентоні Девідсон

Бразилія Крістіан Фіттіпальді
Іспанія Марк Жене
Португалія Педро Ламі
Бразилія Тарсо Маркес

Італія П'єрлуїджі Мартіні
Італія Джанні Морбіделлі
Бразилія Роберту Морену
Іспанія Луїс Перес-Сала

Нідерланди Йос Ферстаппен
Велика Британія Джастін Вілсон
Малайзія Алекс Йонг
Італія Алессандро Дзанарді
Відомі новачки
Італія Алессандро Нанніні
Італія Джанкарло Фізікелла
Італія Ярно Труллі
Іспанія Фернандо Алонсо
Австралія Марк Веббер
Боліди Формули-1
M185
M185B
M186
M187
M188
M188B
M189
M190
M191
M191B
M192
M193
M193B
M194
M195
M195B
M197
M198
M01
M02
PS01
PS02
PS03
PS04
PS04B
PS05
Засновник
Едді Джордан
Відомий персонал
Гері Андерсон
Боб Белл
Едріан Берджесс
Тревор Карлін
Джекі Ікелерт
Марк Галлахер
Майк Гаскойн
Ендрю Грін
Акіо Хага
Джон Айлі
Джеймс Кі
Джанп'єро Ламбіасе
Джон МакКвілліам
Сем Майкл
Пол Монаган
Дейв О'Ніл
Алекс Шнайдер
Роб Смедлі
Марк Сміт
Енді Стівенсон
Діно Тосо
Джон Волтон
Відомі пілоти
Франція Жан Алезі
Бразилія Рубенс Баррікелло
Італія Андреа де Чезаріс
Італія Джанкарло Фізікелла
Німеччина Гайнц-Гаральд Френтцен
Велика Британія Деймон Гілл
Велика Британія Едді Ірвайн
Німеччина Міхаель Шумахер
Німеччина Ральф Шумахер
Італія Ярно Труллі
Боліди Формули-1
191
192
193
194
195
196
197
198
199
EJ10
EJ10B
EJ11
EJ12
EJ13
EJ14
EJ15
EJ15B
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберту_Морену&oldid=41778770